Винниківська залізниця: спогади Антона Крушельницького з 1928 року

Винниківська Залізниця: Історичний Погляд на Шкільні Перевезення та Їхні Наслідки

28. 05. 2020 10231 Facebook X Pinterest WhatsApp Telegram

Винники, Винниківська залізниця 1932р. Фото: http://plus.lviv.ua/history_vynnyky/photo?photo=191

Стан справ на личаківському залізничному вокзалі (за матеріалами газети «Діло» №216 від 27.09.1928 р.):

«До уваги Львівської Дирекції Залізниць. Проживаючи у Винниках, я щодня добираюся до Львова і спостерігаю за ситуацією на вокзалі в Личакові, звідки до Винник курсують три шкільні потяги. Дуже рідко трапляється, щоб ці потяги, особливо той, що відправляється зі Львова о 14:10, відходили вчасно. Ці потяги призначені для учнів. Сотні дітей встають о 5:30 ранку, снідають о 6:00 і поспішають на потяг.

Винниківський залізничний вокзал. Поч. XX ст

Натомість потяг, що мав вирушити з Винник о 6:46, часто відходить після 7:00, і всі учні спізнюються до школи. Якщо директор школи заборонить входити до класів тим, хто спізнився, діти втрачатимуть одну годину навчання з вини личаківського управління рухом.

Ситуація з поверненням дітей додому ще гірша. Учні починають збиратися на станції вже з 12:00. Однак потяг, який має відправлятись о 14:10, часто відходить о 14:30 або й о 15:00. У такому разі діти, які вийшли з дому о 6:00 ранку, повертаються додому на обід лише о 16:00! Це означає десять годин без їжі.

Станція Личаків. 1914 р.

Коли починаються дощі, діти мокнуть, адже зала очікування майже завжди зачинена. А коли настають морози, шкода дивитися, як страждають діти! Це створює ідеальні умови для застуд, розвитку туберкульозу та інших хвороб. До того ж, діти залишаються без нагляду! Чекаючи на запізнілий потяг, вони кидаються на нього, коли він прибуває на станцію Личаків, і поспіхом заскакують до вагонів, ще коли потяг у русі. Так само, зголоднівши, вони не чекають, доки потяг зупиниться на станції у Винниках, а вискакують з вагонів, ще коли потяг рухається, далеко перед станцією!

Словом, недоліки в розкладі шкільних потягів створюють значний хаос на цій невеликій станції, зовсім не пристосованій для такого великого потоку школярів. Іноді стає страшно за безпеку цих необережних дітей, які страждають від недбалості залізничного управління та його легковажного ставлення до здоров’я й життя юних громадян.

Квиток на потяг Львів-Винники

Який руйнівний педагогічний вплив має таке легковаження точністю з боку державного підприємства! Скільки з цих юнаків, що страждають з вини управління рухом, самі стануть колись залізничниками і, навчившись нехтувати точністю на залізниці, самі ж створюватимуть безлад у розкладі потягів та призводитимуть до залізничних катастроф! З Винник постійно курсують три автобуси за чітким розкладом. Усе старше громадянство, яке мусить виїжджати точно в запланований час, вже відмовляється від поїздок потягом, на який ніколи не можна розраховувати, і користується автобусами. Школярі, які мають право на пільгові квитки, мусять їздити залізницею! Навіщо ж, попри всі звернення, управління рухом так знущається над сотнями учнів? Антін Крушельницький, управитель чоловічих учительських курсів при семінарії у Львові».

Антін Крушельницький

Історична довідка. Антін Крушельницький

Антін Крушельницький (23 липня 1878, Ланьцут, нині Підкарпатського воєводства, Польща — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — видатний український письменник, літературний критик та літературознавець, педагог, міністр освіти Української Народної Республіки (1919 р.). Він був редактором шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), а також видавав та редагував громадсько-літературні журнали “Нові шляхи” (1929—1933, Львів) та “Критика” (1933, Львів) прорадянського спрямування. Автор біографічного нарису “Іван Франко” та інших творів.

Антін Крушельницький в центрі групи

Протягом понад 30 років він присвятив себе педагогічній діяльності, викладаючи у гімназіях Львова, Бережан, Коломиї, Рогатина, Городенка та Відня. Він був близьким другом Василя Стефаника, Ольги Кобилянської та Наталії Кобринської. Після падіння УНР емігрував із родиною до Відня, де заснував видавництво “Чайка”. У 1925 році повернувся до Львова і активно включився в політичну та громадську діяльність, проживаючи у Винниках. Він очолив антифашистський журнал “Нові Шляхи”. Переслідуваний польською владою та під впливом радянської пропаганди, за наполяганням доньки Володимири, яка вже жила в Харкові, у травні 1934 року він разом із сім’єю переїхав до Радянської України і оселився в Харкові.

Родина Крушельницьких, початок 1930-х років. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. У 1934-37 рр. Володимира, Тарас, Антін, Остап, Іван і Богдан були репресовані та страчені. Це фото стало символом винищення сталінським режимом української інтелігенції.

Родина Крушельницьких недовго насолоджувалася свободою в радянському “раю”. Вже 6 листопада 1934 року органами НКВС УРСР у Харкові були заарештовані Антін Крушельницький та двоє його синів: Іван і Тарас. У середині грудня того ж року ті ж органи заарештували ще двох синів, Богдана та Остапа, а також доньку Володимиру. На виїзній сесії Військової колегії Верховного суду СРСР, що відбулася 13-15 грудня 1934 року в Києві, Антін Крушельницький був засуджений до 10 років позбавлення волі та відправлений до Соловецької в’язниці. Фальшиве звинувачення звучало так: “Один із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить за мету повалення радянської влади в СРСР та підготовку терористичних актів проти представників партії та уряду”. У жовтні 1937 року “трійкою” УНКВС він був засуджений до розстрілу. Розстріляний 23 жовтня 1937 року в урочищі Сандармох.

Джерело: https://baitsar.blogspot.com/

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця публікація занурює читача в історичний контекст проблем, з якими стикалися мешканці Винник та околиць у 1928 році через ненадійність та непунктуальність залізничного сполучення. Особливо гостро ця проблема поставала для учнів, чиє навчання та самопочуття страждали від постійних затримок потягів. Стаття також згадує відомого українського педагога та письменника Антона Крушельницького, чия критична оцінка ситуації підкреслює важливість чіткого та відповідального функціонування громадського транспорту. Матеріал є цінним для розуміння минулого транспортної інфраструктури та викликів, що стояли перед суспільством.

Джерело новини: photo-lviv.in.ua