Відкрийте скарби княжого Львова: велич костелу святого Івана Предтечі

Святощі Княжого Львова: Історія Костелу Святого Івана Предтечі

31. 07. 2025 2930

Історична Перлина Княжого Львова: Костел Святого Івана Предтечі

Представляємо вашій увазі дослідження видатного українського історика, краєзнавця та мистецтвознавця Миколи Голубця. Його стаття “Святощі княжого Львова. Костел св. Івана Предтечі”, опублікована у часописі “Діло” у 1932 році (№№ 57-58), розкриває багатовікову історію цієї унікальної пам’ятки. Мова оригіналу збережена для автентичності.

Микола Голубець

Святощі княжого Львова
Костел св. Івана Предтечі.

У затишному куточку Старого Ринку, біля підніжжя Замкової Гори, у затінку величньої Поступової Синагоги (1845), приховується від сторонніх очей справжній витвір культури та релігійної толерантності давнього, княжого Львова. Йдеться про невеликий за розмірами, скромний за архітектурою, але безцінний своєю, хоч і замаскованою, давниною, костелик Святого Івана Предтечі на Жовківському передмісті.

Виняткова давність цієї пам’ятки відома не сьогодні. Письменники та літописці минулих століть ставилися до неї з особливим пієтетом. Перший хроніст домініканського чину в Польщі, Ходикевич, посилаючись на невідомі нам, але, без сумніву, апокрифічні домініканські документи, припускає, що дата заснування пам’ятки передує навіть офіційній даті заснування Львова. Він пов’язує це з місіонерською діяльністю Якинта Одровонжа, який, як відомо, подорожував Україною і дійшов аж до Києва. Ходикевич розповідає, що “Якинт Одровонж прибув на Русь у 1223 році і зразу в місті, де нині столиця Русі, звана Львовом, під горою, з товаришами збудував невелику церкву Святого Івана”… У пізніших домініканських документах, зокрема у збірці актів “De causa Armenorum” XII. 473, знаходимо запис: “monasterium fundatum est ante anno D. 1297 in curia principis et coenobii eo S. Basilii monahorum”.

Костел Св. Івана Хрестителя. К.В. Келісінський (?), 1838 рік.

Наступний хроніст церковного життя Львова, крилошанин Піравський, ще у 1615 році писав про костел Святого Івана: “ця церква є (у Львові) найстаршою”. Близько 1250 року ним опікувалися ченці чину святого Василія, після чого вони заснували при ньому деканат, підпорядкувавши костел юрисдикції латинської капітули у Львові. Піравський не може пояснити, ким були василіяни та на якій правовій основі вони приєднали костел до латинської капітули, але записує ці відомості як факти, що базуються на автентичних документах.

Досить своєчасно, вже у 1368 році, з’являється спеціальна монографія про цей пам’ятник, написана львівським архіваріусом К. Відманом. Відтоді костел Святого Івана не сходить з орбіти уваги всіх, хто писав про давнину нашого міста. Хоча остаточного наукового опрацювання пам’ятка поки що не діждалася, ця недолуга доля спіткала не лише її. Вона заслуговує на таке опрацювання хоча б як один із дуже небагатьох автентичних свідків життя старого княжого Львова, про який існує легковажна фраза, ніби княжий Львів був дерев’яний і нічого з його архітектурних пам’яток до нас не збереглося. Як ми побачимо, костел Святого Івана, поряд із церквою Святого Миколая, є наявним доказом хибності такого переконання.

Портрет Лева Даниловича, авторства Луки Долинського

Як відомо, засновник Львова, князь Лев Данилович, був одружений (1250 р.) з дочкою угорського короля Бели IV, Констанцією. На відміну від свого православного чоловіка, вона була католичкою і не лише не залишила своєї віри, але й стала покровителькою католицизму на українському сході.

Князь Лев Данилович, виявляючи надзвичайну для свого часу релігійну толерантність, не лише не перешкоджав дружині у виконанні релігійних обрядів, але й підтримував культурні зусилля багатьох угорських домініканських місіонерів, які оточували Констанцію. Костелик Святого Івана, що виник поблизу князівського двору, є непрямим, але досі збереженим свідченням релігійної толерантності Лева Даниловича. Його первісний, надзвичайно скромний розмір (6х8 м.), що зберіг риси романського стилю та середньовічну техніку мурування, свідчить про те, що костелик, ймовірно, був придворною каплицею для Констанції та її католицького оточення, а згодом став її гробницею. Традиція, закріплена пізнішими львівськими хроністами, такими як згаданий Піравський, говорить про поховання Констанції у підземеллях костелу Святого Івана та про чудеса, що нібито відбувалися на її могилі.

Констанція Угорська. Барельєф на стіні костелу Св. Івана Хрестителя, фото 2015 року

Після смерті Констанції костелом Святого Івана опікувалися домініканці. Однак, після нападу польського короля Казимира на Львів, вони були змушені тікати з міста, рятуючись від антикатолицької реакції, викликаної агітацією, жертвою якої став останній суверен Галицько-Володимирської держави, князь Юрій II. Цим скористалися вірменські ченці чину Святого Василія, які зайняли костелик і володіли ним досить довго. Домініканці не висували до них претензій навіть після свого повернення до Львова, коли влада польського короля Казимира утвердилася над Руською землею.

Казимир переніс центр Львова на нижче місце, і в межах нових мурів міста знайшлося місце для домініканців та їхнього нового монастиря з величним, вже готичним костелом. Лише пізніше, у XVI столітті, домініканці згадали про свої права на костел Святого Івана і розпочали судовий процес з вірменами. Однак, вони його не виграли, оскільки у справу втрутилася львівська капітула, яка забрала костел собі. Перипетії цього процесу зберігаються в домініканському архіві, але вони не проливають багато світла на історію цієї пам’ятки.

Костел Івана Хрестителя. 1861-1863 рр.

Так чи інакше, вірменські василіяни, які до прийняття унії вірменами були уніатами, не лише зберегли костел Святого Івана, але й могли похвалитися щедрістю шанувальників.

У 1371 році, наприклад, Ян, староста руський, надав костелу Святого Івана та монастиреві Святого Василія при ньому село Годовицю. Згодом, побожний вірменин Тайчадин досить щедро обдарував наш костел.

З подальшої історії костелу Святого Івана відомо, що в 1386-1396 роках ним керував василіянин Іван, який, ймовірно, був останнім представником свого зникаючого чину. Адже вже у 1415 році костел Святого Івана став частиною пребенди одного з крилошан латинської капітули, якому також було доручено нагляд над останніми представниками першої вірменської унії. У 1564 році Святоіванську деканію було приєднано до латинської капітули за розпорядженням папського нунція Коммедонія. Той факт, що цей розпорядження не було цілком законним, підтверджується новим позовом, який місто подало до короля у 1624 році, називаючи привласнення костелу Святого Івана та його земель протиправним діянням капітули.

Костел Іоана Хрестителя на Площі Старий Ринок, 1870 рік. Фото Facebook / Мандрівка Старим Кордоном

У відповідь на це, капітула у 1630 році подала скаргу на рішення королівських комісарів, які підпорядкували Святоіванську деканію юрисдикції міста.

Судовий процес тривав довго, і зрештою місто відстояло право власності на костел та його майно. У 1694 році для нашого костелу виготовили невеликий дзвін, який підвісили на так званій сигнатурці, що знаходилася посередині даху. Після одного з ремонтів, коли сигнатурку демонтували, дзвін перенесли на вівтарний причілок костелу. У 1749 році костел згорів майже вщент і в такому стані руїн простояв до 1836 року, коли його ґрунтовно відновили. Ця реконструкція була однією з найбільших, але водночас і однією з найменш дбайливих щодо збереження старовинного характеру пам’ятки. Те, чого не знищила пожежа, довершила рука недбалого реставратора. Крім самого масиву нави костелу, тут не залишилося нічого, що нагадувало б про походження костелу з середини XIII століття. Наскільки невдалою була ця реконструкція з точки зору збереження, настільки скандальною вона була з технічного боку. Досить зазначити, що добудований тоді ґанок біля входу спирався на домовини костельного цвинтаря, і незабаром ґанок, як і сам костел, почав просідати і загрожувати руйнуванням.

Фото храму Івана Хрестителя 1870-1880-х років

Зрештою, костел закрили. Хоча у 1855 році провели ще одну реконструкцію, уряд не дозволив відновити його використання.

У 1857 році Ф. Лобеський описав наш костел у “Додатку” до “Gazety Lwowskiej”, завдяки чому ми маємо точну інвентаризацію його тоді ще доволі багатого інтер’єру, який зберігся до наших часів лише у жалюгідних уламках.

Зважаючи на вікову історію пам’ятки, Лобеський слушно нарікає, що в такому старовинному костелі не видно нічого, що сягало б часів його заснування. Вівтарі, лави, амвон, ліхтарі, завіси, антипендіуми та інше оздоблення – все це було недавнім, а часто й зовсім новим.

Костел Св. Івана Хрестителя. Проект авторства Ю.Захаревича.

Однак, те, що Лобеський знайшов тут, хоч і не походило з середньовіччя, все ж представляло певну мистецьку та археологічну цінність. Особливо виділялися образи з вірменською тематикою та написами, які розв’язували питання національної приналежності василіян, що так довго опікувалися костелом. У 1837 році наша пам’ятка стала жертвою чергової реставрації. На марно закликав К. Відман у своїй монографії майбутніх реставраторів пам’ятки: “не маємо гарячішого бажання до нинішніх оновлювачів костелу Святого Івана, аніж те, щоб вони зберегли його старовинну форму”. Заслужений в інших сферах львівський архітектор Захарієвич, отримавши доручення реставрації костелу, вирішив, що єдино правильним рішенням є його “романнізація”, тобто “повернення” йому стилістичних форм, які він, на його думку, мав мати як твір львівського будівництва середини XIII століття. Ця нещасна “романнізація” остаточно знищила те, чого не змогло знищити століття запустіння та кілька великих пожеж. Під маскою псевдо-романських прибудов і декорацій зникла, нарешті, скромна, але шанована форма старовинної пам’ятки. Сьогодні костел Святого Івана нічим не відрізняється від нових псевдо-романських будівель Захарієвича, і показати його первісні форми надзвичайно складно. Вони, правда, збереглися, але у грубій оболонці пізніших перетворень.

Деякі дослідники цієї пам’ятки висловлювали припущення, що спочатку він був дерев’яний, а його найдавніший мурований зруб був точною копією первісного зразка. Це припущення є досить імовірним, хоча й не обов’язковим.

Костел Івана Хрестителя після масштабної реконструкції. Фото поч. XX ст.

Те, що збереглося в нашій пам’ятці з середньовіччя, – це чотирикутний зруб його нави. Невеликі розміри зрубу (6х8 м.), надзвичайно міцні фундаменти (1 ½ м. завширшки, 2 ½ м. завглибшки) без контрфорсів, у поєднанні з характерними формами вікон – це вся романська метрика нашої пам’ятки. Вона скромна своїми даними, але надзвичайно важлива для визначення автентичності пам’ятки. Вона красномовно свідчить, що головний зруб костелу Святого Івана міг бути збудований не пізніше середини XIII століття, і що він зберігся до нас в основі, яку йому надали будівничі часів князя Лева Даниловича та Констанції.

Лише згодом, але в будь-якому разі перед XVI століттям, до нави костелу добудували багатогранну пресбітерію та два бічні крила, що надало його плановому вигляду форми латинського хреста.

Костел Св. Івана Хрестителя, 1917 рік

Склепіння костелу значно пізніші від його основних стін. Можна припустити, що спочатку костел був накритий пласкою балкованою стелею. Лише пізніші склепіння виявилися невідповідними кладці костелу, тому, зокрема, Захарієвичу довелося добудувати до костелу контрфорси, профільовані за готичним зразком. Вони зміцнили та забезпечили будівлю від руйнування, але разом з тим остаточно позбавили її первісного стилістичного характеру, який ще помітний на світлині Шайнока з 60-х років минулого століття.

Професор Львівської політехніки Ян Сас Зубжицький у своїй книзі “Пам’ятки м. Львова” (Львів, 1928) спробував реконструювати первісні форми нашої пам’ятки, стверджуючи, що “ніщо так наочно не говорить про старовину його мурів, як сама їх форма, заснована на надзвичайно скромній будові, обмеженій лише чотирма стінами… Мур цього костелика належить до найстарших у Польщі, коли всередині ще не було склепінь, а найпевніше була дерев’яна, мальована й позолочена стеля”.

Храм Івана Хрестителя

Так чи інакше, хоч би як доля та нерозумні люди знущалися над нашою пам’яткою, костел Святого Івана на Жовківському передмісті мусить залишатися для нас однією з найдорожчих пам’яток старого, княжого Львова. Його мистецька та стилістична цінність – мінімальна. Примітивно закладений зруб головної нави, поряд з романською формою збережених вікон, – це все, що до нас дійшло з часів князя Лева Даниловича. Використовувати цей залишок як класичний зразок західноукраїнського середньовічного будівництва не варто. Але саме ці залишки свідчать про безсумнівну автентичність нашої “реліквії”, і це змушує нас із більшою повагою ставитися до того, що не зуміли належно вшанувати наші діди й прадіди. Якщо один кам’яний квадрат мурів старого Єрусалиму має для євреїв безцінну вартість, то чим же має бути для нас цілий будинок, від стін якого лунав гомін бойових сурем князя Лева Даниловича та його нащадків?

Микола ГОЛУБЕЦЬ

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття є цінним джерелом історичної інформації для тих, хто цікавиться архітектурою та історією Львова, зокрема його княжої доби. Вона дозволяє глибше зрозуміти еволюцію одного з найдавніших храмів міста, його зв’язок з ключовими історичними постатями та складну долю пам’ятки протягом століть. Публікація також нагадує про важливість збереження культурної спадщини та критичного ставлення до її реставрації.

Подробиці можна знайти на сайті: photo-lviv.in.ua