Мирослав Січинський: національний герой чи звичайний вбивця?

15. 10. 2015

5546

Постать Мирослава Січинського й досі викликає суперечки, не маючи однозначної оцінки вже понад століття. Його життєвий шлях, відзначений як активною громадською діяльністю, так і трагічною подією, залишає глибокий слід в історії. Народившись 11 жовтня 1887 року у селі Чернихівці Тернопільської області, він пішов із життя 16 березня 1979 року у місті Вестленд, США.

Походження та освіта

Походить із родини священика. Навчався у гімназіях Коломиї та Перемишля, а також здобував освіту на філософських факультетах Львівського та Віденського університетів. Належав до Української соціал-демократичної партії Галичини, активно брав участь у громадському житті. 12 квітня 1908 року у Львові Мирослав Січинський здійснив постріл, який забрав життя намісника краю Анджея Потоцького.

Наслідки та втеча

Після затримання Січинського було засуджено до страти. Проте, враховуючи суспільний резонанс, австрійський імператор замінив смертну кару на 20-річне ув’язнення. У 1911 році, завдяки зусиллям Дмитра Вітовського та Миколи Цеглинського, Мирославу Січинському вдалося здійснити втечу. Через Норвегію та Швецію він дістався США, де мешкав з 1914 до 1979 року.

Суспільна реакція та інтерпретації

“Коли інші лише теревенили, він вже стріляв!” – таке гасло можна побачити у спільнотах, присвячених Мирославу Січинському. Прихильники розглядають його дії як справедливу кару за утиски українців та фальсифікацію виборів до австрійського парламенту. народна творчість того часу виражала підтримку Січинському піснями на кшталт: «Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє!», а ім’я Мирослав стало популярним серед новонароджених.

Кирило Трильовський, адвокат та посол до австрійського парламенту, якого обрали на тих самих виборах, що спричинили трагічні події, висловився щодо дій Січинського наступним чином:

“Мої панове! Я свято переконаний, що постріл Січинського врятував життя не одному галицькому старості та не одному виборчому шахраєві. Січинський знав, що підвладні графа Потоцького не мали б відваги до зловживань щодо українського народу, якби сам Потоцький не дозволяв на це, або якби просто не доручив чинити ті негідності. Січинський аж надто добре знав, що будь-які скарги різних делегацій до Потоцького не матимуть успіху. Тому він прагнув помститися за всі ті кривди, які чинив Потоцький нашому народові”.

Цікавим фактом є те, що дружина Анджея Потоцького особисто клопотала про скасування смертної кари для Мирослава Січинського. Це може свідчити про розуміння нею мотивів його вчинку.

Меморіальна дошка та сучасне сприйняття

29 січня 2014 року, в День пам’яті Героїв Крут, на будівлі Львівської обласної ради було урочисто відкрито меморіальну дошку Мирославу Січинському. На ній викарбувано: «Тут у колишньому будинку Австро-Угорського намісництва 12 квітня 1908 року український патріот Мирослав Січинський скарав на смерть намісника Галичини шовініста А. Потоцького за кривавий терор проти українського народу та фальшування виборів».

Сумнівні мотиви та наслідки

Однак, чи варто прославляти вбивство? На думку автора, А. Потоцький не був “шовіністом” у сучасному розумінні. Обурення українців викликала його підтримка москвофілів під час виборчої кампанії до Галицького сейму 1908 року, що призвело до обрання дев’яти представників москвофільського напряму.

Після виборів Потоцький звернувся до голови українського сеймового клубу Євгена Олесницького з пропозицією порозуміння. Він обіцяв скасувати мандати москвофілів та інші поступки. Є. Олесницький погодився, проте ще до укладання списку вимог, студент Січинський вирішив “проблему” револьвером. Цей інцидент спричинив у Є. Олесницького два інфаркти, що призвело до його відходу з політичної арени. Таким чином, Євген Олесницький, видатний український парламентарій, став ще однією непрямою жертвою атентату.

Важливо зазначити, що частина українського населення Галичини, замість того, щоб вшановувати Січинського, почала переходити на латинський обряд і полонізуватися. Це стало непрямим наслідком убивства графа Потоцького у період 1908-1913 років.

Радянофільство та особисті мотиви

Ще одним загадковим аспектом постаті Січинського є його радянофільство. Проживаючи в США після Другої світової війни, він очолював американські організації, що підтримували СРСР. Січинський тричі відвідував Українську РСР, зокрема Львів, де його приймали на високому рівні. Деякі дослідники припускають, що він міг співпрацювати зі спецслужбами.

Першою версією захисту Січинського були твердження про його психічні розлади. У конфіденційному листі до М. Грушевського від 1908 року Січинський пише:

«Високоповажний і дорогий пане професоре! Ви звернули увагу, що останнім часом сталося багато самогубств серед нашої молоді, одне за одним, і пов’язали цю загальну нехіть до життя з причинами атентату 12 квітня. Дійсно, минула осінь і зима принесли 5 випадків, а весна мала принести подальші. За півроку після смерті мого брата хотів застрелитися мій приятель, якого я люблю більше, ніж себе, знайомий Вам Микола Цеглинський. … Якби він поспішив, то після його смерті настала б черга на мене, а може, й далі… Щодо себе я був певний, за В., Н. і Т. я здогадувався і боявся… Тоді, як я стояв однією ногою в іншому світі і відчував, що буду мати наступників, відновилася в мені давня думка про вбивство гр. Потоцького. Вона розвивалася протягом двох років так, як я представив на розправі, лише останньою причиною була не смерть Каганця, а загроза смерті мого приятеля та моєї (…) Коли Ви частково вгадали ту останню причину, що керувала мною, то я хотів написати Вам про це, але хоч не писав, то узурпую собі право звернутися до Вас як до батька з проханням: допоможіть мені врятувати приятеля. Йому знову загрожує самогубство…»

Таким чином, мотивацією М. Січинського, ймовірно, була хвора уява, а не виключно помста за “кривди руського народу”. Прихильники меморіальної таблиці мають усвідомлювати, що, вшановуючи Січинського, вони опосередковано схвалюють психічні розлади, зрив польсько-українського порозуміння, процеси полонізації українського населення та радянофільство.

Джерела:

• http://politonomia.org.ua/page/sichynskyi-myroslav-mykolaiovych–revolyutsiinyi-sotsialnyi-natsionalist-1828.html
• https://vk.com/m_sichanskiy
• http://politiko.ua/blogpost92582
• http://www.istpravda.com.ua/short/2013/06/27/127478/view_print/
• http://cun.org.ua/2014/u-lvovi-vidkrili-memorialnu-doshku-miroslavu-sichinskomu/
• http://www.gazeta.lviv.ua/article/14916

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття заглиблюється в неоднозначну постать Мирослава Січинського, аналізуючи його дії, мотиви та суспільний резонанс. Матеріал буде корисний для тих, хто цікавиться українською історією початку ХХ століття, питаннями національної боротьби та складними моральними дилемами, що виникають при оцінці історичних постатей.

Оригінал статті: photo-lviv.in.ua