Митрополит Шептицький та Львівська Богема: Невидимі Зв’язки Художника Олекси Новаківського

23. 12. 2020

3457

У грудні 1913 року сталася подія, яка мала виняткове значення для мистецького життя Львова першої половини ХХ століття та й для всього українського мистецтва. Завдяки запрошенню духовного провідника українських греко-католиків, митрополита Андрея Шептицького, до столиці Королівства Галичини і Лодомерії, коронного краю Габсбурзької монархії, прибув талановитий художник Олекса Новаківський (1872 – 1935).

Уродженець Слободо-Ободівки на Поділлі, випускник Краківської академії мистецтв, він тривалий час мешкав у селі Могила поблизу Кракова. Пропозиція владики відкрила перед Майстром можливість нарешті, після багатьох років, жити й працювати на українській землі, серед українців і для українців.

Олекса Новаківський

Олекса Новаківський. Автопортрет (із пензлем), 1911 рік. Картон, олія. 51,7 х 40,7. Зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького.

Протягом наступних двох десятиліть Олекса Новаківський став, мабуть, найвідомішим серед українських митців краю. Цьому сприяла поява Мистецької школи Новаківського – першої на галицьких теренах української художньої школи, заснованої навесні 1923 року з благословення митрополита Шептицького. Внесок школи у пожвавлення культурно-мистецького життя міжвоєнної Західної України гідно оцінили сучасники. Серед приятелів та поціновувачів таланту Майстра і його вихованців виявилося чимало представників тогочасної галицької еліти. Помешкання «пана артиста» на вулиці Зем’ялковського (нині Новаківського), 22, магнітом притягувало багатолюдні товариства, що збиралися на святкування іменин Новаківського (30 березня) або мецената школи, владики Андрея (13 грудня).

У майстерні Мистецької школи Олекси Новаківського. Сидять зліва направо: С. Гебус, М. Карп’юк, О. Новаківський із синами, О. Плешкан, Г. Смольський. Стоять (зліва направо): С. Луцик, А. Малюца, В. Булик, П. Годис, С. Гординський, М. Мороз, В. Гриценко, Л. Пацуркевич, Л. Папара. Фото 1927 р.

Будівлю з червоної цегли, розташовану поблизу катедри св. Юра, яку збудувала за проєктом Юліана Захаревича фірма Івана Левинського, Його Ексцеленція викупив у польського живописця Яна Стики у 1907 році. Невдовзі митрополит подарував приміщення Єпархіальному церковному музеєві (пізніше перейменованому на Національний музей), який до приходу радянської влади використовував його як прибутковий (чиншовий) будинок. Саме у цих стінах протягом 1913-1935 років мешкав і працював художник Олекса Новаківський. У майстерні на другому поверсі відбувалися заняття знаної на всю Західну Україну Мистецької школи. Сюди приходили поважні львів’яни, аби оглянути твори, привітати чи просто поспілкуватися з Майстром. «Приходили приятелі та звеличники, пані влаштовували прийняття, приїжджали здалека старші громадяни і давні учні», – описував атмосферу в оселі Новаківського вихованець школи Антін Малюца. Протягом двадцяти років митець контактував з відомими художниками, громадсько-політичними діячами, науковцями, підприємцями, журналістами, правниками, духовними особами, медиками, мистецтвознавцями, літераторами, музикантами. Розгляньмо деякі з цих облич.

Андріївський вечір у помешканні Олекси Новаківського, 1929 р.

Особливе місце у професійному та особистому житті Олекси Новаківського належало Митрополиту Андрею Шептицькому (1865 – 1944), довголітньому предстоятелю Греко-Католицької Церкви та щедрому меценату української культури. «Справжнє видовище подробиць співжиття між тими двома мусіло бути гідне богів», – писав близький приятель Новаківського, адвокат Іван Голубовський, – «тому, що був там визначний мистець з одного і справжній володар душ з другого боку». Попри різницю в походженні, суспільному становищі та вдачі, обох єднало бажання прислужитися українській нації та її культурі. «Обидва належали до грона тих освічених людей Галичини, котрі ще на початку нашого століття усвідомлювали величезну потребу заснування у Львові національної художньої школи, яка мала б стати кузнею молодих мистецьких кадрів та осередком спадкоємності художніх традицій від покоління до покоління», – зазначала дослідниця Любов Волошин.

Головним наслідком партнерства митця і митрополита стала поява довгоочікуваної та вкрай необхідної в тогочасних умовах мистецької школи, зорієнтованої на традиціях української культури. Протягом перших років існування школи владика був покровителем навчального закладу (наприклад, оплачував навчання найбідніших учнів), а також читав студентам курс історії світового мистецтва. Лекції відбувалися двічі на місяць у митрополичих палатах на Святоюрській горі. «Митрополит викладав цікаво і живо, з любов’ю та розумінням мистецтва. Так що за кожним разом здавалося, що ось саме тут корінь мистецтва та ключ до розуміння сучасного і майбутнього», – ділився спогадами Антін Малюца.

Олекса Новаківський. У митрополичому кріслі, 1924

Олекса Новаківський. Князь Церкви (Шкіц із пам’яти), 1915 (репродукція втраченого твору)

Протягом понад двох десятиліть митрополит Андрей Шептицький усіляко підтримував талановитого художника – фінансово, добрими пастирськими порадами та увагою співрозмовника. Як справжній християнин, Його Ексцеленція не раз був для Новаківського добрим самарянином – наприклад, сплачував ренту за помешкання митця, коли той зіткнувся з фінансовими труднощами. Після передчасної смерті дружини Майстра, Анни-Марії, навесні 1925 року, владика допоміг знайти виховательок для двох малих дітей подружжя, Ярослава і Ждана-Олекси. Коли ж наприкінці серпня 1935 року не стало самого митця, митрополит подбав про осиротілих хлопців. Зокрема, молодший син Олекси та Анни-Марії Новаківських, Ждан, до досягнення повноліття жив і виховувався при резиденції Глави Церкви на Святоюрській горі.

Після лекції вихованцям Мистецької школи О. Новаківського. На передньому плані – митрополит Андрей Шептицький. Перший ряд праворуч від нього (зліва направо): Василь Дядинюк, Володимир Іванюх, ігумен о. Климентій Шептицький. Другий ряд (зліва направо): Ольга Козакевич, Марія Карп’юк, Григорій Смольський, Ольга Плешкан, Петро Гарах, Стефанія Гебус, Михайло Мороз, Святослав Гординський. Третій ряд (зліва направо): невідома, Дмитро Дунаєвський, Володимир Гриценко, Богдан Бобинський. Фото 1927 р.

Олекса Новаківський, якого називали «Святоюрським магом», вважався одним із найкращих портретистів владики-мецената. Серія творів, присвячених українському Мойсеєві, налічувала 18 малярських робіт та близько 200 рисункових начерків. Значну частину цих творів було варварськи знищено радянськими чиновниками від культури у 1952 році, а місцезнаходження багатьох інших досі невідоме. Серед найвідоміших картин «митрополичої серії» варто згадати «Князя Церкви» (1915), «Мойсея» (1915–1919), «Тяжкий сон (Переживання світової війни)» (1920), «У митрополичому кріслі» (1924), «Владику (Провидіння)» (1929–1930), «Митрополита у чернечій ризі (Владику ІІ)» (1930–1931) тощо.

Олекса Новаківський. Портрет митрополита Андрея Шептицького, 1913

Хоча Мистецька школа Олекси Новаківського не могла б функціонувати без усебічної підтримки митрополита Андрея, можливість повноцінно виховувати нову генерацію творчих особистостей забезпечувала ціла плеяда фахових педагогів. Другою найважливішою особою в ієрархії школи після Майстра і, відповідно, частим гостем майстерні на Зем’ялковського, був інший випускник Краківської академії мистецтв, Осип Курилас (1870 – 1951). Досвідчений художник, у минулому керівник мистецького відділу Пресової кватири Легіону УСС, він був правою рукою Новаківського, викладав студентам рисунок і малярство. Коли на початку своєї діяльності школа короткий час (1923–1925) працювала як мистецький відділ Таємного українського університету у Львові, заснованого українськими інтелектуалами внаслідок переслідувань польської окупаційної влади, Олекса Новаківський обіймав посаду декана згаданого факультету, а Осип Курилас – його заступника.

Осип Курилас (сидить у першому ряді другий зліва) з Олексою Новаківським та учнями його Мистецької школи, 1929;

Святкування теплого Олекси. Сидять (зліва направо): О. Новаківський зі синами Жданом і Ярославом, скрипаль О. Москвичів. Стоять (зліва направо): невідома, В. Гриценко, невідома, М. Мороз, М. Карп’юк, О. Плешкан, невідомий, С. Ґебус, С. Луцик. Фото 1928 р.;

Протягом свого двадцятирічного перебування у Львові Новаківський мав нагоду спілкуватися з іншими українськими митцями. З деякими з них він навіть жив під одним дахом. Напрочуд талановитий художник-монументаліст Модест Сосенко (1875 – 1920), стипендіат митрополита Андрея Шептицького, член кураторії Національного музею, жив в одній із кімнат партеру колишньої вілли Стики у 1908–1918 роках. Той факт, що дві видатні постаті українського мистецтва початку минулого століття, яким обом по-різному допомагав владика Андрей, мешкали за однією адресою, додає особливого шарму не лише колишній віллі Яна Стики, але й усьому львівському Монмартру.

Модест Сосенко. Автопортрет, 1919

Олекса Новаківський. Портрет Олександра Барвінського, 1930-ті рр.

Прибувши до Львова, Олекса Новаківський заприязнився з багатьма знаковими представниками української громади краю, серед яких була родина Барвінських. У доробку Майстра залишилося три варіанти портрету Олександра Барвінського (1847 – 1926) – освітянина, історика, громадсько-політичного та державного діяча, міністра освіти та віровизнання у Державному секретаріаті ЗУНР. Два з них художник написав вже після смерті одного з патріархів галицької української політики. У постаті Барвінського, писав Володимир Овсійчук, «був знайдений величавий пафос, замкнений вираз та епічний, мов в іконі, вигляд. Це був по-справжньому історичний портрет, бо вбирав у себе сутність цілої епохи». «Як ні в жодному іншому творі, Новаківський у портреті Олександра Барвінського рішуче і безкомпромісно виразив свою для тих років художню концепцію і політично-громадянську позицію. – продовжує мистецтвознавець. – Остання була чи не найважливішою для нього. Однак, завданням Новаківського в цьому портреті було розкрити суспільне життя людини таким, яким воно насправді було і як воно проходило».

Олекса Новаківський. Портрет Олександра Барвінського, 1930-ті рр. (графічний варіант втраченого живописного твору)

Олекса Новаківський. Портрет Олександра Барвінського (Перед бурею), 1932

Частим гостем у Новаківського був син Олександра, Василь Барвінський (1888 – 1963) – піаніст, композитор, диригент, музичний критик, педагог, людина, якій належить особливе місце в історії української музичної культури першої половини ХХ століття. Оскільки Майстер мав велику любов до музики, Барвінський-син мав нагоду продемонструвати власний талант перед учнями та численними шанувальниками Новаківського і його Мистецької школи під час святкувань іменин художника або благодійницьких «чайних вечорів», де збирали пожертви на потреби першої в Галичині української мистецької школи. Серед зірок галицької музичної сцени, які також переступали поріг кам’яниці на Зем’ялковського, були всесвітньо відома піаністка Любка Колесса (1902–1997), двоюрідна сестра композитора та диригента Миколи Колесси (1903–2006), який також був знайомий Майстру, піаніст Борис Кудрик (1897–1952), скрипаль Осип Москвичів (1888–1974) тощо. Портрети окремих виконавців знаходимо серед мистецької спадщини Новаківського.

Олекса Новаківський. Начерк до портрету Василя Барвінського, 1920–1930-ті рр.

Любка Колесса

Виступ композитора Миколи Колесси на відкритті виставки до 90-ліття від дня народження учня Мистецької школи Олекси Новаківського Святослава Гординського у корпусі Національного музею на вул. Драгоманова, 42. 5 грудня 1996 р.;

Нерідко відвідував імпрези, пов’язані з Мистецькою школою Олекси Новаківського, популярний у середовищі галицької богеми молодий поет Богдан-Ігор Антонич (1909–1937). Оскільки чимало вихованців Майстра були його однолітками, Антонич заприязнився з окремими з них – наприклад, з відомим згодом художником Володимиром Ласовським (1907–1975). На початку 1930-х років частина учнів Новаківського згуртувалася у молодіжну творчу «РУБ», яка взялася видавати власний часопис «Карби». Вийшов лише один випуск, присвячений десятилітньому ювілею Мистецької школи (1933). До складу редколегії цього друкованого органу разом із групою учнів Новаківського увійшов також один із найталановитіших українських поетів ХХ століття.

Богдан-Ігор Антонич, 1928

До переліку людей, з якими спілкувався Олекса Новаківський, варто додати також шанованого серед українців-галичан доктора Мар’яна Панчишина (1882–1943) – багатолітнього голову Українського лікарського товариства, провідного ординатора відділу внутрішніх хвороб Українського шпиталю «Народна лічниця» ім. Митрополита Андрея Шептицького. Графічний етюд до портрету «народного лікаря», разом із ще півсотнею творів художника, передав Національному музею відомий словацький науковець, професор Микола Мушинка, у квітні 2016 року. Відвідував помешкання Новаківського й інший знаний медик, Вацлав Дам’ян Морачевський (1867–1950) – професор Львівської академії ветеринарної медицини. Син Вацлава та першої в Австро-Угорщині жінки-лікаря Софії Морачевської-Окуневської (1865–1926), Юрій Морачевський (1896–1935), правник за фахом і поет за покликом душі, одружився з ученицею Мистецької школи Олекси Новаківського, Марією Кромпець (1897–1960).

Олекса Новаківський. Начерк до портрета Мар’яна Панчишина, 1920-ті рр.

Серед великої кількості приятелів та шанувальників таланту Новаківського були також архітектор, мистецтвознавець і педагог Володимир Січинський (1894–1962) – один із рецензентів монографії Володимира Залозецького (1896–1959) «Олекса Новаківський» (1934); мистецький критик і публіцист Ліна Федорів-Малицька (1893–1945); журналіст Василь Софронів-Левицький (1899–1975); мистецтвознавець Вадим Щербаківський (1876–1957) та інші. Втім, особливу роль у житті митця відіграло подружжя Левицьких. Дмитро Левицький (1877–1942) – правник, громадсько-політичний та державний діяч, посол до сейму Польської республіки, за часів Української революції – амбасадор УНР у Данії. У міжвоєнні роки він очолював Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) – провідну українську політичну партію Галичини. Дружина політика, Іванна (Ася) Левицька (дівоче прізвище Шехович, 1886 – після 1976) належала до великих поціновувачів творчості Олекси Новаківського та вихованців його школи. Сутерени (підвальне приміщення) «Качого долу» – вілли подружжя Левицьких на вулиці Набєляка (тепер Котляревського), 39, у львівській місцевості Новий Світ – господиня віддала під гуртожиток для учнів Майстра. Також з ініціативи цієї ж пані Левицької Новаківському подарували хату в гірському селі Дора.

Володимир Січинський

Іванна Левицька в гостях в Уляни Старосольської, 1976 р. Копія із фотографії, подарованої У. Старосольською (США).

Зберігся портрет Дмитра Левицького пензля Олекси Новаківського. Мистецтвознавець Володимир Овсійчук характеризував картину наступним чином: «Портрет Дмитра Левицького написаний наче одним подихом, справляючи, за задумом, колористично-композиційним рішенням, цілісне враження. Поколінна постать чоловіка на тлі неспокійного моря, що розбиває хвилі об скелі високого кам’янистого берега, – романтичний пафос визначає основний піднесений тон твору. Новаківський вносить у портрет романтичні елементи, які гармонують або ж драматично виражають характер зображеного, ускладнюючи чи пророкуючи людську долю. А доля цієї людини була справді трагічною. Доктор Левицький був заарештований за радянського урядування і безслідно загинув десь у Казахстані» (місцем смерті Дмитра Левицького називають Бухару в тодішній Узбецькій РСР – О. Ш.).

Олекса Новаківський. Портрет Дмитра Левицького, 1933

Олекса Новаківський – неординарна особистість, якій випало жити в особливий час. Попри несприятливі політичні та соціально-економічні обставини, відсутність власної держави та іноземну окупацію, українське культурно-мистецьке життя міжвоєнної Галичини вирувало, і «пан артист» був його активним учасником. Навколо харизматичної постаті художника гуртувалися представники культурної еліти краю, його помешкання та майстерня стали справжньою Меккою для поціновувачів сучасного українського мистецтва – як львів’ян, так і гостей міста.

Учні та приятелі Мистецької школи О. Новаківського на іменинах художника. Спереду сидять сини Майстра Ждан і Ярослав. Сидять зліва направо: Антін Рак, невідома, Дмитро Левицький, Ядвіга Голубовська, Олекса Новаківський, Іванна (Ася) Левицька, Вацлав Морачевський, Марія Кромпець-Морачевська, Юрій Морачевський. Стоять зліва направо: Анатоль Курдидик, Володимир Ковальчук, Стефанія Рудакевич, Дмитро Николишин, Ковальчуківна, Степан Луцик, Макухівна, Іван Голубовський, Турчаківна, Михайло Мороз, Юліян Дорош, Пелехівна, Роман Чорній. 1933 р.

Тож, щоразу, коли переступаємо поріг Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського, пам’ятаймо, зокрема, про знакових постатей, які приходили сюди раніше.

Олександр ШЕЙКО
Молодший науковий працівник
Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

Джерела:

Аркуша О. Барвінський Олександр Григорович//Енциклопедія історії України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Barvinskyj_O_H ;
Барвінський Василь Олександрович//Інтернет-сайт Національної спілки композиторів України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://composersukraine.org/index.php?id=2395;
Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената: митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Олекси Новаківського. – Львів, 2001;
Волошин Л. Образ жінки у творчості Олекси Новаківського – Львів-Харків, 2018;
Волошин Л., Ольга Плешкан. – Львів, 2010;
Голубовський І. Розмахом могутніх крил: повість-есе. – Львів, 2002;
Гуцал П. Левицький Дмитро Павлович//Енциклопедія історії України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Levitsky_D_P ;
Львівський Монмартр//Живи подорожуючи [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.castle-way.com.ua/2014/05/blog-post_29.html;
Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Львів, 1998;
Семчишин-Гузнер О. Модест Сосенко (1875 – 1920): монографія. – Львів, 2020;
Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського: путівник/авт. тексту Л. Волошин. – Львів, б. д.

Поширити це:

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття розкриває маловідомі, але надзвичайно важливі аспекти життя та діяльності видатного українського художника Олекси Новаківського, зосередившись на його тісних зв’язках з митрополитом Андреєм Шептицьким та широким колом львівської інтелігенції. Матеріал буде цікавий як поціновувачам мистецтва, так і тим, хто цікавиться історією української культури початку ХХ століття, зокрема, історією Львова. Він демонструє, як особисті зв’язки та меценатство впливали на розвиток мистецтва та формування культурного середовища, а також дає можливість глибше зрозуміти контекст, у якому творив один із найвизначніших українських художників.

Джерело: photo-lviv.in.ua

No votes yet.

Please wait...