Прозріння, геніальність, інтуїція, яснобачення та віщі сни — усе це досліджувала нейрофізіолог Наталія Бехтєрєва.
Століттями людство вивчає власний мозок, але й досі, здається, знає про нього менше, ніж про космос. Чи скоро наука повністю розгадає всі таємниці сірої речовини? Коли ми дізнаємося, як саме народжуються думки, виникає творчість, приходить прозріння? На це запитання й досі не дають відповіді найвидатніші вчені.
Водночас, як вважають багато нейрофізіологів, перший (і поки що єдиний) реальний прорив у вивченні головного мозку стався 25 років тому, коли в Радянському Союзі вперше застосували спосіб довгострокового вживлення електродів у мозок людини. У середині 80-х років у тісному контакті з мозком почала працювати академік Наталія Бехтєрєва — нейрофізіолог зі світовим ім’ям, онука всесвітньо відомого фізіолога, психіатра та невропатолога Володимира Бехтєрєва.
Вона займалася «мозковим штурмом» понад пів століття (зокрема, понад 16 років — на посаді наукового керівника Інституту мозку людини РАН у Санкт-Петербурзі) і знала про лабіринти думки більше, ніж будь-який інший вчений світу. Вважала, що мозок — це жива істота. А в розділі «Задзеркалля» своєї книги «Магія мозку і лабіринти життя» писала, що вважає своїм обов’язком вивчити все нез’ясовне, пов’язане з мисленням. Здавалося, що в останні роки життя вона була вже за два кроки від розгадки. Що ж їй вдалося дізнатися та зрозуміти?
Істота в істоті
«Питання питань: що таке мозок? Нобелівський лауреат фізіолог Екклс стверджував, що мозок — лише рецептор, за допомогою якого душа сприймає світ. Вперше я почула слова Екклса на засіданні ЮНЕСКО у 1984 році і подумала: яка нісенітниця! Все це здавалося диким, поняття „душа“ для мене тоді було за межею науки. Але чим більше я вивчала мозок, тим частіше згадувала Екклса.
Мені хочеться вірити, що мозок — не лише рецептор. Я часто думаю про мозок так, ніби він окремий організм, наче істота в істоті. Іноді він мене вражає. Якщо він не рецептор, то що? Схоже, ми зможемо наблизитися до розгадки, коли вивчимо мозковий код мисленнєвої діяльності, тобто підглянемо, що відбувається в ділянках мозку, які мають стосунок до мислення та творчості. Я розмірковую так: мозок вбирає інформацію, обробляє її та приймає рішення — це зрозуміло. Але іноді людина отримує готову формулювання ніби з нізвідки. Як правило, це відбувається на рівному емоційному фоні: не надто велика радість чи смуток, але й не повний спокій. Якийсь оптимальний рівень активного бадьорості. Що це? Це і є прозріння. Але який його механізм?»
Прозріння — дар згори?
«Про феномен прозріння знають усі, хто зайнятий творчістю. І не тільки творчістю: ця ще мало вивчена здатність часто відіграє вирішальну роль у будь-якій справі. А чим саме вона зумовлена? Виявляється, у мозку є „детектор помилок“ — блок самозбереження та захисту, на кшталт запобіжника. Мозок охороняє сам себе від того, щоб шквал негативних емоцій не охопив його цілком. Коли я зрозуміла це, то відчула таке, ніби знайшла перлину. Звідки така аналогія? Я люблю повість Стейнбека „Перлина“. Її герої, нирці, кажуть: щоб знайти вартісну перлину, потрібно хотіти цього, але не надто. Це особливий стан свідомості, і буває, в ньому і приходить прозріння.
Чи може це бути результатом роботи мозку? Так, може. Тільки я не дуже добре уявляю собі, як. Тому що надто вже гарні та досконалі формулювання, які ми отримуємо ніби ззовні. Я серйозно зайнялася вивченням творчості, натхнення, прозріння, прориву — коли ідея виникає ніби з нічого. Щодо цього є дві гіпотези: в момент прозріння мозок працює, як ідеальний приймач. Але тоді потрібно визнати, що інформація надійшла ззовні — з космосу чи з іншого виміру. Це поки що недоказово. А можна сказати, що мозок сам собі створив ідеальні умови і „прозрів“. Але як би там не було, прозріння — це теж перлина свідомості, безцінний дар. Пам’ятаєте Архімеда з його „Еврикою!“? Я відчула це на собі: двічі в житті формули теорій приходили до мене саме так.
Я замислилася: цей детектор — добро чи зло для творчості? Він сприяє польоту творчої думки чи гальмує його? Спочатку мені здавалося, що він, звичайно, повинен тільки заважати. Творчість — завжди створення чогось нового, а детектор ніби звіряє це щось з матрицею і, якщо є невідповідності, вживає заходів, тобто, коли ви готові злетіти, наче відсмикує: не лізь туди, зупинися, неприємностей не уникнеш! Але зараз я думаю, що він може й допомагати, щоб ми не витрачали сили на винайдення велосипеда.
Що ж це все-таки за стан, у який потрібно впасти, щоб тебе осяяло? Мозковий штурм? Відстороненість? Свого роду транс, коли можна сприймати внутрішній голос або глас згори? Я могла б відповісти, як у таблиці множення: „Для прозріння необхідна активація певних ділянок мозку, зокрема, ймовірно, 39-го і 40-го полів за Бродманом“. Але якщо не лізти в такі хащі, то ви просто не повинні бути надто схвильовані або, навпаки, байдужі. Потрібна трохи відстороненості і разом з тим довга зосередженість на проблемі. І тоді, можливо, мозок увімкне приховані резерви.
Майстри культури описують момент творчості так: „Почав творити, а отямився через дві години“. Що відбувається в цей час? Вся річ в емоційному накалі. Таке трапляється і в момент біди. Буває, людина побачить щось жахливе — наприклад, ознаки невиліковної хвороби у близької людини. Через сильний шок вона може забути про це, і залишиться смутне відчуття: щось сталося. Так само і з творчістю. Пам’ятаєте, як вигукнув Пушкін, коли писав „Євгенія Онєгіна“: „Що зі мною витворяє ця Тетяна?! Вона вийшла заміж!..“ Крім того, мене вражають захисні механізми в мозку акторів, які дозволяють їм вижити під натиском бурі емоцій.
І ще: без прозрінь не буває генія. Вчені не раз намагалися пояснити феномен геніальності. Хотіли навіть створити в Москві НДІ для дослідження мозку обдарованих людей за їхнього життя. Але ні тоді, ні зараз жодних відмінностей генія від звичайної людини не знайшли. Я особисто думаю, що це особлива біохімія мозку. Це „аномалія“, найімовірніше, ненаследувана».
Свідомість і душа — не одне й те саме
«Чи є душа? Якщо так, то що це? Щось, що пронизує весь організм, чому не заважають ні стіни, ні двері, ні стелі. Душею, за браком кращих формулювань, називають, наприклад, і те, що ніби виходить з тіла, коли людина помирає.
Де місце душі — у головному мозку, спинному, у серці, у шлунку? Це все буде гадання на кавовій гущі, хто б вам не відповів. Можна сказати: „у всьому організмі“ або „поза організмом, десь поруч“. Я думаю, цій субстанції не потрібне місце, якщо вона є, то в усьому тілі.
„Свідомість“ і „душа“ для мене не синоніми. Є багато визначень свідомості, одне гірше іншого. Придатне й таке: „усвідомлення себе в навколишньому світі“. Коли людина приходить до тями після втрати свідомості, перше, що вона починає розуміти, — поруч є щось, окрім неї самої. Хоча в несвідомому стані мозок теж сприймає інформацію. Іноді хворі, прийшовши до тями, розповідають про те, чого не могли бачити. А душа: Що таке душа, я не знаю. Намагалися навіть зважувати душу — якісь дуже невеликі грами виходять. Я не дуже вірю в це. Коли людина помирає, в її тілі відбувається тисяча процесів. Можливо, воно просто худнє? Довести, що саме душа відлетіла, не можна.
А чи можна точно сказати, де знаходиться наша свідомість? У мозку? Чи ні? Свідомість — феномен мозку, хоча й дуже залежний від стану тіла. Ви можете позбавити людину свідомості, перетиснувши їй двома пальцями шийну артерію, змінити кровообіг, але це дуже небезпечно. Це результат діяльності, я б навіть сказала — життя мозку, так точніше. Коли ви прокидаєтеся, в ту ж секунду приходите до тями. Оживає одразу весь організм, наче одночасно вмикаються всі лампочки».
«Страшне не смерть, а вмирання»
«Чи є життя після смерті? Я знаю одне: клінічна смерть — це не провал, не тимчасове небуття, людина в ці хвилини жива. А що саме відбувається з мозком і свідомістю? Мені здається, мозок вмирає не тоді, коли до судин протягом шести хвилин не надходить кисень, а в момент, коли він нарешті починає надходити. Всі продукти не дуже досконалого обміну речовин навалюються на мозок і добивають його. Я деякий час працювала в реанімації Військово-медичної академії та спостерігала, як це відбувається. Найстрашніший період — коли лікарі виводять людину з критичного стану і повертають до життя.
Деякі випадки бачень та повернень після клінічної смерті здаються мені переконливими. Вони бувають такі красиві! Про один мені розповів лікар Андрій Гнезділов, він потім працював у хоспісі. Одного разу під час операції він спостерігав за хворою, яка пережила клінічну смерть, а потім, опритомнівши, розповіла незвичайний сон. Цей сон Гнезділову вдалося підтвердити. Дійсно, описана жінкою ситуація відбувалася на великій відстані від операційної, і всі деталі збіглися.
Але так буває не завжди. Коли почався перший бум вивчення феномену життя після смерті, на одному із засідань президент Академії медичних наук Блохін запитав академіка Арутюнова, який двічі переживав клінічну смерть, що ж він все-таки бачив. Арутюнов відповів: „Всього-на-всього чорну яму“. Що ж це таке? Він усе бачив, але забув? Чи насправді нічого не було? Що це — феномен вмираючого мозку? Це ж підходить тільки для клінічної смерті. А щодо біологічної — ось звідти вже справді ніхто не повертався. Хоча у деяких священнослужителів, зокрема у Серафима Роуза, є свідчення і про такі повернення.
Так, можливо, що бачення тих, хто пережив клінічну смерть, — лише результат діяльності вмираючого мозку. Але чому ж ми іноді бачимо навколишнє ніби зі сторони? Не виключено, що в екстремальні моменти в мозку вмикаються не тільки звичайні механізми бачення, але й механізми голографічної природи. Наприклад, під час пологів: за нашими дослідженнями, у кількох відсотків породіль теж буває стан, наче душа виходить назовні. Породіллі відчувають себе поза тілом, спостерігаючи за тим, що відбувається, збоку. І в цей час не відчувають болю. Я не знаю, що це таке — коротка клінічна смерть чи феномен, пов’язаний з мозком. Більше схоже на останнє.
Всі люди відчувають страх перед смертю. Кажуть, страх очікування смерті куди страшніший за неї саму. У Джека Лондона є оповідання про людину, яка хотіла вкрасти собачу упряжку. Собаки покусали його, людина стекла кров’ю і померла. Перед цим вимовив: „Люди оббрехали смерть“. Страшне не смерть, а вмирання».
Телепатія небезпечна?
«На жаль, під час своїх досліджень мені не вдалося, що називається, спіймати думку. Найдосконаліша апаратура в Інституті мозку не в змозі тут нічого ані підтвердити, ані спростувати. Потрібні інші методи та апарати, вони ще не розроблені. Сьогодні ми можемо судити про стан активних точок мозку. В мозку при проведенні спеціальних тестів активізуються певні ділянки. Можна сказати, що в цих ділянках відбувається активна робота — наприклад, творча. А ось щоб побачити думку, потрібно хоча б витягти з мозку відомості про динаміку імпульсної активності нейронів і розшифрувати їх. Поки що це нездійсненно. Так, певні ділянки мозку мають стосунок до творчості. Але що саме там відбувається? Це загадка.
Вічне питання: чи існує телепатія? Можу сказати одне: читати чужі думки небезпечно! Суспільству читання думок невигідне. Це інстинкт самозбереження. Якщо всі люди навчаться читати чужі думки, життя в соціумі припиниться. Якби цей феномен і існував, з часом він мав би згаснути. Хто тільки не намагався займатися телепатією! До нас в інститут приходило безліч таких „божевільних“. Нічого не підтвердилося. Хоча відомі вражаючі збіги — наприклад, коли матері відчували на великій відстані, що з їхніми дітьми відбувається щось трагічне. Я думаю, що цей зв’язок формується ще в утробі.
Сон — місце мрії?
Ще одна таємниця нашого мозку — сни. Найбільшою загадкою мені здається сам факт того, що ми спимо. Думаю, що колись, коли наша планета освоювалася, вигідно було спати в темний час доби. Так ми й робимо — за звичкою. У мозку величезна кількість взаємозамінних елементів. Міг би мозок влаштуватися так, щоб не спати? Думаю, так. Наприклад, у дельфінів сплять по черзі ліве і праве півкулі. Кажуть, що є люди, які взагалі не сплять.
Чим можна пояснити сни з продовженням і подібні дивацтва? Думаю, не варто тягнути сюди віру в реінкарнацію — переселення душ, що ми все це бачили в якихось інших життях. Цей феномен не доведений наукою. Припустимо, вам не вперше сниться якесь дуже гарне, але незнайоме місце, наприклад місто. Найімовірніше, казкові міста снів формуються в мозку під впливом книг, кінофільмів, стають ніби постійним місцем мрії. Нас тягне до чогось ще не випробуваного в житті, але дуже доброго.
Або віщі сни: рідко, але буває. Мимоволі задумаєшся: сон в руку — це отримання інформації ззовні, передбачення майбутнього чи просто випадкові збіги? Підрахуємо, скільки за життя людина бачить снів? Нескінченну кількість. Іноді тисячі на рік. А з них віщих виходить ну один, два. Теорія ймовірності. Хоча жив і монах Авель, який передбачав майбутнє царських родин, і Мішель Нострадамус, та інші пророки. Як до цього ставитися? З точністю — не знаю. Я сама за два тижні до події з усіма подробицями побачила уві сні смерть моєї матері.
Мене запитують: фатальна любов, доля, предопределеність, схильність до самогубства, прозріння як пік творчості, інтуїція, яснобачення, віщі сни — що це? Тільки продукт діяльності мозку? Відповім так: не тільки мозку. А далі думайте самі».
Наше досьє
Н. П. Бехтєрєва народилася в Ленінграді у 1924 році. Батьки були репресовані: батько, інженер і винахідник Петро Бехтєрєв, розстріляний у 1938 році як ворог народу; мати, лікар Зінаїда Бехтєрєва, відправлена в табір. Сама Наталія Бехтєрєва опинилася в дитбудинку. У війну жила в блокадному Ленінграді.
Закінчила 1-й медичний інститут ім. Павлова. У 1981-му обрана академіком АН СРСР. З 1990-го — науковий керівник Інституту мозку людини РАН (син, Святослав Медведєв, професор, член-кореспондент РАН, очолює цей інститут і донині). У 90-ті була обрана академіком РАН і РАМН, була почесним членом десятків міжнародних наукових товариств. Автор і співавтор понад 400 наукових робіт. Удостоєна Держпремії СРСР у галузі науки. Нагороджена орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, „За заслуги перед Вітчизною“ III ступеня та іншими.
Померла у 2008 році в Гамбурзі у віці 83 років. Похована на кладовищі в Комарово.
Максим Володін
Порада від Вісті в Україні:
Ця стаття пропонує глибокий погляд на роботу людського мозку, що може бути надзвичайно цікавим для кожного, хто прагне краще зрозуміти себе та свої можливості. Інформація про феномени, такі як прозріння, творчість та свідомість, допоможе вам по-новому поглянути на власні думки та інтуїцію, а також на потенціал, прихований у вашому мозку.
За даними порталу: dvorec.ru