Розкрий архітектурні таємниці Львова: шедеври мистецтва крізь фотографії минулого

Мистецький Всесвіт Львова: Від Ампіру до Сучасних Течій (Частина IV)

26. 12. 2019 2575

Панорама Львова авторства Е.Лібанського

Завершується серія публікацій, присвячених праці Володимира Січинського про архітектуру та мистецтво Львова, опублікованій у “Ювілейному Збірнику “Наш Львів. 1252-1952”” (Нью-Йорк, 1953). Сьогодні ми зануримося у світ львівського мистецтва ХІХ – першої половини ХХ століття.

К.Ауер. Бібліотека Оссолінських, 1846-47 рр.

Новітні часи ХІХ століття позначені певною завершеністю. Зі входженням Галичини та Львова до складу Австрійської імперії, розвиток мистецтва в галицькій столиці набув рис, подібних до інших міст Центральної Європи. На початку століття короткий час домінував стиль ампір, що характеризувався спокійними формами, натхненними класичними зразками, з античними колонами та фронтонами. Серед визначних будівель першої половини ХІХ ст. виділяються палаци Оссолінських, Баворовських, Народний дім, палац латинського архієпископа. Особливої індивідуальності набули тогочасні родинні оселі на львівських передмістях.

Будівля краєвого галицького Сейму, тепер – головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка

Проте, вже з другої половини ХІХ ст. поширився так званий віденський неоренесанс, що надав місту уніфікованого, дещо одноманітного вигляду. Це стосувалося житлових, комерційних, громадських та державних будівель. Водночас, зі зростанням меркантилізму, з’являються будинки, зведені “для прибутку”, без особливих художніх чи архітектурних ознак. Серед найкращих зразків неоренесансу варто відзначити будівлю Сейму (нині головний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка), Політехніку, Губернаторство та Преображенську церкву.

Львів, Оперний театр (1908 р.)

З кінцем ХІХ ст. з’являються еклектика та віденська сецесія (наприклад, пасаж Міколяша). Однак, у більших громадських будівлях, як і раніше, панують форми неоренесансу. Шедевром цього періоду є міський (тепер Оперний) театр, збудований у 1900 році за проєктом польського архітектора З. Горголевського. Вишукані скульптурні елементи, що надають будівлі особливої легкості та елегантності, належать українському скульптору Петру Війтовичу. Варто згадати також іншого видатного скульптора, Г. Кузневича.

Корнило Устиянович

Живопис та інші види пластичного мистецтва поступово концентруються в руках польських митців, хоча вони й не завжди створювали видатні твори. Події 1848 року (“Весна народів”) та українське літературне відродження не призвели до значних змін у мистецькій сфері. Лише наприкінці століття намітився новий рух пробудженого українського мистецтва, що приніс нові таланти. Серед найвизначніших українських мистців виділяється Лука Долинський (1750-1824). Він навчався у Віденській академії мистецтв і більшу частину життя працював у Львові, створивши численні ікони для церков Св. Юра, Братської та П’ятницької. Оригінальною постаттю був Корнило Устиянович (1839-1903), який працював у різних жанрах. Його спадщина включає портрети, краєвиди, побутові та історичні полотна, а також карикатури. Особливо значущими є його роботи в Преображенській церкві: “Мойсей” та “Христос перед Пилатом” (1886).

Кам’яниця на вул. Личаківській, 3, що належала родині Піллерів. К.Ауер, 1846-47 рр.

Варто відзначити ранній розвиток літографії у Львові, яка активно розвивалася протягом ХІХ століття. Згадуються літографії Піллера (з 1822 р.), Ставропігійського братства (з 1846 р.), а також українця Андрія Андрейчика (з 1893 р.).

Український мистецький рух нового часу започаткував професор М. Грушевський, заснувавши у Львові “Товариство для розвою української штуки”. Ключовою фігурою та душею цього товариства став Іван Труш (1869-1941) — один із найвидатніших майстрів пейзажу та портрету, редактор першого українського мистецького журналу “Артистичний Вістник” (1905-1906).

Іван Труш

Головою Товариства був архітектор Василь Нагірний, відомий будівничий галицьких церков. Серед членів Товариства, окрім К. Устияновича, були також П. Пилиховський (автолітографії історичних подій), Івасюк, Копистинський, Монастирський, П. Пстрак, С. Сосенко (відомий розписом церков), М. Бойчук, К. Курилас, О. Бурачек, О. Новаківський.

Іван Левинський

Визначну роль у мистецькому та промисловому житті Львова відіграв Іван Левинський (1851-1918) — інженер, професор політехніки та видатний організатор українського господарського життя. Його авторству належать такі знакові споруди Львова, як Головний вокзал, Торгово-промислова палата, готелі “Жорж” і “Дністер”, Бурса, Музичний інститут ім. Лисенка, Академічний дім. У будівлях українських установ І. Левинський намагався втілити ознаки українського стилю. Його фабрика будівельних матеріалів і робіт також зробила вагомий внесок у мистецькі вироби столярства, кераміки та різьблення.

Будівля страхового товариства «Дністер»

Розвиток музейництва, бібліотек та інших колекцій також стимулював інтерес до старовини, народного мистецтва та дослідницької роботи. Львівські збірки, такі як Оссолінеум, Національний музей ім. А. Шептицького, Наукове Товариство ім. Шевченка, Музей мистецтв і промислів, Університет, музеї Дідушицьких, Баворовських та інші, зберігають величезні цінності з історії міста та культури. Львів пишається іменами дослідників, які з глибокою повагою ставилися до пам’яток архітектури та мистецтва: З. Зіморович, А. Петрушевич, Шарневич, Т. Білоус, В. Лозинський, М. Дідушицький; а з новіших часів: А. Чоловський, М. Грушевський, К. Баденський, Бостель, І. Крип’якевич, В. Януш (Карпович), В. Щурат, Й. Пйотровський, Тульє, Й. Зубрицький, Маньковський, І. Свєнціцький, М. Голубець, Я. Пастернак, М. Драґан.

Національний музей у Львові, (сучасна вулиця Драгоманова, 42), фото початку ХХ століття

Розглядаючи розвиток українського мистецтва у Львові в останні три десятиліття, можна стверджувати, що він був надзвичайно динамічним та творчим. Попри обмежені можливості після програної війни, було досягнуто вражаючих результатів. Варто пам’ятати, що міські споруди, збудовані коштом усіх мешканців, однаково належать українцям та іншим національним групам. Серед сучасних будівель виділяються будинок каси хворих та дім техніків, зведені у стилі конструктивізму.

Павло Ковжун біля експозиції своїх творів на виставці ГДУМ, Львів 1923 р. (Павло Ковжун. Творча спадщина художника: матеріали, бібліографічний довідник / упоряд. І. Мельник, Р. Яців. – Львів, 2010)

Особливо помітний розвиток українського мистецького життя після Першої світової війни, коли місцеві мистці поповнилися новими силами з еміграції. У 1922 році було засновано “Гурт діячів українського мистецтва” (ГДУМ), який об’єднав визначних митців, що залишили помітний слід у львівському мистецтві: П. Холодний старший (1876-1930), О. Новаківський (1872-1935), М. Осінчук, П. Ковжун (1896-1939), В. Крижанівський (1891-1926), архітектори С. Тимошенко (1881-1950) та А. Лушпинський (1878-193…), Ю. Магалевський (1877-1935). Секретарями були М. Голубець (1891-1942) і В. Січинський. На жаль, більшість із них уже відійшли у вічність. Після 1931 року “Гурт” було реорганізовано в Асоціацію незалежних українських мистців (АНУМ). До її складу увійшли, окрім згаданих, Я. Музикова, Е. Козак, Р. Лісовський, М. Бутович, І. Іванець, В. Ласовський, С. Гординський та інші. Павло Ковжун, як секретар АНУМ, доклав величезних зусиль для організації, пропаганди та творчого розвитку, особливо у сфері книжкової та прикладної графіки.

І виставка Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ), 1931

ГДУМ та АНУМ щорічно влаштовували виставки, об’єднуючи українських мистців не лише Західної України, але й із-за кордону (Прага, Відень, Париж та ін.). Під редакцією М. Голубця, видавався часопис “Українське мистецтво” (1926-1927). АНУМ також видала журнал “Мистецтво” (1932-1937) та кілька монографій, зокрема збірку “Екслібрис”.

Крім того, діяло “Товариство прихильників українського мистецтва” (ТПУМ) (1930-1939), яке організувало виставки та видало монографію В. Залозецького про О. Новаківського. У 1941-1945 роках було створено “Спілку українських образотворчих мистців” (СУОМ), яка об’єднала багато нових сил з еміграції та провела 4 мистецькі виставки.

Каталоги СУОМ

У сфері прикладного мистецтва активно діяла кооператива “Українське Народнє Мистецтво” (з журналом “Нова Хата”), що розвивала вишивку, текстиль та різьблення по дереву. Також варто відзначити килимарські вироби М. Хамули з Глинян та порцелянові вироби фірми О. Ониська за проєктами В. Дядинюка і М. Бутовича.

Усі ці товариства, інституції, фірми та видавництва мали значний вплив на розвиток мистецького життя, сприяючи не лише професійній діяльності митців, а й формуючи мистецький смак широких верств населення. Українська громада стала активним учасником мистецького життя, підтримуючи митців не лише морально, а й фінансово. Особливого значення для зростання культурного життя мав розвиток графіки, яка у Львові досягла значних успіхів, зокрема книжкова графіка, ілюстрація, плакати та промислова графіка, що привернули увагу своїм оригінальним стилем. Це підтверджують численні виставки української графіки, організовані у 20-30-х роках у Брюсселі, Празі, Буенос-Айрес, Парижі, Берліні, Гельсінках та Римі.

Лекція рисунку в Мистецькій школі Олекси Новаківського. Зліва направо: О. Плешкан, С. Гординський, Ждан і Ярослав (сини О. Новаківського), О. Новаківський, М. Мороз, Г. Смольський. Фото 1927 р.

У монументальному живописі львівська школа представила значну кількість розписів церков у Львові та по всій Галичині. Серед видатних мистців цього напрямку: П. Холодний, М. Осінчук, П. Ковжун, Т. Юськів, Ю. Буцманюк, В. Дядинюк (1900-1945), Д. Горняткевич, А. Яблонський.

Мистецька студія під керівництвом П. Холодного та В. Пещанського, а також малярська школа О. Новаківського (1922-1932) випустили цілу плеяду молодих митців. Багато з них, удосконаливши свої навички за кордоном, зараз займають провідні позиції в українському мистецтві: М. Мороз, Е. Козак, С. Луцик, С. Гординський, Р. Чорній, Г. Смольський.

У галузі скульптури цінні пам’ятники та надгробки створили С. Литвиненко та П. Коверко.

Митрополит Андрей Шептицький на відкритті другої виставки учнів Мистецької школи О. Новаківського в Академічному домі. Перший ряд (сидять зліва направо): невідома, Ярослав Гординський, Олекса Новаківський, Антін Рак, митрополит Андрей Шептицький, невідомий, Ярослав Пастернак, невідомий. Другий ряд (зліва направо): Степан Луцик, Антін Малюца, Григорій Смольський, двоє невідомих, Стефанія Ґебус, Марія Карп’юк, Ольга Плешкан, Володимир Гриценко, Олексій Друченко, Василь Дядинюк та невідомі. Вгорі стоять зліва направо: Володимир Сениця і двоє невідомих. Світлина Левка Янушевича, жовтень 1928 р.

Важливу роль у розвитку львівського мистецтва відіграли численні поціновувачі та меценати. Особливо слід відзначити блаженної пам’яті Митрополита Андрея Шептицького. Також варто згадати власника аптеки М. Терлецького та ректора Й. Сліпого.

У межах цієї стислої статті неможливо перелічити всіх видатних митців, мистецтвознавців і меценатів, які зробили Львів окрасою та гордістю. Ще складніше — окреслити мистецькі течії та напрямки. Безсумнівно, львівський осередок зробив значний внесок у справжнє українське мистецтво, як за змістом, так і за формою художнього висловлювання. Цей виразний український стиль формувався вільно, без чужого втручання та диктату.

Вид Львова та руїни Високого Замку. Фото Анатолія Васильківського, 1956 р.

Загалом, роль Львова протягом його 700-річної історії у розвитку мистецтва була настільки визначною та домінуючою, що поступалася лише Києву. З Києвом Львів завжди підтримував єдність, “у всьому одностайно, вірно і недоступно”.

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття є цінним джерелом інформації для всіх, хто цікавиться історією українського мистецтва та архітектури. Вона висвітлює ключові етапи розвитку мистецької думки у Львові, представляє плеяду талановитих митців та їхній внесок у формування унікального мистецького обличчя міста. Матеріал буде корисним для студентів, дослідників, мистецтвознавців, а також для широкого кола читачів, які прагнуть глибше зрозуміти культурну спадщину України.

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Оригінал статті: photo-lviv.in.ua