Львів-Захід: прихована історія старого депо, яку приховували від туристів

Історичний пульс залізниці: Розкриваємо таємниці депо “Львів-Захід”

Львів, місто з багатою історією, дивує своїх гостей численними архітектурними шедеврами та знаменитими пам’ятками, такими як Львівська Опера, монумент Адаму Міцкевичу та величний залізничний вокзал. Однак, окрім очевидних символів, місто має й менш помітні, але не менш цінні елементи, що додають йому неповторного колориту. Це й величні леви, і легендарний львівський трамвай, і старовинні кам’яниці. Але є ще один важливий компонент, без якого Львів не був би тим самим – це Львівська залізниця. Вона не лише пульсує історією міста, але й доправляє більшість відвідувачів. Проте, є аспекти залізничного життя, які зазвичай залишаються поза увагою туриста. А саме, без належного залізничного господарства та функціонуючих депо неможлива робота локомотивів та потягів.

Уявімо 1861 рік, коли до Львова прибуває перший потяг. Для пасажирів це означало завершення мандрівки, але для працівників станції, а особливо для локомотивної бригади, робота тільки починалася. Після прибуття паротяг від’єднувався, прямуючи на заправку вугіллям та водою для наступного рейсу, або ж до майстерень для проведення технічного огляду. Саме так відбувається з кожним рухомим складом.

Зі збільшенням пасажиропотоку та розширенням географії маршрутів зі Львова, позаду залізничного вокзалу почали з’являтися нові будівлі, відкривалися нові цехи.

У грудні 1867 року львівська газета “Тижневик Львівський” повідомляла: “депо на 15 паровозів у готовому стані до виконання служби”. Варто зазначити, що співробітники музею історії депо “Львів-Захід” припускають, що депо могло бути засноване одночасно із залізничним вокзалом, адже паротяг потребував місця для заправки та розвороту на поворотному крузі.

Оскільки точний рік відкриття майстерень депо встановити наразі неможливо, прийнято вважати, що депо функціонує з 1867 року. На схемі Львівського залізничного вузла, датованій тим же роком, німецькою мовою (у перекладі) зазначено: «Двірці (вокзали) приватної цісарсько-королівської залізниці імені Карла Людвіга і цісарсько-королівської приватної спілки залізниці Львів-Чернівці у Львові». На цій схемі зображено вокзал, елементи майбутнього локомотивремзаводу, а позаду – початкові компоненти паровозного депо: поворотний круг, майстерні, склад, котельню та інше.

Перші локомотиви та їх еволюція

Першими паротягами, які експлуатувалися у депо, були австрійські локомотиви серії “149.06”.

Проте, з часом ці локомотиви перестали відповідати зростаючим потребам у пасажирських та вантажних перевезеннях. Тому виникла нагальна потреба в потужніших машинах. У період 1876-1878 років депо поповнилося новими чотиривісними локомотивами серії “171” (позначення “Tp15”, австрійського виробництва). А у 1909 році парк оновився п’ятивісним велетнем серії “180”.

Історичні віхи та модернізація

Інформації про будівлі депо збереглося небагато, але депо – це не лише інфраструктура для ремонту локомотивів, а й команди машиністів та самі локомотиви.

Після Першої світової війни, зі зміною влади на Східній Галичині, рухомий склад також став польським. Так, у 1923 році до депо почали надходити паровози серії “Ty23”, які експлуатувалися до 1955 року.

Під час Другої світової війни значна частина будівель депо була зруйнована. У повоєнний період тут проводилися лише промивочні ремонти. З 1946 року розпочалося освоєння середнього деповського ремонту. Штат депо невпинно зростав: з 596 у 1949 році до 868 осіб у 1956 році. З міжвоєнного періоду збереглися паротяги польської серії “Ту23”, які з 1944 року доповнювалися радянськими серіями “Щ” та “ОВ”. А у 1955-1959 роках на зміну їм прийшли паротяги серій “ЭР” та “Л”.

У 1960 році депо перейшло на дизельну тягу, і на маршрути вийшли тепловози ТЕ3, а наступного року – ТЕ7, вироблені Луганським тепловозобудівним заводом.

У 1963 році депо отримало назву “Львів-Захід”, а наступного року було відправлено в запас останній паротяг. Через кілька років на Львівській залізниці розпочалася електрифікація, і парк локомотивів почав поповнюватися електровозів ВЛ8. Згодом, у 1976 році, надійшла партія ВЛ10, а трохи пізніше – ВЛ11. Поява електровозів зумовила потребу у відповідних цехах обслуговування та розширенні виробничих потужностей. Були зведені ремонтні цехи, новий цех технічного огляду електровозів, а також впроваджені нові технології.

Сьогодні локомотивні бригади депо “Львів-Захід” обслуговують пасажирські та вантажні потяги на таких ділянках:

• Львів – Чоп (290 км, постійний струм);
• Львів – Жмеринка (365 км, змінний струм);
• Львів – Мостиська – Перемишль (115 км, постійний струм);
• Львів – Івано-Франківськ (140 км, тепловозна тяга);
• Львів – Сокаль (115 км, тепловозна тяга).

Важливим досягненням є також реставрація двох пошкоджених головних вагонів приміських поїздів ДР1А. У 2004 році на їх основі було створено автомотрису для інспекційних поїздок начальників залізниці.

Депо “Львів-Захід” продовжує виконувати свою основну функцію – відповідально оглядати та ремонтувати локомотиви Львівської залізниці, забезпечуючи безпечне та комфортне перевезення пасажирів та вантажів.

Костянтин БАРАНЮК

Використані джерела:
Parovoz.com, tomi.holdys.pl, Спільнота Українських залізниць

Особлива подяка співробітникам нещодавно створеного музею історії депо “Львів-Захід”

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття відкриває невідомі сторінки історії Львівської залізниці, зосереджуючись на депо “Львів-Захід”. Це чудова можливість для читачів дізнатися про еволюцію локомотивів, технічні аспекти роботи залізниці та внесок працівників депо у розвиток транспортної системи міста. Матеріал буде цікавим не лише для залізничників та істориків, але й для всіх, хто прагне глибше пізнати культурну спадщину Львова, що виходить за межі звичних туристичних маршрутів.

За матеріалами: photo-lviv.in.ua