Віра Франко: Непроста доля онуки Каменяра

3. 02. 2021

Віра Франко, 1938 р.

31 січня виповнилося б 98 років від дня народження Віри Петрівни Франко – онуки видатного українського письменника. Життєвий шлях Віри Петрівни, як і в багатьох інших нащадків роду Франків, був сповнений випробувань.

Зі слів Зеновії Франко, доньки другого сина Івана Франка, Тараса: «трагізм життя та злощасність доль багатьох із нащадків Франка не були зумовлені генетикою чи якимось «фатумом», а вписувалися в обставини епохи та її тягар, що калічив душі й ламав долі. Часом це залежало від характеру та особистих якостей… Хотілося б, аби для його правнуків та праправнуків життєвий шлях був легшим і світлішим».

Віра Франко, 1939 р. Віра-Марія, старша дочка Петра Франка, працювала у Львівському музеї Івана Франка. Маючи освіту та знання кількох мов, вона отримала відрядження до Відня для отримання докторського диплома Івана Франка. Це відрядження стало фатальним у її житті. У жовтні 1941 року Віру Петрівну заарештували, підозрюючи, що її поїздка приховувала «розвідувальну місію». Спочатку Віра Франко перебувала у львівській тюрмі «на Лонцького», де разом з іншими ув’язненими зазнавала страху від начальника охорони Мартенса, відомого своєю жорстокістю. Згодом її, разом з невеликою групою жінок, перевезли до Варшави, до тюрми «Пав’як». За свідченнями Віри Петрівни, умови утримання там були значно кращими. Через кілька тижнів її відправили до найбільшого жіночого концентраційного табору Німеччини – «Равенсбрюк».

Віра Франко «Так у свої 19 років я опинилася за колючим дротом табору смерті, де утримувалися тисячі жінок різних національностей, таких самих жертв фашистського тоталітаризму. Нашою спільною мовою були ненависть до окупантів, любов до Батьківщини, розпач від страждань, але й незламність та міцна віра», – згадувала Віра Франко. У своїх спогадах Віра Петрівна докладно описує важкі будні в’язнів, спроби втеч. Вона згадує, як їх виводили босоніж на мороз, і вони мали стояти доти, доки не спіймають втікачку. «Ми стояли так, аби жодна з нас не впала, бо тоді все скінчено. Одного разу, після чергової втечі, ми простояли аж три дні», – пише вона. 8 травня 1945 року табір «Равенсбрюк» звільнили американські війська. Віра Петрівна повернулася додому, але насолоджуватися волею їй довелося недовго. У вересні того ж року її знову заарештували.

Віра Франко «Моя свобода тривала лише три місяці! А потім – нове ув’язнення за тим же звинуваченням, що й за часів фашизму. У вересні 1945 року мене літаком доправили до Києва, на вулицю Короленка, 33. Знову тюрма, карцер, допити вночі, а вдень було заборонено навіть сидіти чи лежати», – розповідала вона. Далі був термін у Бутирській в’язниці, а згодом – у Воркуті. Там на неї чекали виснажлива праця в шахті, жахливі санітарні умови та голод. «Стрийко Тарас» намагався рятувати Віру від голоду, надсилаючи сало, часник та інші продукти. Зеновія, донька Тараса Івановича, згадувала, як вони купували найкраще сало на базарі, солили його та відправляли посилками до Сибіру. 27 листопада 1953 року Віру Петрівну звільнили. Цьому значною мірою сприяв Тарас Іванович, який навіть особисто звертався до Сталіна. Повну реабілітацію Віра Франко отримала 14 грудня 1959 року. Віра Франко Незважаючи на всі тяжкі випробування, що випали на долю онуки Івана Франка, вона була чудовою господинею та надзвичайно активною особистістю. Про це у своїх спогадах про матір розповідає Іванна Міліянчук: «Мама чудово готувала та пекла, солила в маленькій діжці рижики, які ми збирали в лісі біля Жовкви. Мама дуже любила гриби. Вміла готувати різноманітні страви, досі не знаю, де вона цього навчилася. Вона також гарно шила, вишивала – практично вміла робити все… Мама не любила сидіти вдома, їй бракувало простору, руху… Багато читала, ймовірно, не лише те, що їй подобалося, а й для того, щоб відволіктися від тяжких спогадів про минуле…» Галина ТОПІЛЬНИЦЬКА Щиро дякуємо родині Іванни Міліянчук за надані спогади та фотографії!

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця розповідь про непросте життя Віри Франко, онуки видатного письменника, є важливим нагадуванням про трагічні події XX століття та стійкість людського духу. Вона дозволяє глибше зрозуміти історію України через особисті долі її видатних родин. Ця інформація може бути корисною для тих, хто цікавиться історією, генеалогією та біографіями видатних українців.

За даними порталу: photo-lviv.in.ua