На честь 170-річчя від дня народження Івана Франка, Національний академічний драматичний театр його імені в Києві розпочинає новий сезон прем’єрою постановки «Одіссея. Меотида» режисера Івана Уривського. Ця вистава поєднує переосмислення відомого твору Гомера з історією оборонців Маріуполя під час повномасштабної російсько-української війни. Ідея постановки належить 1-му батальйону Національної гвардії України «Азов».
Укрінформ поспілкувався з творчою групою щодо роботи над новою виставою. Розглянули її в контексті репертуарних вистав столичного театру, що досліджують теми ветеранів та захисників. Як відправну точку взяли «Трьох товаришів» Юрія Одинокого, а також не оминули увагою нещодавні постановки Давида Петросяна – «Поліандрія» та «Троянство».
П’ЄСА ПРО НЕЗЛАМНЕ БАЖАННЯ ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНСЬКИЙ МАРІУПОЛЬ СТВОРЕНА ЧИННИМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЕМ
Актор Даніїл Мірешкін і драматург Олексій Доричевський – військовослужбовці. Фото надано театром
«Одіссея» – це розповідь про повернення, – наголошує Олексій Доричевський, автор п’єси, за якою ставиться вистава «Одіссея. Меотида». Драматург є військовослужбовцем 1-го батальйону НГУ «Азов» із позивним Фіш. Меотида ж – це давня назва Азовського моря, яку використовували давні греки та римляни.
«Для «Азову» Маріуполь – це дім, подібно до того, як для Одіссея, який був змушений покинути свою батьківщину. Війна триває, проте, як і Одіссей, ми обов’язково повернемося до рідного дому. Це головна думка нашої роботи», – ділиться Олексій, який приєднався до ЗСУ у 2023 році. Спочатку він служив у батальйоні спецпризначення бригади Сухопутних військ, працював з розвідувальними дронами, зокрема на Покровському напрямку. Зараз він вже майже пів року переведений до відділу стратегічних комунікацій 1-го батальйону НГУ «Азов».
За словами драматурга, його п’єса, над якою «франківці» інтенсивно працюють, має складну структуру. Тому неможливо дати однозначну відповідь щодо її лінійного сюжету.
«З одного боку, ми взяли класичний сюжет «Одіссеї», він розвивається послідовно. В центрі – Одіссей, усі події відбуваються з ним. Проте в моєму тексті присутньо багато рефлексій щодо сучасності, російсько-української війни. Ці події не відображаються хронологічно», – пояснює Олексій Доричевський.
Творча команда вистави «Одіссея. Меотида». Фото надане театром
Вистава поєднує класичний текст у перекладі Бориса Тена зі свідченнями захисників Маріуполя. У сучасній частині особлива увага приділяється переживанням та емоціям. «Текст постійно ніби переривається. Створюється враження, що між показаними подіями відбулося щось ще, але ми точно не знаємо, що саме», – уточнює Фіш.
Він додає, що текст навмисно створювався так, аби нагадувати уламки чи обгорілі аркуші. Це слугує нагадуванням про безперервні ворожі вибухи та атаки, які впливають на нервову систему кожної людини та порушують нейронні зв’язки.
«Ми зараз краще пам’ятаємо послідовність подій до 2022 року, ніж те, що сталося після. Це тому, що наша пам’ять постійно переривається», – констатує драматург.
Досі історію оборони українського Маріуполя у 2022 році в медіа та мистецьких творах розглядали переважно очима цивільних. Автори вистави «Одіссея. Меотида» вирішили переосмислити події з точки зору воїнів, базуючись на оцінках та переживаннях тих, хто мужньо боронить свою землю зі зброєю в руках.
«Ми вирішили розповісти власну історію, а не дозволити це зробити ворогу. Адже Росія майстерно створює маніпуляції», – зазначає військовослужбовець відділу стратегічних комунікацій «Азову».
Режисер Іван Уривський. Фото надане театром
Олексій Доричевський відомий за ролями в незалежному театрі «Дикий». За десятиліття він написав понад десять п’єс. До повномасштабної війни, у 2017 році, на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Викрадення Європи» (режисер-постановник Андрій Май), створеної за підтримки Goethe-Institut.
З режисером-постановником Іваном Уривським Олексій Доричевський співпрацює вперше, хоча вони познайомилися ще у 2013 році на фестивалі у Криму.
ЗВІЛЬНЕНІ В ЗАПАС, 27 МОБІЛІЗОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТЕАТРУ ТА БІЙЦІ ВОГНЕВИХ ГРУП
Євген Нищук. Фото Олександра Клименка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, після Євромайдану та початку російського вторгнення в Україну, розпочав діалог із глядачами про ветеранів з європейської класики – постановки «Три товариші» за відомим твором Еріха Марії Ремарка, прем’єра якої відбулася у 2016 році. Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022 році виявилося, що виконавці ролей Роберта, Отто та Готфріда – актори Євген Нищук, Андрій Романій та Олександр Печериця – стали добровольцями.
Євген Нищук, який спочатку долучився до Київської оборонної кампанії, а потім служив в аеророзвідці на Миколаївсько-Херсонському напрямку, а також на Чернігівщині й Сумщині, після переведення в запас у 2024 році очолив Театр імені Франка. У кабінеті генерального директора – художнього керівника, серед нагород та пам’ятних речей колективу з понад 100-річною історією, тепер також висить непомітний для стороннього погляду солдатський жетон та невелике армійське фото з побратимами.
Світлина Євгена Нищука з побратимами в робочому кабінеті
Коли Євген Нищук вперше після повернення з фронту грав у «Трьох товаришах», він не зміг контролювати своєї реакції в сцені, коли кохана Патриція кличе його дивитися салют. «Усі актори вибігають, починають вибухати петарди – а я починаю всіх розганяти, кидатися вниз, кричати, щоб усі впали на землю, і в мене починається реальний психологічний зрив. Я це пройшов», – розповідає співрозмовник.
Станом на сьогодні 27 працівників Театру імені Івана Франка мобілізовані. Четверо вважаються зниклими безвісти, серед них – актор Захар Нечипор. Ще кілька осіб служать у добровольчих формуваннях територіальної оборони: вони поєднують роботу на сцені з чергуваннями в мобільних вогневих групах, які патрулюють небо під час ворожих атак. Кілька акторів, як штатних, так і запрошених, працюють у виставах після демобілізації.
Таким чином, столичний театр глибоко розуміє необхідність обговорення актуальних складних тем у своїх постановках, враховуючи 13-й рік війни в Україні. Суспільству потрібне взаєморозуміння між військовими та цивільними, а також взаємна адаптація людей з різним досвідом, які прагнуть зберегти свою країну, віру та надію на справедливість і добро, не втративши власної ідентичності.
Режисер Давид Петросян (у центрі) на репетиції «Поліандрії». Фото надане театром
Під час 106-го сезону столичний Театр імені Івана Франка представив дві постановки режисера Давида Петросяна, присвячені взаємному пізнанню та взаємодії тилового життя і тих, хто повертається з війни. За п’єсою сучасного драматурга Сергія Кулибишева ставиться «Поліандрія» – сюрреалістична історія з чорним гумором: після поранення додому повертається до дружини ніби двоє чоловіків. За роки війни більшість захисників набувають нового світосприйняття, відмінного від мирного життя, – тому жінка часто не готова бачити поруч із собою вже «іншого» чоловіка.
Вистава «Троянство». Фото надане театром
У резонансному «Троянстві» за п’єсою співзасновника Театру ветеранів Максима Курочкіна Давид Петросян перетворює героїзацію на сатиру.
«Вистава створена за мотивами «Енеїди», проте драматург написав новий твір і досліджує, яким може бути Еней, який повернувся з війни? Він може бути різним: слабким, розбитими, понівеченим, з різною історією. Однак, коли він прийде додому, його важливо зустріти словами: „Ми дочекалися тебе!“» – коментує Євген Нищук. – У «Троянстві» ми говоримо про те, що багато хто вже використовує захисників у власних цілях, наприклад, для отримання грантів. Ми не просто іронізуємо, ми висміюємо цю ситуацію. Так само, як і цинічне використання ветеранів проросійськими медіа. „Троянство“ – це вибух, це надзвичайно глибока й актуальна вистава, яка викриває фальш і лицемірство. Це смілива сценічна історія з іронією, що допомагає зберігати критичне мислення в реальності».
Генеральний директор – художній керівник національного театру зазначає, що створення численних вистав на сучасну тематику мотивується запитами не лише українських глядачів, а й міжнародних фестивалів, зокрема Авіньйонського.
МАРІУПОЛЬ – ІТАКА ДЛЯ «АЗОВУ», З ІСТОТАМИ, ПЕРЕШКОДАМИ ТА НАДІЄЮ
Актор Ян Корнєв під час репетиції вистави «Одіссея. Меотида». Фото надане театром
Євген Нищук зауважує, що глядачам нової вистави «Одіссея. Меотида» не слід очікувати від Івана Уривського документального формату про оборону «Азовсталі». Адже для режисера надзвичайно важливими є образність та алегорії.
«Ми розуміємо, що театральною мовою та іншими мистецькими засобами ми можемо зображувати болючі теми та висловлювати їх. Навіть опрацьовувати психологічні травми», – підкреслює генеральний директор – художній керівник Театру імені Івана Франка.
Він додає: «Захисники і захисниці створюють сучасний реальний образ відваги, добра, любові та здатності віддати життя за свій народ, побратима і святу землю. Тисячі віддали життя, сотні перебувають у полоні. І саме зараз настав час засобами мистецтва, насамперед театру, через історичні паралелі та впізнавані світові міфи доносити важливі меседжі та формувати для майбутніх поколінь наратив стійкості».
Актори Роман Ясіновський та Михайло Кукуюк. Фото надане театром
Дія постановки розгортається у побутовому світі Пенелопи та героїчному світі Одіссея. Основою вистави є протистояння Любові та Смерті.
На шляху героя з’являтимуться міфічні істоти та перешкоди, образи яких оживатимуть завдяки поєднанню сценографії, світла та інших засобів театральної виразності. Комбінація грецької міфології та сучасної театральної мови підкреслюватиме, що прагнення кожної людини повернутися додому та віра в себе залишаються незмінними цінностями в усі часи. Сценограф – Петро Богомазов.
Акторка Марія Рудинська. Фото надане театром
Виконавці у виставі «Одіссея. Меотида»: Даніїл Мірешкін, Акмал Гурєзов, Олена Хохлаткіна, Лариса Руснак, Дарія Легейда, Марія Рудинська, Віталій Ажнов, Андрій Самінін, Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Роман Ясіновський, Іван Шаран, Іван Довженко, Ян Корнєв, Дмитро Лук’яненко, Ярослав Бондаренко та Яна Поцелуй. Команда поки що не розкриває, хто яку роль виконуватиме. Однак, Дмитро Чернов проговорився в радіопередачі, що гратиме Посейдона. Репетиції спочатку проходили в Палаці «Україна», а потім перемістилися до театру.
За допомогою метафор у виставі розкривається тема не лише фізичного повернення героїв, а й їхнього внутрішнього. У Гомера рідною землею Одіссея та місцем його майбутнього повернення є острів Ітака. Для «Азову» це – наш український Маріуполь, який поки що тимчасово окупований Росією. Але настане час – і над приазовським містом замайоріє синьо-жовтий прапор.
Самченко Валентина, м. Київ
Фото театру та Олександра Клименка
На головному фото – актори Дарія Легейда та Віталій Ажнов
Інформація підготовлена на основі матеріалів: www.ukrinform.ua