Львів XVIII століття: Шок, скандали та кримінальні таємниці, які приховували мешканці

Львівська поліція XVIII століття: конфлікт шефа правоохоронців із самозваним абатом

23. 01. 2017

Сьогодні у суспільній свідомості сформувався доволі специфічний образ правоохоронних органів. Коли ми звертаємося до історії, зазвичай згадуємо величних (або ж навпаки – грішних) історичних постатей, глобальні процеси, битви чи визначні події. Однак історія має декілька вимірів. Один з них – повсякденне життя, що протікає незалежно від політичних катаклізмів та примх відомих діячів, про яких розповідають шкільні підручники. Звичайна (чи не зовсім?) людина, її емоції та вчинки – ось справжній герой історії, якого найчастіше забувають. Пропонуємо вам познайомитися з такими персонажами: очільником львівської поліції та шахраєм, що видавав себе за настоятеля монастиря. Їхній конфлікт на початку австрійської доби в історії міста, ймовірно, не мав глобальних наслідків, проте він дозволяє нам відчути Львів того часу – щирим, справжнім і неповторним. Історію, що була звичною для всіх, але водночас унікальною.

Андреас Гадік – один із перших австрійських губернаторів Галичини.

Окрема поліційна служба у Львові була започаткована у 1772 році, після входження Галичини до складу монархії Габсбургів. Восени того ж року функції поліції поклали на крайсгауптмана. Фактично, початкова структура поліції складалася з помічника крайсгауптмана та двох ревізорів, а патрулювання здійснювали солдати австрійського гарнізону міста. Повноваження та обов’язки поліцейських включали чимало несподіваних і навіть курйозних завдань, наприклад, контроль за якістю харчових продуктів, перевірка глибини виритих могил (що, зрештою, було важливим аспектом санітарної безпеки міста).

План Львова австрійської доби. На його основі чітко видно, як місто трансформувалося з 1770-х років і далі впродовж ХІХ століття.

На початковому етапі існування поліційної служби нерідко виникали скандали. Керівництво поліцією міста здійснював італієць за походженням Ґуччіарді. Сучасники описували його як запальну та веселу людину, яка захоплювалася алкоголем, азартними іграми та жінками. Німецький мандрівник Франц Краттер висловлював скептичні оцінки організаційних здібностей Ґуччіарді, вважаючи, що поліційна служба абсолютно не виконувала своїх функцій. Тим не менш, показовою є наступна історія.

Львів у 1772 році.

На початку австрійського періоду історії міста у Львові з’явився молодий француз на ім’я д’Іс, який представлявся абатом. Пікантності ситуації додавало те, що його покровителями стали представники досить впливового львівського роду Потоцьких. З огляду на сумнівну репутацію новоприбулого, поліції було доручено ретельно стежити за ним, особливо за його кореспонденцією. Перевірка останньої виявила доволі дивну закономірність.

Пластична панорама Львова Януша Вітвіцького, що зображує місто у 1775 році.

Іноземець різко негативно висловлювався щодо політики австрійської адміністрації. Водночас він відвідував прийоми у губернатора. Шеф поліції доручив встановити спостереження за французом. д’Іс поступово здобував прихильність львів’ян та здобував впливових знайомих. Водночас багатьох відверто дратувала його схильність до пліток, зокрема й щодо керівника поліції. Зокрема, він висміював захоплення Ґуччіарді азартними іграми та його зв’язки з лихварями.

Австрійські вояки кінця 18 століття.

Окрім Ґуччіарді, жертвами пліток стали також граф Калленберг, графиня Спорек та інші представники міської аристократії. Зрештою, їхній терпець урвався. Під час одного з прийомів у будинку Спорека, д’Іса відвели до окремої кімнати і добряче побили ціпками. Після цього випадку д’Іс припинив з’являтися на публіці. Згодом його друзі почали подавати скарги на львівського голову поліції, що призвело до початку розслідування, під час якого Ґуччіарді відсторонили від виконання обов’язків. У своїх свідченнях він стверджував, що коли зайшов до кімнати, де відбувалася “екзекуція” псевдо-абата, він ненароком упав, тому не міг бити жертву. За словами графа Калленберга, абат сам був на прийомі напідпитку, за що його кілька разів “пригріли” ціпками, але, як стверджував граф, це не зашкодило честі д’Іса, оскільки бійка ціпками є давньою традицією, і в ній немає нічого принизливого.

Львів наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття.

Якщо впливові аристократи не постраждали від цього інциденту, то Ґуччіарді певний час перебував під слідством. Крім того, на ньому “висила” ще одна справа – щодо нібито незаконно ув’язненого лихваря Соломона Мелеха. Ґуччіарді стверджував, що д’Іс був шпигуном, про що свідчили його листи до Варшави. Через деякий час обидві справи було закрито, а Ґуччіарді поновили на посаді. Це лише один із численних прикладів небуденної історії старого Львова – історії, що заслуговує на десятки фільмів та романів, але яку, на жаль, ми часто забуваємо.

Віктор ГУМЕННИЙ

Джерела:

Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. – Львів: Афіша, 2001. – 230 с.

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття дозволяє зазирнути в минуле Львова, розкриваючи маловідомі, але цікаві аспекти повсякденного життя та роботи правоохоронних органів XVIII століття. Вона демонструє, що історія – це не лише великі події, а й людські стосунки, конфлікти та курйозні випадки, які роблять минуле живим і зрозумілим. Для читача, який цікавиться історією міста та незвичайними історичними сюжетами, ця публікація є чудовим джерелом інформації.

За матеріалами: photo-lviv.in.ua