Казимеж Твардовський: Розкрий філософську велич Львівсько-варшавської школи

Казимеж Твардовський: Як львівський професор знайшов рецепт миру через філософію

20. 07. 2016 3063 Facebook X Pinterest WhatsApp Telegram

Напередодні Першої світової війни видатний філософ Казимеж Твардовський запропонував несподіваний, але потужний засіб проти міжособистісної ворожнечі – об’єктивну істину. На його переконання, щире прагнення знайти її може стати ключем до примирення розрізнених сторін. Цей польський мислитель розпочав свою викладацьку діяльність у Львівському університеті у 1895 році. Його підхід полягав не в простому запам’ятовуванні догм, а в спільному з студентами осмисленні накопиченого людством знання. Вже з перших місяців роботи він знайшов чимало однодумців, що дозволило йому заснувати Львівсько-варшавську логіко-філософську школу – одну з найвпливовіших інтелектуальних течій свого часу.

Фотопортрет Казимежа Твардовського Казимеж Твардовський народився 20 жовтня 1866 року у Відні, в родині польського державного службовця. Ще в одинадцятирічному віці його влаштували до престижного Терезіануму – заснованої імператрицею Марією-Терезою віденської колегії для дітей шляхти. Попри суворі умови навчання та жорстоких педагогів, юний Казимеж успішно завершив курс на рік раніше, отримавши золоту медаль. Цей період він вважав надзвичайно важливим, адже саме тут він розвинув навички систематичної праці, опанував давні мови та відкрив для себе праці таких авторів, як Л. Бюхнер та Марк Аврелій. З 1885 по 1889 роки К. Твардовський здобував вищу освіту у Віденському, а згодом у Лейпцизькому та Мюнхенському університетах. Його науковим провідником у царині філософії став професор Франц Брентано, якого він згадував за демократичність викладання та чіткість у формулюванні понять. Саме під керівництвом Брентано молодий філософ написав дисертацію «Ідея і перцепція у Декарта. Гносеологічне дослідження».

Фотопортрет Франца Брентано Роздуми, народжені під час дослідження творчості Декарта, К. Твардовський продовжив розвивати у роботі «До вчення про зміст і предмет уявлень. Психологічне дослідження». Після її успішного захисту йому було надано право викладання (venia legendi). У 1894 році, як приват-доцент, він почав викладати у Віденському університеті. Однак, він невдовзі усвідомив обмеженість кар’єрних перспектив для поляка в австрійській системі освіти. Перед ним постала дилема: Варшава, Краків чи Львів. Хоча варшавські виші мали значний суспільний вплив, їхня філософська діяльність була менш активною. У той же час, у Кракові та Львові філософія здебільшого обмежувалася аудиторіями. Вибір на користь Львова виявився випадковим: у 1895 році, у зв’язку з неочікуваною відмовою професора Олександра Раціборського, у Львівському університеті з’явилася вакансія, яку й зайняв Твардовський. Через три роки, ставши ординарним професором, він відкинув пропозиції Варшавського університету і залишився вірним львівській кафедрі.

Львівський університет (1850-1920) Як зазначає Борис Домбровський, Львівсько-варшавська логіко-філософська школа виникла в період, коли говорити про наукові школи було складно. Її існування тісно пов’язане з періодом керівництва К. Твардовським кафедрою філософії у Львівському університеті. Історики виділяють два основні етапи: львівський (1895-1915) та варшавський (1915-1939). Саме час зародження школи та її перші плоди ми й розглянемо. 1895 рік – це епоха модерну, час постійної зміни парадигм, що, безумовно, сприяло виникненню інтелектуальних гуртків. Однак, більшість з них розпадалися, коли узгоджені погляди поступалися місцем новим ідеям. Для створення справжньої школи потрібне було щось більше, ніж випадковий збіг думок. К. Твардовський черпав натхнення з досвіду вчителів минулого, таких як Сократ і Платон, а також зі свого безпосереднього наставника Франца Брентано. По-перше, філософ відкидав ідею викладача як ментора. За його концепцією, викладач – це старший товариш, завдання якого – не нав’язувати готові тези, а спонукати студентів до глибшого мислення, постановки правильних запитань та самостійного пошуку відповідей. У своїй першій промові у Львівському університеті Твардовський наголошував на важливості відмови від авторитарності у філософській науці. Казимеж Твардовський під час роботи за викладацьким столом По-друге, Твардовський вважав, що істина залишатиметься замкненою в академічних стінах, якщо її проблематизацією займатимуться лише там. У своїй автобіографії він писав: «Самостійність мислення, правильний метод і незатьмарена любов до істини – це найнадійніша запорука успіху в науковій діяльності… Пристрасть до філософії не дозволила мені обмежитись виключно університетським викладанням. Я прагнув пробудити інтерес до філософії і в широких колах освічених людей». На відміну від напівпорожніх лекційних залів сучасних університетів, на заняття до К. Твардовського збиралося до 2000 студентів, через що іноді доводилося переносити лекції до філармонії. Студенти мали можливість долучатися до роботи філософського гуртка, а для найпідготовленіших учитель проводив «privatissimum» – дискусійний форум для публічних виступів. У 1897-98 навчальному році Казимеж Твардовський започаткував перший в історії польських земель університетський філософський семінар. Він не уникав виступів як у великому Львові, так і в малих провінційних містечках Галичини. У 1904 році, в день столітньої річниці смерті Іммануїла Канта, Твардовський заснував Польське філософське об’єднання, учасників якого сьогодні вважають ядром Львівсько-варшавської логіко-філософської школи. Світлини представників Львівсько-варшавської школи К. Твардовського, Х. Штейнхауса, Я. Лукасевича та В. Татаркевича У своїй доповіді у Познанському університеті Казимеж Твардовський зазначив: «Скільки ж ненависті розділяє людство на протиборчі табори… об’єктивна істина, і навіть найретельніше прагнення до неї, приносить заспокоєння у суперечки та боротьбу протилежних думок… Отже, служіння об’єктивній істині набуває нового значення і може стати справжнім благословенням для людства». Серед його учнів були такі видатні постаті, як відомий польський математик Хьюго Штейнхаус, один із засновників польської психології Владислав Вітвіцький, логік Ян Лукасевич, філософ та математик Станіслав Леснєвський, а також філософ Владислав Татаркевич. Ці вільні у своїх думках, але об’єднані спільними світоглядними засадами постаті, наче запалені від однієї свічки, стали справжніми світочами науки завдяки Казимежу Твардовському. Вони стали посланцями об’єктивної істини в темряву світових воєн. Ксенія ЯНКО Джерела: 1. Б. Г. Домбровский. Львовско-варшавская логико-философская школа (1895-1939) // Академия наук украинской ССР. Институт прикладных проблем механики и математики. 2. К. Твардовский. Автобиография (предисловие к публикации Б. Т. Домбровского) // Вопросы философии – 1992 – № 9 – с. 63-73 3. Б. Г. Домбровский. Школа одного учителя // Філософська думка – 2006 – №5 – с.67-68 4. Твардовський К. Про гідність університету // Філософська думка – 2006 – №5 – с.79-90 5. Львівсько-варшавська школа http://pidruchniki.com/69920/filosofiya/lvivsko-varshavska_shkola 6. Твардовский, Казимеж. Энциклопедия Кругосвет http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/filosofiya/TVARDOVSKI_KAZIMEZH.html

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття надає глибоке розуміння діяльності видатного філософа Казимежа Твардовського та його впливу на розвиток філософської думки, зокрема через заснування Львівсько-варшавської школи. Вона буде корисною для студентів, науковців, а також усіх, хто цікавиться історією інтелектуальної думки та роллю філософії у формуванні суспільних ідей. Матеріал показує, як академічні принципи можуть сприяти досягненню миру та взаєморозуміння.

Інформація підготовлена на основі матеріалів: photo-lviv.in.ua