Львівська кам’яниця Гауснера: відкрий минуле зниклої вулиці та площі Міцкевича

19. 09. 2026

Львів до війни: Погляд крізь століття

Представлена світлина датується періодом до Другої світової війни. Праворуч видно фігуру Матері Божої, яка була повернута до глядача. Сьогодні ця скульптура зберігається у церкві Святого Андрія. Її точна копія, встановлена на первісному місці у 1997 році, нині повернута в бік вулиці Коперника. За цією фігурою на знімку розташована відома будівля Гауснера-Віоллянда – так називалося торговельне підприємство, замовлення якого призвело до зведення цього архітектурного шедевру у стилі віденського ампіру в 1811–1822 роках. Декоративне оздоблення фасаду вважається одним із найвишуканіших у Львові, що не дивно, адже над ним працювали видатні скульптори першої половини XIX століття: Гартман Вітвер, а також брати Антон та Йоганн Шімзери. Їхні скульптурні композиції «Амур і Психея», «Паріс викрадає Єлену» та «Еней рятує батька» є справжніми вершинами мистецтва ампіру.

Сучасним мешканцям Львова будинок на фото може здатися невисоким, і вони будуть праві. До війни він мав три поверхи, а зараз – чотири. Після руйнувань, спричинених бойовими діями, будівлю було відновлено, а у 1951 році завершено надбудову четвертого поверху, майстерно виконану у тому ж стилі ампіру. Вражаюча якість цієї реставрації викликає питання: як така досконала копія ампірного стилю могла з’явитися за радянських часів, у період так званих «сталінок» та «хрущовок»? Відповідь полягає у постаті архітектора Миколи Мікули, львів’янина, чия освіта та професійний розвиток відбувалися у міжвоєнний період, в рамках європейських архітектурних традицій. Саме він став автором надбудови четвертого поверху кам’яниці Гауснера-Віоллянда.

Дорога на Високий Замок, літографія 1830-х років

На цій літографії відтворено шлях до Високого Замку. Ймовірно, йдеться про сучасну вулицю Княжу. Будинок ліворуч може відповідати сучасній адресі Кривоноса, № 19, або Княжа, № 3, чи ж порожній ділянці між ними. Будинок праворуч – Кривоноса, № 25. Стрімка гора, що підноситься в центрі зображення, може викликати асоціацію з Копцем Люблінської Унії, оскільки ліворуч від неї видно руїни Високого Замку. Однак, насипання Копця розпочалося у 1869 році, а сучасного вигляду він набув на початку XX століття. Архітектурний стиль будинків на літографії, а також одяг чоловіків (довгі плащі, сурдути, циліндри та капелюхи з полями) характерні для періоду 1800–1840-х років. Це дозволяє припустити, що зображена місцевість – це Замкова гора до того, як, за свідченням історика Олександра Чоловського, восени 1839 року було засипано глибокий яр між нею та горою, яку називали Княжою або Кальварією (розташованої приблизно на місці сучасного гроту 1841 року з двома левами від старої львівської Ратуші). Для вирівнювання значної площі було використано ґрунт як з Княжої, так і з Замкової гори. На світлинах, які фіксують роботи з насипання Копця Люблінської Унії, високої гори в цьому місці не видно. Тому можна припустити, що для засипання яру та вирівнювання паркової зони Високого Замку використали землю саме із Замкової гори, яка на цій літографії 1830-х років ще домінувала над містом у своїй первісній недоторканності.

вулиця Овочева, поч. ХХ ст.

Ця світлина, зроблена на початку XX століття, демонструє вулицю Овочеву. Її ліквідація розпочалася у 1920-х роках, а остаточно вона зникла у 1992 році. Коли ми говоримо про «Львів, якого вже немає», вулиця Овочева є, мабуть, найяскравішим прикладом. Колись вона сполучала вулиці Стару та Підмурну, пролягаючи паралельно приблизно на однаковій відстані від вулиці Сянської та площі Князя Ярослава Осмомисла. Жоден з будинків, зображених на фото, не зберігся до наших днів – ані ті, що праворуч і ліворуч, ані двоповерхова будівля попереду, виконана в стилі історизму з балконом та вишуканим атиком, що стояла на вулиці Підмурній (тодішній Смочій). Єдиною зачіпкою, що дозволяє ідентифікувати це місце, є будинок праворуч, який перебуває у процесі будівництва. Очевидно, це будівля, яка нині має адресу Підмурна, № 28. Виконана в орнаментальному стилі з елементами раціональної сецесії, її будівництво могло бути завершено у 1910–1912 роках. Судячи з одягу зображених на знімку людей, переважно дітей, світлина належить саме до цього періоду. Два одноповерхові будиночки праворуч, з оригінальними піддашшями та вивісками єврейських дрібних підприємців – Юди Насса та Еттель Франкель – мали адресу Овочева, № 14. Не надто привабливий вигляд цих будинків свідчить про те, що, ймовірно, їх вже готували до знесення.

Ця світлина, зроблена до 1909 року, закарбовує будівлю на розі площі Міцкевича № 6/7 з вулицею Коперника, яка наразі вже не існує. На її місці зведено добре відомий нам сучасний п’ятиповерховий житловий будинок Стройновських. На зображенні видно вивіску відомої львівської газети «Польський щоденник» на сусідній лівій будівлі. На самій цій будівлі розміщені вивіски «Ян Павловський» та «Ян Рідль» – обидва магазини галантерейних товарів. Ідентифікувати інші вивіски доволі складно. У новозбудованому будинку № 6/7 за польських міжвоєнних часів діяла кав’ярня «Де Ля Пе» Ляндеса, за радянських часів – ресторан «Москва», а з 2000-х років – нічний клуб «Спліт». У польський період тут також розташовувалося будівельне підприємство Майблюма, бюро обміну валют Шютца, фотоательє «Флора», ювелірний магазин Рапса, магазин взуття Кшишковського, крамниця тканин Слонєвського, оптика Айхлера та магазин чоловічого готового одягу Гіршшпрунга. За радянських часів, від повоєнних років, тут працювали кафе та шашлична, пізніше, з 1960-х років – популярна в місті «Пиріжкова», а також кінотеатр імені Лесі Українки (до 1939 року – кінотеатр «Утіха», з 2007 року – кінокафе «Люм’єр»). У радянську добу в цій будівлі також розміщувалися обласний фінансовий відділ, обласне управління торгівлі, магазин «Подарунки», магазин жіночого взуття та крамниця «Трикотаж». Станом на 2009 рік тут функціонували ювелірний салон «Ва-Ва», мобільні магазини «Мобік» та «Київстар», магазин одягу «Села», видавництво «Літопис УПА», Асоціація українських правників та банк «Супермаркет кредитів». На сьогодні, на місці фойє колишнього кінотеатру імені Лесі Українки знаходиться Інститут стратегії культури, на місці магазину «Трикотаж» – аптека «Подорожник», а на місці «Пиріжкової» – «ПриватБанк».

Ілько ЛЕМКО

Джерело: ZAXID.NET

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Цей матеріал є цінним історичним джерелом для всіх, хто цікавиться минулим Львова. Він дозволяє побачити, як змінювалося місто протягом століть, і зрозуміти причини цих трансформацій. Фотографії та детальні описи допоможуть краще усвідомити архітектурну спадщину та культурні особливості історичного центру, надаючи новий погляд на знайомі вулиці та площі.

За матеріалами: photo-lviv.in.ua