Розкрито таємниці “Народного університету” у Бриґідках: архівні фото

06.11.2025 1085 FacebookXPinterestWhatsAppTelegram

Городоцька. Бригідки, 1860-1870

Пропонуємо вашій увазі спогади про українознавче навчання, яке було організовано для в’язнів тюрми “Бриґідки” у Львові. Ці заняття ініціював Василь Сидор у 1930-х роках. Автор спогадів, Остап Крилатий, опублікував їх у першому томі історико-мемуарного збірника “Надбужанщина: Сокальщина, Белзщина, Радехівщина, Каменеччина, Холмщина і Підляшшя”. Збірник вийшов друком у 1986 році в Нью-Йорку під редакцією Миколи Мартинюка.

Бригідки, 1863

Український “Народний Університет” у Львівських Бриґідках

ВІД РЕДАКЦІЇ: Василь Сидор, який народився у 1911 році в селі Спасові Сокальського повіту, після завершення гімназії вступив до Львівського університету на юридичний факультет. Він служив у польському війську, де навчався у старшинській школі, але був звідти виключений через свою українську національність. З юних років був пластуном та членом ОУН. У 1936 році, будучи членом Проводу ОУН на Північно-Західних Українських Землях, він подолав “сокальський кордон” та розширив мережу ОУН на Волині й Холмщині. Під час свого другого ув’язнення у 1937 році, в 1938-39 роках, він став “старостою” – Провідником Українських Націоналістів Політичних В’язнів у львівській тюрмі “Бриґідки”. Під час першої більшовицької окупації залишався на посаді Військового Референта Крайової Екзекутиви ОУН. Брав участь у нарадах І Великого Збору ОУН. Влітку 1941 року увійшов до складу Головного Військового Штабу ОУН. Восени 1942 року керував організацією перших відділів УПА на Поліссі та Волині, а також переходом до УПА відділів української міліції. Він також організував Волинський Військовий Штаб, а згодом став першим Начальником Штабу УПА-Північ. У 1943 році ПІ Надзвичайний Великий Збір ОУН заочно обрав його членом Головної Ради ОУН. У 1943 році переорганізував УНС в УПА та очолив УПА-Захід. З 1947 року – Генеральний Суддя ОУН та Крайовий Провідник у Карпатському Краю.

Василь Сидор

Загинув, світла пам’ять, В. Сидор – полковник Шелест (Вишитий, Конрад, Зов) – 17 квітня 1949 року в бою з більшовиками в Перегінському районі (Станіславська область), в долині річки Лімниці.

Цей спогад вміщено для вшанування світлої пам’яті цього видатного революціонера.

На початку березня 1938 року мене було переведено з 31-ї камери до 30-ки третього слідчого відділу. Там працював визначний сторож, старий стражник Пенцак, ще з часів австрійського режиму.

У 30-ці я зустрів багато знайомих, зокрема Василя Сидора. Я знав його раніше, але ближче ми познайомилися на одному сільськогосподарському курсі в районній молочарні в селі Перв’ятичі, Сокальського повіту, де він деякий час обіймав посаду члена Дирекції. Як тільки я опинився в 30-ці, В. Сидор привітав мене та познайомив з тими друзями, яких я особисто не знав.

Клітка була простора, хоча для 19 осіб дещо замала. В ній перебувало 17 націоналістів, один сільський злодій та один наш “шабашгой” – комуніст Перетятко. Згаданий Перетятко був львівським робітником родом з Радехівщини. За вербування людей до комуністичної “дивізії імені Тараса Шевченка” в Іспанії він був засуджений польським судом до трьох років ув’язнення. Це був тип фанатичного комуніста, якого жодні факти не могли переконати.

Генеральний план комплексу “Бригідок”. Початок XX сторіччя

У клітці, завдяки В. Сидору, панував зразковий порядок. Він запровадив у камері дисципліну та намагався максимально полегшити друзям перебування в мурах Бриґідок.

Тюремні дні зазвичай проходили сіро та монотонно. Наше життя мало свій чіткий розклад. Щодня рано о 6:30 нас будив тюремний дзвінок, після чого відбувався “апель” та сніданок. На сніданок приносили нам чвертку чорного хліба та півлітри чорної ячмінної кави. Після сніданку ми всі прибирали клітку, мили підлогу та наводили лад. Тюремну монотонність дещо переривав півгодинний вигул. Після вигулу вже не було жодної роботи. А ніде не буває так нудно, як у в’язниці.

Василь Сидор намагався створити в камері життєрадісну атмосферу, тому заохочував друзів до читання книжок (з тюремної бібліотеки), до вивчення гри в шахи тощо.

Головна брама Бриґідок.

Його метою було – будь-якою ціною підвищити інтелектуальний рівень друзів, які здебільшого складалися з селян і робітників і не мали можливості отримати нормальну освіту або мали завершену лише початкову школу. З цією метою він створив у камері своєрідний народний університет, який успішно розвивався та дав добрі результати. Програма університету включала такі предмети: українознавство, суспільно-громадський сектор (українське культурне, господарське та спортивне життя на ЗУЗ), суспільно-політичний сектор (українські суспільно-політичні партії та рухи), світогляд та ідеологія українського націоналізму, конспірація та партизанська діяльність. Варто зазначити, що виклади з українознавства включали лекції з географії, історії, літератури, культури та економіки світу. Це були короткі енциклопедичні відомості, необхідні слухачам. Головним керівником та викладачем цього університету був Василь Сидор. Заняття розпочиналися о 9-й ранку. Усі “учні” сиділи на лавках біля столу. Сидор стояв у кутку біля залізної печі (що нагадувала глобус) та викладав лекцію. Зазвичай К. Ф. стояв біля дверей і спостерігав, чи не йде стражник або чи не планується “ревізія”. Нашого ключника Пенцака ми не дуже боялися, хоча він інколи тихо, немов кішка, відчиняв двері та запитував: “Що ви там політикуєте за цією піччю?”… Але насправді він нам не дошкуляв, а інколи навіть приносив газету для читання (звичайно, польську).

Лекції тривали з 9-ї до 12-ї години, до обіду. Між тим, зазвичай о 10:30, ми робили 15-хвилинну перерву та вживали другий сніданок.

В’язниця «Бригідки» у Львові, 1934 р.

Початкове навчання проходило дещо повільно через значні відмінності у рівні підготовки слухачів. Серед “учнів” університету були особи з неповною середньою освітою, з базовою народною освітою, а також ті, хто ледь вмів читати й писати. Знайти підхід та розробити методику для всіх цих людей – це було справді неабияке завдання, яке міг виконати лише такий терплячий викладач і добрий психолог, як В. Сидор.

Після обіду до 14:00 всі ми відпочивали, лежали на ліжках, читали книжки з в’язничної бібліотеки, грали в шахи тощо. О 14-й годині нам приносили гарячу воду для чаю. Після цього відбувалися подальші заняття, які вели К. Фітьо та я. Ми ділили слухачів на дві групи – одну брав Ф., а другу я – і проводили обговорення на тему прослуханих лекцій. Ми ставили слухачам запитання, вони намагалися відповідати, таким чином ми повторювали з ними матеріал, опрацьований В. Сидором, та закріплювали його в пам’яті. При цьому слухачі користувалися дозволеними їм табличками або вживали папір і записували найважливіші моменти. (Тут варто згадати, що за папір, олівець, українську газету чи книжку в’язня чекав карцер, тому все це доводилося ретельно ховати). Наступного дня В. Сидор перепитував слухачів і, як правило, був задоволений нашими “семінарами”, після чого переходив до наступної лекції. Наші “семінари” тривали зазвичай дві години. Після 16-ї години ми вечеряли, потім був “апель”, і ми вважали, що день минув.

Після “апелю” ми зазвичай усі крокували (йшли в такт) по камері та співали різні пісні: революційні, стрілецькі, любовні, народні тощо. З любовного репертуару ми виконували: “На стрісі раз сиділи два сірі горобці” та “Гуцулку Ксеню”. А вкладаючись спати, зазвичай розповідали спогади та анекдоти.

Народний університет у нашій камері функціонував понад чотири місяці, тобто до голодування, яке розпочалося 15 червня 1938 року. За кілька тижнів до голодування з нашої камери забрали друга Сидора, який на той час був провідником 3-го відділу та заступником Провідника Українських Націоналістів-Політв’язнів у Бриґідках. Провідником УНПВ був Микола Арсенич. За 4 місяці перебування В. Сидора в нашій камері йому вдалося викласти відомості про світ, українознавство, суспільно-громадський та суспільно-політичний сектори, а також про світогляд та ідеологію націоналізму.

Після голодування наш “університет” відновив свою навчальну діяльність, але, на жаль, В. Сидора вже не було серед нас.

Тюрма Бригідки. Львів, 1941-43 рр.

Протягом свого перебування в нашій камері В. Сидор не лише піклувався про її мешканців, а й намагався забезпечити навчальними матеріалами друзів з інших камер, де не було належного керівництва. Для цього він сам працював і заохочував інших писати реферати, політичні огляди тощо. Він розробив інструкцію щодо поведінки під час слідства, настанови щодо життя та праці українського націоналіста в камері, писав політичні огляди українських та міжнародних подій, а також реферати на військову тематику.

Особливо варто згадати, що в тюрмі він написав твір “Світогляд і ідеологія українського націоналізму”. Це був чіткий, стислий виклад, надзвичайно якісно опрацьований. Вся праця була написана на 100 аркушах “Калини” дрібним почерком. Переписування одного примірника вимагало 10 годин наполегливої праці. Це вдавалося не завжди, інколи траплялася “хатранка” (ревізія), і тоді, не маючи змоги сховати працю, її доводилося знищувати.

Вагому допомогу виховній та навчальній роботі надавав журнал “Непоборні”, який нелегально видавався Проводом УНПВ у Бриґідках. Інколи до Бригідок “на шварц” також надходили “Вістник” Донцова та періодична преса.

м. Львів. Бригідки.

Відновлений після голодування, наш університет тривав усю зиму аж до кінця березня 1939 року, коли нас перевели до інших камер.

Організований В. Сидором “університет” проіснував найдовше з усіх відомих мені “тюремних університетів”.

Остап КРИЛАТИЙ

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття є цінним історичним свідченням про діяльність Василя Сидора та інших українських патріотів у в’язниці “Бриґідки”. Вона демонструє, як навіть у найскладніших умовах можна зберігати та поширювати національну свідомість та знання. Для читачів, які цікавляться історією українського національно-визвольного руху та життям політичних в’язнів, ця публікація пропонує унікальний погляд на минуле та важливі уроки для сучасного покоління.

Оригінал статті: photo-lviv.in.ua