Львівський Собор 1946: Як радянська влада “ліквідувала” Українську Греко-Католицьку Церкву
29. 02. 2016
У той час, коли сучасний Львів відзначається мирним співіснуванням численних християнських конфесій, за радянських часів, особливо під час атеїстичного режиму, така релігійна різноманітність була неприйнятною. Після перетворення Російської Православної Церкви на інструмент впливу, радянське керівництво прагнуло встановити повний релігійний контроль над СРСР. Західна Україна та Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ), що діяли в її межах, зіткнулися з трагічними наслідками. Вершиною тиску радянських спецслужб на УГКЦ став так званий Львівський Собор 1946 року, який фактично призвів до ліквідації цієї церкви. Цього березня виповнюється 70 років від цих сумних подій.
Президія Львівського Собору – А.Пельвецький, Г.Костельник та М.Мельник. 8 березня 1946 року
З 1944 року, коли Галичина знову опинилася під радянською окупацією, Українська Греко-Католицька Церква стала однією з головних мішеней для радянських спецслужб. Керівництво СРСР розуміло, що перетворити УГКЦ на свою маріонетку буде вкрай складно, тому був обраний шлях поступового тиску. Початково це був ідеологічний наступ, що виявлявся у провокаційних публікаціях. Етапним моментом стала стаття Я. Галана «З хрестом чи з ножем?» від 10 квітня 1945 року, яка прямо вказувала на сумну долю вищого духовенства УГКЦ. Вже наступної ночі, 11 квітня, було заарештовано Митрополита Й. Сліпого, єпископів Н. Будку та М. Чарнецького, а також 20 активних священиків. Інших єпископів також незабаром “усунули”. 14 квітня було оточено Духовну Семінарію, арештовано викладачів-священиків, а богословів та семінаристів призовного віку насильно мобілізовано до армії.
Виступ о. Дрелиха на Львівському Соборі про мотиви “возз’єднання”. 8 березня 1946 року
Після арешту митрополита та єпископів УГКЦ була фактично позбавлена керівництва, проте не знищена. Радянські спецслужби це розуміли і планували продовжити свою політику. Зважаючи на те, що навіть арешти всіх священиків не змусили б вірян відмовитися від своєї віри добровільно, був розроблений план так званого “возз’єднання” греко-католицької церкви з православною. Для реалізації цього задуму необхідно було створити ініціативну групу з-поміж греко-католицьких священиків, яка б, за вказівками радянського керівництва, декларувала розрив з Ватиканом та переконала духовенство перейти до православ’я. Вже наприкінці травня – на початку червня 1945 року було сформовано таку ініціативну групу з трьох осіб: пароха Преображенської церкви Гавриїла Костельника, а також священиків Михайла Мельника та Антона Пельвецького з Перемишльської та Станіславської єпархій відповідно.
Голосування учасників Львівського Собору. 8 березня 1946 року
Діяльність ініціативної групи тривала майже рік. Завдяки їхнім зусиллям та терору з боку радянських спецслужб вдалося схилити до переходу в Російську Православну Церкву близько тисячі священиків, значна частина яких була змушена це зробити не за власним бажанням. Проте, ще більше греко-католицьких священиків зазнали арештів. Після завершення роботи ініціативної групи виникла нова проблема: для проведення собору були потрібні єпископи, але серед прихильників “возз’єднання” таких не було. Для вирішення цієї ситуації в лютому 1946 року делегація ініціативної групи з 13 священиків вирушила до Києва. Там православний митрополит Іоан висвятив на єпископів А. Пельвецького та М. Мельника. Цікаво, що Г. Костельник не отримав єпископського сану, оскільки був одруженим.
Прибуття екзарха України Іоана до храму Св. Юра. 9 березня 1946 року
Однак, собор, скликаний 8-10 березня 1946 року в храмі Святого Юра, не міг вважатися канонічним, оскільки його ініціювали представники РПЦ, а не УГКЦ. Примітно, що багато учасників собору були доставлені туди безпосередньо радянськими спецслужбами, а весь перебіг подій відбувався під їхнім пильним наглядом. Наслідком цього є практична відсутність фотографій Львівського Собору. Проте, існує документальний кінофільм, спеціально створений з пропагандистською метою. Завдяки кропіткій роботі дослідниці Тетяни Ємельянової з цим кіноматеріалом, ми маємо змогу побачити кадри того сумнозвісного собору.
Екзарх України Іоан зачитує учасникам Собору телеграму Патріарха московського
і всієї Русі Алексія. 9 березня 1946 року
До президії Собору увійшли отці Г. Костельник, А. Пельвецький, М. Мельник; секретаріат Собору складали отці Ю. Ванчицький і М. Павлосюк, яких, до речі, ніхто не обирав. Очевидці тих подій стверджували, що хоча офіційно налічувалося 216 делегатів, фактично їх було значно менше, приблизно 140. 8 березня собор одноголосно ухвалив рішення анулювати постанови Берестейської унії 1596 року, розірвати зв’язки з Римською (папською) Церквою, повернутися до православної віри пращурів і “возз’єднатися” з Всеросійською Православною Церквою в Радянському Союзі.
Учасники Львівського Собору співають “Многая літа” Патріарху московському і всієї Русі Алексію. 9 березня 1946 року
Другий день Собору, 9 березня, був присвячений “канонічному оформленню” рішення про “возз’єднання” з РПЦ. Засідання розпочалося спільною літургією за участю єпископів Макарія, Нестора, Антонія та Михаїла. Владика Макарій провів обряд “приєднання до Православної Церкви” для учасників Собору. Всі присутні мали підписати два ключові документи: звернення до патріарха Московського і всієї Русі Алексія та телеграму до голови Президії Верховної Ради УРСР Михайла Гречухи.
Єпископи Макарій і Нестор несуть до храму Св. Юра ікону Божої Матері, привезену
з Києво-Печерської лаври. 10 березня 1946 року
Третій день Собору, Неділя Торжества Православ’я, розпочався Архиєрейською Божественною Літургією, яку відправив митрополит Іоан у співслужінні чотирьох православних єпископів, зокрема Антонія Пельвецького та Михаїла Мельника. Це була перша відкрита для сторонніх очей подія на Соборі. На знак “возз’єднання” патріарший екзарх подарував храму Св. Юра ікону Богородиці з Києво-Печерської лаври.
Митрополит Іоанн у супроводі єпископів і священиків
з балкону архієпископського дому благословляє вірян, котрі вперше дізнаються про “самоліквідацію” УГКЦ. 10 березня 1946 року
Львів’яни дізналися про офіційну “самоліквідацію” УГКЦ лише 10 березня. Відтоді, протягом майже пів століття, Українська Греко-Католицька Церква була змушена діяти в підпіллі, аж до відновлення її офіційної діяльності наприкінці 1980-х років.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- Львівський церковний собор 1946 року у світлі документального кіно / Т. Ємельянова // Архіви України. — 2009. — № 5. — С. 168-179.
- Львівський псевдособор 1946 р. // http://naub.oa.edu.ua/2013/lvivskyj-psevdosobor-1946-r/
- Ліквідація УГКЦ // http://territoryterror.org.ua/uk/history/1945-1953/ugcc-liquidation/
Поширити це:
- Tweet
- Поширити у Telegram (Відкривається у новому вікні)Telegram
- Поширити у WhatsApp (Відкривається у новому вікні)WhatsApp
Підсумок від Вісті в Україні:
Цей матеріал надає глибоке розуміння історичних подій, пов’язаних із примусовою ліквідацією Української Греко-Католицької Церкви під час радянського режиму. Він особливо актуальний для українців, які цікавляться історією України, релігійними процесами та боротьбою за свободу віросповідання. Ознайомлення з цією інформацією допомагає краще зрозуміти минуле нашої держави та цінувати здобуту свободу.
Подробиці можна знайти на сайті: photo-lviv.in.ua