Розкрито таємницю папірні Кмеллера: погляд на старий Львів крізь об'єктив

15.09.2026 210 Facebook X Pinterest WhatsApp Telegram

Традиційний процес ручного черпання паперу у старовинній мануфактурі. Ілюстративне зображення, згенероване штучним інтелектом.

Контракт 1599 року: Львівський лев у водяному знаку та папір, що пережив понад чотири століття

ГОЛОВНЕ В ОДНОМУ АБЗАЦІ

28 липня 1599 року львівський магістрат уклав з майстром-папірником Валентином Кмеллером детальний договір щодо створення міської папірні у Брюховичах.
Місцезнаходження чітко визначене: найнижчий млин у Брюховичах, поблизу межі з селом Гряда. Нову папірню мали збудувати безпосередньо на греблі ставка.
Інвестиції розподілилися так: місто виділило 400 флоринів на будівництво, а Кмеллер — 300 флоринів на обладнання. Угода охоплювала майстра, його дружину Катерину та одного з їхніх дітей.
У 1601 році місто замовило спеціальні знаки для маркування паперу. Документи 1602 року з філігранню брюховицької папірні збереглися до наших днів і доступні в сучасних каталогах Бібліотеки Корніцької.
У 1609 році Кмеллер припинив свою діяльність на цьому підприємстві, після чого папірня була знову переобладнана на борошняний млин.

Історія, що понад століття чекала на нове осмислення

Історики Львова та дослідники папірництва згадували про папірню Валентина Кмеллера у Брюховичах, проте ця тема тривалий час залишалася малодослідженою в місцевій історичній пам’яті. Найчастіше повторювалася стисла теза: «У 1599 році Кмеллер заснував у Брюховичах папірню». Насправді ж, джерела надають значно більше деталей: точне місце розташування, джерела фінансування, умови роботи майстра, права його родини, специфіка продукції, участь місцевих мешканців, методи маркування паперу та причини припинення діяльності підприємства. Ключ до розкриття цієї історії міститься у праці львівської дослідниці Анни Єнджейовської «Przyczynek do dziejów papiernictwa lwowskiego» («До історії львівського папірництва»), опублікованій у 1923 році в 37-му томі «Kwartalnik Historyczny». Єнджейовська, спираючись на міські актові книги та касові записи Львова, опублікувала латинський текст контракту між магістратом і Кмеллером від 28 липня 1599 року. Ця публікація дозволила перейти від міфологічних уявлень до ґрунтовних історичних фактів. Майже століття потому до цих свідчень додалися матеріальні докази. Цифрові каталоги Бібліотеки Корніцької PAN містять ідентифіковані на рукописних аркушах початку XVII століття водяні знаки з гербом Львова, які позначені як філіграні «міської папірні Львова у Брюховичах». Це свідчить не лише про існування підприємства, а й про його реальну продукцію.

Валентин Кмеллер: спадковий папірник

У історичних документах його ім’я згадується як Walenty, Valentinus або Foltyn Kmeller. Він походив із родини професійних папірників. Його батько, Ян Кмеллер, володів папірнею в Праднику біля Кракова, а сучасні музейні каталоги пов’язують його з діяльністю цієї папірні у 1562–1575 роках. Анна Єнджейовська наголошувала, що Валентин виховувався в середовищі одного з найстаріших папірницьких осередків Кракова. Кмеллер тісно пов’язав себе зі Львовом і родинними зв’язками: він одружився з Катериною, донькою заможного львівського купця Войцеха Алардта. Водночас він не полишав своєї професії. Ще до 1590 року він працював у Ловчицях, у маєтку Станіслава Коритка. Згідно з дослідженнями Єнджейовської, Ловчицький млин успішно функціонував, а його продукцію — папір трьох сортів — купували львівські установи та виробники гральних карт. На початку 1599 року Кмеллер все ще перебував у Ловчицях, але після переходу маєтку до нового власника, Яна Остророга, він не продовжив угоду і переїхав до Львова. Саме тоді інтереси досвідченого майстра та міста збіглися. Львову вкрай був потрібен власний папір, а в міських Брюховичах стояв занедбаний водяний млин, який потребував капітальної реконструкції. Папір був необхідний міській канцелярії, судовим установам, купцям, навчальним закладам, друкарням та палітурникам. Дослідження історії львівської книги показують, що значна частина паперу для міста імпортувалася, зокрема з Кракова та Любліна. Тому створення власної міської папірні мало на меті зменшити цю залежність, що відповідало тогочасним потребам Львова. Отже, 28 липня 1599 року сторони офіційно оформили угоду.

28 липня 1599 року: контракт, що започаткував брюховицьку папірню

Латинський документ розпочинається з викладу позиції львівських райців. Вони пояснювали прагнення збільшити міські доходи та, провівши огляд господарства в Брюховичах, виявили млин, який через старість будівель був «зношений і занедбаний» та потребував повного відновлення. У тексті Кмеллера названо «Valentinus Kmeller, papyri magister» — «Валентин Кмеллер, майстер паперу». Він запропонував саме на цьому місці збудувати майстерню для виготовлення паперу.

Латинський текст контракту від 28 липня 1599 року в публікації Анни Єнджейовської, «Kwartalnik Historyczny», 1923. У тексті Кмеллера названо «papyri magister» — майстром паперу. Оригінал публікації: Śląska Biblioteka Cyfrowa, public domain.

Де розташовувалася папірня та якою вона була

Сам контракт надає точнішу інформацію про місце розташування, ніж попередні популярні згадки. Йдеться про найнижчий млин у селі Брюховичі, розташований неподалік межі з селом Гряда. Зазначається, що папірня мала бути збудована на греблі ставка. До нового підприємства також переходили земельні ділянки — сади, поля та луки, що раніше належали до млина. Кмеллеру надавалося право користуватися ставком, рибальством та обмежене право на вирубку лісу для власних потреб, за погодженням з міською владою. Точне місцезнаходження папірні на сучасній карті встановити складно, проте наявний орієнтир — це нижній млин у системі брюховицьких млинів, розташований біля межі з Грядою, на греблі ставка. У виданні «Історія Львова» 1956 року стверджується, що папірня використовувала енергію річки Брюховиця. Будівля була великою, триповерховою, а на підприємстві працювали 2–3 фахових папірники та 6–9 найманих помічників. Автори відзначали, що поділ праці на різних стадіях виробництва свідчить про мануфактурний тип підприємства.

Фінансові інвестиції: хто і скільки вкладав

Місто взяло на себе фінансування самої будівлі. На демонтаж старої конструкції млина та спорудження нової будівлі, яка б слугувала як для проживання, так і для розміщення папірницького обладнання, з міської скарбниці було виділено 400 польських флоринів. Кмеллер зобов’язався особисто профінансувати придбання необхідних інструментів та обладнання, витративши на це 300 флоринів. Після завершення робіт він мав надати місту детальний звіт про витрати. Це була значна спільна інвестиція, що свідчить про масштабність проєкту, а не про дрібну кустарну майстерню.

Оренда «на три життя»

Однією з найцікавіших умов договору був термін користування. Контракт був укладений ad tres advitalitates — тобто, «на три життя»: самого Валентина Кмеллера, його дружини Катерини та одного з їхніх дітей. Після смерті всіх трьох папірня разом з будівлями, обладнанням, земельними ділянками та іншим майном мала беззастережно повернутися місту. Спадкоємці не мали права претендувати на неї як на приватну родинну власність.

КОНТРАКТ 1599 РОКУ В ЦИФРАХ

400 флоринів — внесок міста у будівництво нової споруди.
300 флоринів — власні кошти Кмеллера на придбання папірницьких інструментів та обладнання.
150 флоринів на рік — орендна плата (чинш) протягом перших трьох років (по 37 флоринів 15 грошів щокварталу).
Після трьох років — 160 флоринів річного чиншу плюс 4 ризи паперу для міста.
Окремо протягом десяти років Кмеллер мав повертати місту 400 флоринів інвестицій — по 40 флоринів щорічно.
Несплата чиншу протягом восьми кварталів (двох років) означала втрату права на папірню.
Великі ремонти будівлі оплачувало місто; дрібні ремонти до одного флорина та ремонт інструментів — Кмеллер.
Прорив греблі через стихійне лихо, що сталося не з вини орендаря, місто зобов’язане було ремонтувати власним коштом або залучаючи працю селян.

1600 рік: перебудова старого млина та запуск папірні

Виконання умов договору розпочалося негайно. Дослідниця Єнджейовська на основі міських книг встановила, що фактичні витрати на реконструкцію занедбаного борошняного млина перевищили 1000 флоринів, що значно більше за початково заплановані 400. Це свідчить про масштабність проведених робіт. Колишній мельник Фелікс разом із чотирма синами окремим документом гарантував новому львівському громадянину Валентину Кмеллеру безпеку його особи та майна. Поручителями виступили семеро брюховицьких господарів. Ця деталь переносить нас із абстрактної історії підприємства у реалії села 1600 року: старий мельник, його сини, місцеві господарі, новий майстер та міська влада спільно оформлювали перехід млина до нової справи. На початку 1600 року будівництво наближалося до завершення. У четвер після Провідної неділі відбулося освячення (benedykcja) об’єкта, після чого Кмеллер запустив млин. Від цього моменту Брюховичі стали не лише місцем міських лісів, ставків і млинів, але й центром виробництва одного з найважливіших матеріалів ранньомодерного міста — паперу.

1601 рік: львівський лев стає «підписом» брюховицького паперу

У 1601 році Львів замовив виготовлення «знаків, а радше міських гербів… для позначення паперу». Йдеться про філіграні — водяні знаки. Водяний знак не наносився на готовий аркуш. Контур із тонкого дроту закріплювався безпосередньо на сітці папірницької форми. У місці розташування дроту шар паперових волокон ставав тоншим, тому малюнок ставав помітним на просвіт. Саме філіграні сьогодні дозволяють дослідникам встановлювати місце та приблизний час виготовлення старого паперу. Єнджейовська зауважила, що водяний знак із міським гербом дуже часто трапляється на папері львівських міських книг цього періоду. Сучасний каталог Бібліотеки Корніцької конкретно описує один із таких знаків: міська брама з трьома вежами, увінчаними зубцями, а в самій брамі — лев, що спинається. Каталог прямо приписує цей знак «міській папірні Львова в Брюховичах».

Аркуш 49 рукописного комплексу BK 1403 та збільшений фрагмент філіграні. Каталог Biblioteka Kórnicka PAN визначає знак як герб Львова — продукцію міської папірні Львова у Брюховичах. Збільшення зроблено лише кадруванням, без графічної реконструкції знака. Аркуш 49 рукописного комплексу BK 1403 та збільшений фрагмент філіграні. Каталог Biblioteka Kórnicka PAN визначає знак як герб Львова — продукцію міської папірні Львова у Брюховичах. Збільшення зроблено лише кадруванням, без графічної реконструкції знака. Водяний знак міської папірні у Брюховичах, заснованої 1599 року за участі папірника Валентина (Фольтина) Кмеллера. Знак — це герб Львова: у кільці — міська брама з трьома вежами та левом у воротах. Датований 1599–1602 роками. Джерело: Karol Badecki, Znaki wodne w księgach Archiwum miasta Lwowa 1382–1600 r., Lwów, 1928, № 166. Колаж із відтворення водяного знака та його опису у виданні.

З чого виготовляли папір у Брюховичах

Папір, що випускався Кмеллером, не був аналогічний сучасному дерев’яному паперу. Європейські папірні XVI–XVII століть переважно використовували старе лляне та конопляне ганчір’я. Тканину сортували, очищали, замочували та подрібнювали у водяних ступах до отримання волокнистої маси. Вода була ключовим ресурсом як у технологічному процесі, так і як джерело енергії для механізмів. Саме тому папірні часто розташовували на місці водяних млинів. Реконструкцію процесу роботи того часу можна уявити завдяки пізнішим гравюрам європейських папірень XVIII століття. На них видно великі чани з паперовою масою, роботу майстра з прямокутною формою, пресування та сушіння аркушів. Хоча ці зображення створені значно пізніше за діяльність Кмеллера, основні принципи ручного папірництва залишалися подібними, надаючи наочне уявлення про роботу брюховицької папірні. Цікаво, що історичні документи, пов’язані з діяльністю Кмеллера, проливають світло й на «інфраструктуру» такого виробництва. Одним з його співробітників був Томаш, якого в документах названо artis papiropeae socius — товаришем чи помічником папірницького ремесла. У 1604 році Кмеллер доручив йому юридичне представництво у справі щодо боргу на 12 флоринів від Андрія — «collector materiei», тобто збирача сировини (у записах також «smatarz» — збирач ганчір’я). Це рідкісна детальна згадка, що ілюструє, звідки папірня отримувала основну сировину. Традиційне ручне виробництво паперу в європейській папірні. Гравюра XVIII століття з «Encyclopédie» Дідро і д’Аламбера. Зображення є пізнішим за брюховицьку папірню, але добре ілюструє технологію ручного папірництва, яка в основних рисах залишалася подібною.

Три сорти паперу — і місту все одно бракувало

У брюховицькій майстерні виготовляли папір трьох ґатунків: актовий, першокласний та середній. Особливо важливим був актовий папір для міського діловодства, який призначався для документів, що мали зберігатися десятиліттями й століттями. Згідно з записами міської каси, одна риза (связка) актового паперу коштувала 3 флорини, риза першокласного паперу для листування — 2 флорини, а середнього — 1 флорин. Місто, яке володіло власною папірнею, переважно забезпечувало свої установи її продукцією. Однак, обсягів виробництва не вистачало для задоволення всього попиту. Єнджейовська зазначає, що Кмеллер, згідно з контрактом, був зобов’язаний постачати папір місту, але цього було недостатньо для всіх канцелярських потреб. Водночас, після 1600 року регулярні закупівлі паперу з інших джерел, які раніше часто фіксувалися в касових книгах, скоротилися до поодиноких записів. Це свідчить про те, що брюховицька папірня суттєво вплинула на систему постачання паперу до Львова. Львів навіть захищав ринок збуту Кмеллера. Історик папірництва Станіслав Журовський згадує про конфлікт Кмеллера з двома львівськими виробниками гральних карт, які намагалися купувати папір в обхід міської папірні. Кмеллер звернувся до міської влади, після чого магістрат, погрожуючи покаранням, наказав картівникам купувати папір виключно у міського папірника. Аргумент Кмеллера був цілком прагматичний: місто отримує дохід від своєї папірні, тому купівля паперу в сторонніх постачальників фактично завдає збитків Львову.

Папір із Брюховичів, який можна побачити сьогодні

Найпереконливішим доказом існування папірні є не лише контракт, а й самі аркуші паперу. У рукописі BK 1399 Бібліотеки Корніцької PAN каталог фіксує водяний знак «Herb Lwowa (papiernia w Brzuchowicach pod Lwowem)» на аркушах 140 та 146, а також його перевернутий варіант на аркуші 143. Це означає, що папір, виготовлений у Брюховичах, зберігся до наших днів разом із документами, написаними на ньому. Ці аркуші мають точні дати. На аркушах 139–140 міститься лист люблінського воєводи Марека Собєського (діда майбутнього короля Речі Посполитої Яна ІІІ) з Глинян від 7 травня 1602 року, в якому він повідомляє про набір 400 запорозьких козаків на службу до Інфлянтів. Аркуш 143 — це його лист із Блудова (біля Луцька) від 21 травня 1602 року, де він пише про загрозливу військово-політичну ситуацію в Трансільванії та свій терміновий від’їзд до Львова для збору підкріплень. На аркушах 146–146v — ще один лист Собєського з Блудова від 30 травня 1602 року, в якому він інформує про рух військ, турецьку загрозу та оборону південних кордонів. Таким чином, менш ніж через два роки після запуску виробництва, брюховицький папір активно використовувався у важливій політичній та військовій кореспонденції Речі Посполитої. Лист Марека Собєського з Блудова, 21 травня 1602 року, арк. 143. На цьому аркуші каталог фіксує перевернуту філігрань брюховицької папірні. Biblioteka Kórnicka PAN, BK 1399. Зворот/просвіт того самого аркуша 143; водяний знак читається у товщі паперу. Biblioteka Kórnicka PAN, BK 1399. Лист Марека Собєського з Блудова, 30 травня 1602 року, арк. 146. Каталог BK PAN фіксує на аркуші герб Львова як філігрань папірні в Брюховичах. BK 1399.

Чому папірня проіснувала недовго

Хоча сам контракт передбачав довгострокову оренду, фінансові умови були надзвичайно жорсткими. Після пільгових перших трьох років Кмеллер мав сплачувати значно вищий чинш, надавати місту чотири ризи паперу щорічно, а також протягом десяти років повертати 400 флоринів міських інвестицій. Єнджейовська вважала саме ці фінансові умови однією з основних причин занепаду підприємства. Водночас, реконструкція млина виявилася досить вдалою. За приблизно дев’ять років перебування Кмеллера у Брюховичах місто лише двічі фінансувало значні ремонти: ремонт водозабірної системи та реконструкцію або будівництво двох печей. Проблемою, схоже, була не стільки технічна сторона, скільки фінансова модель. Дослідниця також зазначила, що Кмеллер продавав власну нерухомість, очевидно, намагаючись підтримати бізнес. Однак, на початку 1609 року він залишив міську папірню. Точна юридична форма розірвання контракту залишилася невідомою для Єнджейовської.

1609 РІК — НАЙБІЛЬШ ДОКУМЕНТОВАНОЮ ДАТОЮ ЗАВЕРШЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПАПІРНІ

У міських записах 1609 року Кмеллер вже зазначений як особа, що залишила брюховицьку папірню.
Того ж року місто здає в оренду «млин, де була папірня», вже як звичайний борошняний млин.
Документи першої половини XVII століття підтверджують, що він використовувався саме в такому статусі.
Таким чином, дата 1609 рік є більш достовірною, ніж поширена в пізнішій літературі дата 1607 рік.

Після Брюховичів: Зашків та зникнення Кмеллера з львівських актів

Папірницька кар’єра Кмеллера на цьому не завершилася. У 1610 році через свого представника він ще намагався повернути 46 флоринів боргу від якогось картяра Мацея. Наступного року він згадується в актах як папірник у Зашкові, неподалік Львова, на землях львівського домініканського монастиря. У 1611 році Кмеллер також судився у Львові щодо кам’яниці в Кракові на вулиці Святого Флоріана, успадкованої від батька, і продав її краківському купцеві Фридерику Циглеру. Після цього його ім’я фактично зникає з львівських міських актів. У 1731 році касова книга ще згадує папірника із Зашкова, який постачав папір райцям, але Єнджейовська обережно зауважувала, що неможливо точно стверджувати, чи був це саме Кмеллер.

Не «перша в Україні», але, безсумнівно, одна з найцікавіших сторінок ранньої історії Брюховичів

Брюховицька папірня, безумовно, не є найпершою папірнею на українських землях. Фахова література знає про інші паперові млини на українських територіях XVI століття, зокрема в Буську, Ловчицях, Новому Ставі та Острозі. Однак, це не применшує значення Брюховичів. Цінність брюховицької папірні полягає в іншому — і, можливо, в цікавішому аспекті. Це була міська папірня Львова, заснована на території, що належить місту, у Брюховичах, відповідно до детального контракту 1599 року. Вона була інтегрованою частиною міської господарської системи, використовувала місцеві водні ресурси, ставок, греблю, ліс та млинарську інфраструктуру, виробляла три сорти паперу для потреб Львова і мала власний ідентифікаційний знак — герб Львова. Це значно розширює традиційне історичне бачення Брюховичів. Зазвичай образ цього селища асоціюється з XIX століттям: поява залізниці, розвиток як кліматичного курорту, будівництво вілл та організація літнього відпочинку. Однак, документи, пов’язані з Кмеллером, переносять цю історію щонайменше на дві з половиною сотні років назад. Наприкінці XVI століття Брюховичі вже були значним господарським простором Львова — з розвиненою системою ставків і водяних млинів, де місто реалізувало досить складний промисловий проєкт.

Повернути Брюховичам їхній папір

Найбільш вражаючим у цій історії є те, що папірня давно зникла, а її продукція — ні. Будівля перетворилася на млин, млин з часом випав із нашої колективної пам’яті, але тонкий дротяний малюнок львівської брами з левом залишився всередині паперових аркушів. Він пережив Кмеллера, магістрат, Річ Посполиту, поділ держав, війни та зміни кордонів. Сьогодні цей знак є одночасно історичним документом і частиною історії Брюховичів. Контракт 1599 року представляє селище не як периферію, а як складову частину економіки великого міста. Папір 1602 року буквально дає можливість «доторкнутися» до продукту, виготовленого тут понад чотири століття тому. І, можливо, найцікавіше тільки попереду: тепер, маючи точні орієнтири з контракту, можна розпочати пошук самого млина на старих картах, у кадастрових записах, гідрографічних матеріалах та архівних інвентарях.

Юлія ЛАЦИК

Основні джерела й література

Anna Jędrzejowska. «Przyczynek do dziejów papiernictwa lwowskiego». Kwartalnik Historyczny, R. 37, Lwów, 1923, s. 129–133. Ключове джерело: повний текст контракту від 28.07.1599 та виписки з міських книг. Цифрова копія доступна на Śląska Biblioteka Cyfrowa; статус: public domain. [онлайн]
Biblioteka Kórnicka PAN, рукопис BK 1399 («Panowanie Zygmunta III. Woyna Turecka. Dodatek do niey»). Каталог фіксує філігрань «Herb Lwowa (papiernia w Brzuchowicach pod Lwowem)» на арк. 140, 146 та перевернутий знак на арк. 143. [онлайн]
Biblioteka Kórnicka PAN, рукопис BK 1403 («Korespondencja i akta z lat 1595–1628»). На арк. 49 каталог описує герб Львова — браму з трьома вежами та левом — як філігрань міської папірні Львова в Брюховичах. [онлайн]
Józef Dąbrowski. «The Papermaking Craft and Industry in the History of Poland». Узагальнення біографії Валентина (Foltyna) Кмеллера та послідовності його папірень: Ловчиці — Брюховичі — Зашків. [онлайн]
Андрій Гречило. «Символи селища Брюховичі» // Наша спадщина, 2021, вип. 3 (27). Відомості про папірню 1599 року та філігрань із гербом Львова. [онлайн]
Muzeum Papiernictwa w Dusznikach-Zdroju. Каталог аркуша з філігранню папірні Яна Кмеллера в Prądnik Czerwony, 2-га половина XVI ст.; біографічний контекст родини Кмеллерів. [онлайн]
Karol Badecki, Znaki wodne w księgach Archiwum miasta Lwowa 1382–1600 r., Lwów, 1928 [Znaki wodne w księgach archiwum miasta Lwowa : 1382-1600 r. / – Platforma Cyfrowa Biblioteki Kórnickiej]
Історія Львова. Короткий нарис — Лазаренко Є. К. — 1956

Поширити це:

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття розкриває маловідомі, але надзвичайно цікаві факти про історію Брюховичів та львівського папірництва. Вона показує, як детальний аналіз історичних документів, зокрема контракту 1599 року, дозволяє відновити цілі сторінки минулого, дотичні до нашого сьогодення. Історичні свідчення про брюховицьку папірню та її продукцію, зокрема папір з унікальним водяним знаком, є цінним внеском у розуміння економічного та культурного розвитку регіону. Ця інформація буде цікавою історикам, краєзнавцям, а також усім, хто цікавиться історією Львівщини та українського ремісництва.

Інформація підготовлена на основі матеріалів: photo-lviv.in.ua

No votes yet.

Please wait...

Розкрито таємницю папірні Кмеллера: погляд на старий Львів крізь об’єктив