Відкрий для себе Софію Караффу-Корбут: погляд на старий Львів

Софія Караффа-Корбут: Неоціненний вклад у графічне мистецтво України

19. 02. 2021

5442

Яскрава представниця покоління “шістдесятників”, Софія Петрівна Караффа-Корбут, чий талант розквітнув у мистецтві, народилася у Львові 23 серпня 1924 року. Її мистецька подорож розпочалася після завершення навчання у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва у 1953 році. Починаючи як живописець і графік, вона також експериментувала з керамікою, але згодом, наприкінці 1950-х, повернулася до станкової та книжкової графіки, що стало її покликанням. Завдяки її майстерності світ побачили близько 60 книг, ілюстрованих українськими та зарубіжними авторами.

Шлях до мистецтва: від дитячих мрій до професійного визнання

Сходження Софії Караффи-Корбут на мистецький Олімп не було простим. Зростаючи під опікою матері, вона з раннього віку виявила глибоку любов до читання та малювання. Її перші графічні роботи, створені ще під час навчання у Львівському училищі декоративного та прикладного мистецтва, свідчили про неабияку творчу зрілість. Вже у стінах Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв) її літографічна ілюстрація до поеми М. Лермонтова «Мцирі» стала значним досягненням у графічному мистецтві того часу. Однак, подальший шлях вимагав опанування тонкощів кераміки, що тимчасово віддалило її від графіки. Проте, ці роки не були втраченими: художниця створила кілька виразних керамічних тарілок, присвячених старому Львову, творчості Івана Франка та народним мотивам.

Софія Караффа-Корбут

Відродження графіки та пошук власного стилю

Наприкінці 1950-х років Софія Караффа-Корбут остаточно відмовилася від кераміки, повністю присвятивши себе станковій та книжковій графіці. Її ранні роботи в техніці гуаші, що ілюстрували українські народні казки, такі як «Школа в лісі» та «Хатка в Лісі», демонстрували глибоке розуміння народної естетики. У 1959 році вона створює «Яворівщину» — свою першу кольорову ліногравюру, намагаючись відродити традиції кольорового естампу, започатковані Оленою Кульчицькою. Однак, прагнення до синтезу графіки та живопису, що проявилося у використанні кількох кольорів, змусило художницю відмовитися від подальших експериментів у цьому напрямку. Спроби опанувати монотипію також не принесли бажаного результату. Згодом вона зосередилася на ілюструванні численних книжок у техніці гуаші, паралельно розвиваючи свою майстерність у станковій графіці.

Софія Караффа-Корбут «Верховинська весна», 1962 р.

Визнання критики за роботу «Народний месник Лук’ян Кобилиця» (1960), представлену на численних виставках, спонукало Софію Караффу-Корбут до глибокого занурення у ліногравюру, як однотонну, так і кольорову. Цей напрямок вона розвивала понад два десятиліття, доки наприкінці життя не перейшла до техніки туші та пера. Символічно, прощання з керамікою було відтворено у гравюрі «Трагедія перед виставкою» (1961), де зображено розгубленість майстра та його помічника перед розбитою керамічною роботою, призначеною для експозиції.

Софія Караффа-Корбут «Іван Підкова», 1963 р.

Шевченкіана та поезія Лесі Українки: візуалізація національного духу

1960-ті роки стали періодом розквіту графічного таланту Софії Караффи-Корбут, особливо у зверненні до теми Тараса Шевченка. Її «Шевченкіана» — це цикл самостійних станкових гравюр, що вражають новаторським баченням поетичних образів Шевченка та незвичними для графіки форматами. Художниця працювала над своїм «Кобзарем» кілька років, від 1961 до 1968 року. Особливою подією стало видання ілюстрованого «Кобзаря» у 1967 році. Її роботи, такі як «Максим Залізняк», «Іван Підкова», «Гамалія», «Невольник», «Твоя, царю, віра проклятая», втілюють образи сильних, вольових і незламних героїв. Поряд з ними народжуються ліричні композиції, що передають ніжність материнського почуття: «Затихло все», «Вона чує з тії хати, як дитина дише», «Марія». Софія Караффа-Корбут по праву вважається однією з найвидатніших інтерпретаторів поетичної спадщини Тараса Шевченка.

Звернення до творчості Лесі Українки принесло нові шедеври. Її кольорові ліногравюри — «Лісовик і мавка», «Русалка», «Я сплю» — є взірцями графічного мистецтва. Композиції «Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки» та «Полетить воно по світу, наче тая вільна птиця» перегукуються з поезією «шістдесятників», візуалізуючи поетичне слово та досягаючи синтезу двох мистецтв. Графічна мова робіт С. Караффи-Корбут часто нагадує стиль української графіки 1920-1930-х років, пов’язаний з іменами Юрія Нарбута, Павла Ковжуна, Миколи Бутовича, Святослава Гординського. Вже після смерті художниці, у 2000 та 2001 роках, світ побачили її графічні шедеври — «Лісова пісня» Лесі Українки та поема Івана Франка «Іван Вишенський».

Софія Караффа-Корбут

Софія Караффа-Корбут відійшла у вічність 29 листопада 1996 року. Вона знайшла свій останній спочинок у рідному селі Куткір, що розташоване неподалік Львова.

Богдан ГОРИНЬ

Джерело: День

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття — цінний ресурс для тих, хто цікавиться історією українського мистецтва, зокрема графікою. Вона дозволяє глибше зрозуміти творчий шлях та вагомий внесок Софії Караффи-Корбут у візуалізацію національної культури, її унікальний стиль та майстерність у відтворенні образів української літератури. Ця інформація стане у нагоді мистецтвознавцям, студентам, а також усім, хто прагне збагатити свої знання про видатних українських митців.

За даними порталу: photo-lviv.in.ua