Розкриваємо таємниці нафтопереробки Галичини: погляд на початок XX століття

Нафта Галичини на зламі століть: Розквіт промисловості та її таємниці

Дата публікації: 1. 04. 2017

Перегляди: 4507

На початку 20-го століття Галичина переживала справжній бум у видобутку та переробці нафти. Ця бурхлива діяльність призвела до появи потужних підприємств, деякі з яких згодом перетворилися на справжніх “мільйонерів”. Ось найвагоміші гравці нафтового ринку тогочасного краю:

• Галицьке Карпатське нафтове товариство: Засноване у 1895 році, воно виросло з попередника – компанії «Bergheim і Mac Garvey». Його статутний капітал сягав 16 мільйонів корон, а обсяги видобутку нафти у 1902 році вражали – 130 тисяч тонн.
• «Східниця» («Schodnica»): Це Акціонерне нафтове товариство, засноване у 1896 році за участі Англо-Австрійського банку. Його статутний капітал становив 10 мільйонів корон.
• «Галичина»: Ще одне Акціонерне нафтове товариство, яке виникло у 1904 році на базі Anglicia-Petroleum Company. Статутний капітал сягав 6 мільйонів корон.
• Перше Галицьке нафтове акціонерне товариство: Маючи коріння у компанії «St. Szczepanowski і Sp.», засноване у 1889 році, воно оперувало статутним капіталом у 2 мільйони корон.
• Акціонерне товариство для нафтової промисловості: Засноване у 1897 році, його статутний капітал становив 5,3 мільйона корон.
• Галицьке акціонерне гірниче нафтове товариство: Володіло статутним капіталом у 2 мільйони корон.

Боротьба за ціну: Нафтові кризи Галичини

Історія галицької нафтової промисловості нерозривно пов’язана з боротьбою за ціни на сировину. Цей сектор часто потерпав від криз, які призводили до стійкого падіння вартості нафти, хоча й коливалися в загальносвітовому контексті. Якщо у 1872 році центнер нафти коштував 36 корон, то вже у 1878–1879 роках ціна впала до 15 корон на Слободі Рунгурській, 6–7 корон у Східниці та всього 3 крони в Бориславі. До 1908 року вартість центнера нафти впала до історичного мінімуму – від 1,5 до 1,0 корони, ледь піднявшись до 1,3 корони наприкінці року. Натомість у Румунії та Росії ціна становила 3–4 корони за центнер, відображаючи реальну вартість. Загальна цінність видобутої у Галичині нафти знизилася з 19 мільйонів корон у 1900 році до 14,7 мільйонів у 1902 році.

Цей спад зумовлювався численними факторами: роздробленість виробництва, спекулятивні схеми, високий податковий тиск, а також політична складова, яка вигідна монархії та елітам, залученим у нафтовий бізнес, адже дешева сировина була їм на руку. Незважаючи на низьку якість сирої нафти, яка була надто вогненебезпечною та горіла неповністю, вона ставала основою для отримання численних нафтопродуктів, необхідних для розвитку суспільства.

Нафтопереробка: Процеси та продукти

Нафта, видобута з Бориславсько-Тустановицького родовища на початку XX століття, після переробки давала значний відсоток цінних продуктів. Залежно від глибини залягання, вихід бензину складав 5–19%, керосину та газоліну – 38–45%, парафіну – 5–13%, мастильних олив – 15–25%, а асфальту чи мазуту – 3–6%. Решта, близько 15%, втрачалася. Варто зазначити, що нафта з верхніх шарів, яка видобувалася у другій половині XIX століття, давала до 65% керосину і лише 5–10% бензину.

Переробка нафти здійснювалася в рафінеріях. Малі підприємства, що могли вміщувати до 5 тонн нафти, використовували для дистиляції один котел. Великі ж рафінерії мали складні системи з кількох послідовно з’єднаних циліндричних котлів, об’ємом від 15 до 100 тонн. Це дозволяло нафті, проходячи через котли з різною температурою, послідовно виділяти різні фракції.

Малі рафінерії, орієнтовані на максимальний вихід керосину, застосовували метод “розтріскування” – дистиляцію важких масел та накипу. Великі підприємства, навпаки, уникали цього методу, оскільки він зменшував вміст парафіну та знижував якість мастильних матеріалів.

На ринок надходили три сорти керосину: імперський безбарвний (густина 0,810 г/см³, температура випаровування 23–26°C), гас-салон (стандарт, густина 0,815–0,820 г/см³, температура випаровування 21°C) та паливний, жовтий, з нижчою температурою випаровування. Останній використовувався переважно в Галичині та Угорщині в обмежених обсягах.

Виробництво парафіну включало охолодження парафінової оливи до температури -1–-4°C. Отримані кристали парафіну віджимали від залишків олив за допомогою пресування, а потім очищали сірчаною кислотою, каустичною содою та содою.

Історичні віхи та становлення промисловості

Заснування першої нафтопереробної рафінерії у Галичині Станіславом Щепановським у Печеніжині у 1884 році стало знаковою подією, хоча процес переробки нафти був винайдений приблизно одночасно в Америці. Згодом з’явилися великі заводи в Глінніку Маріямпільському та Тшебінії (1898 р.). Після стрімкого зростання видобутку нафти у 1890-х роках, активно розбудовувалися великі підприємства у Сілезії та Чехії.

Разом з наявними рафінеріями, що працювали на іноземній сировині, підприємства в Трієсті, Ржеці, Флорісдорфі та Пешті до 1899 року забезпечили потреби монархії у керосині та бензині (219 тис. тонн).

Обсяги виробництва керосину в Галичині зростали: з 20,4 тис. тонн у 1884 році до 69,4 тис. тонн у 1900 році (69 рафінерій у Галичині та Буковині), і 91,4 тис. тонн у 1905 році (61 галицько-буковинська рафінерія).

У 1884 році в Галичині діяло 57 рафінерій, а у 1905 році – 54. Це становило три чверті всіх рафінерій Австрії. Однак, більшість з них були невеликими підприємствами. Це підтверджує той факт, що галицькі рафінерії сплатили трохи менше половини (10,15 млн корон) загальної суми акцизу – 20,78 млн корон. Найбільші суми податків сплатили заводи в Трієсті, Богуміні, Флорісдорфі, Дзедзіцах та Пардубіцах. Серед галицьких підприємств виділялися Гліннік Маріямпільський (1,47 млн корон) та Дрогобицький завод «Галичина» (1,1 млн корон), що свідчить про їх провідні позиції в Австро-Угорщині.

Крім них, у Галичині діяли великі заводи у Ніґловицях, Тшебінії та Печеніжині.

На великих рафінеріях працювало від 80 до 350 робітників, тоді як на малих – не більше 20. Умови праці, рівень технологічного оснащення та оплата праці суттєво відрізнялися. Великі підприємства були сучасними промисловими комплексами, оснащеними передовим обладнанням.

У 1906 році 59 галицьких рафінерій виробили 83 100 тонн нафтопродуктів для внутрішнього споживання. Решта австрійських та угорських рафінерій доповнили цей обсяг. На експорт загалом було виготовлено 170 800 тонн нафтопродуктів.

За період 1905–1907 років рафінерії переробили майже 2,5 мільйони тонн галицької нафти. Швидке зростання видобутку та переробки сприяло розвитку трьох основних нафтопереробних регіонів: Галичина (орієнтація на джерела сировини), Угорщина (сучасні технології) та Австрія (орієнтація на ринки збуту).

У 1905 році загальний обсяг продукції всіх рафінерій Австро-Угорщини склав 120 мільйонів корон. З цієї суми значну частину становили податки (29,9 млн К), витрати на транспортування (11,5 млн К) та виробничі витрати (24,5 млн К). Чистий прибуток рафінерій, після вирахування вартості сировини, заробітної плати, виплат власникам земель та витрат на складування, становив близько 10 мільйонів корон. Однак, якби діяло більш вигідне нафтове законодавство, цей прибуток міг би бути значно вищим. Наприклад, у Німеччині нафта-сирець коштувала вдвічі дешевше, а податки були втричі вищі, що призводило до втрат галицької нафти приблизно на 5 корон за центнер.

Незважаючи на зростання видобутку та переробки, виробництво нафтопродуктів на душу населення в Австро-Угорщині залишалося низьким порівняно з Німеччиною (15,5 кг) та США, Швейцарією, Бельгією і Норвегією (20 кг).

Левова частка нафтопродуктів експортувалася за межі Австро-Угорщини, переважно до Німеччини, Франції, Швейцарії, Туреччини та Бельгії. Цікаво, що в багатьох з цих країн також видобувалася і перероблялася нафта, але ціни на неї були значно вищими, ніж в Австро-Угорщині, а особливо – в Галичині.

Водночас, Австро-Угорщина імпортувала сировину та нафтопродукти, зокрема керосин та мазут із США, а також нафту з Румунії.

Станом на 1912 рік, у Галичині діяло 51 підприємство з переробки нафти, де працювало 2231 робітник. Це були як невеликі заводи, так і потужні промислові комплекси, що входили до числа найбільших підприємств Центрально-Східної Європи.

Супутні продукти переробки нафти виготовлялися на фабриках, що спеціалізувалися на виробництві свічок (Кросно, Рогатин, Тарнів) та мила (Краків, Львів, Снятин, Станиславів). Також існували підприємства, які поєднували виробництво мила та свічок (Львів, Підгуже).

Очищення попутного газу та виробництво скрапленого газу відбувалося на великих фабриках у Львові (235 працівників) та Кракові (222 працівники). Менші підприємства діяли в Бережанах, Бялій, Грибові, Дрогобичі, Жешуві, Коломиї, Станиславові, Стрию, Тарнові, Хранові та Ярославі.

Володимир Клапчук, доктор історичних наук, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Джерело: © Клапчук В.М. Корисні копалини Галичини : видобування та переробка : [Монографія] / В.М. Клапчук / ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». – Івано-Франківськ : Фоліант, 2013. – С. 67–216 (508 с.).

Обов’язково вказувати посилання на сайт та монографію автора статті.

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття дає глибоке історичне занурення у розвиток нафтової промисловості Галичини на початку 20 століття. Вона буде особливо корисною для тих, хто цікавиться економічною історією регіону, історією промисловості та дослідженням становлення великих підприємств. Матеріал надає цінну інформацію про ключові компанії, виробничі процеси, ціноутворення та експортно-імпортні операції того часу, доповнюючи розуміння історичного контексту.

Джерело новини: photo-lviv.in.ua