Як Львів став яблуком розбрату між поляками та османами: Історія великої битви

Жорстока Доля Оборонців Міста: Як Львів Боронився від Османів та Козаків

25. 03. 2025 4554 Facebook X Pinterest WhatsApp Telegram

Коли у 1648 році козацько-татарські формування під проводом Богдана Хмельницького наблизилися до меж Львова, міська громада спрямувала до гетьмана делегатів для проведення переговорів. До складу цієї делегації увійшли представники різних цехів та верств населення міста, найзаможніші та найвпливовіші його мешканці. Серед них був і Павло Лаврисевич, представник русинської громади.

Ситуація повторилася і в 1655 році, коли сили Хмельницького, вже у союзі з московськими військами, знову взяли Львів в облогу. Згодом, у 1672 році, місто Лева було атаковане османськими військами та козаками гетьмана Петра Дорошенка. В одному з епізодів 1672 року, колом історії, ми бачимо вже Степана Лаврисевича, сина Павла, який також входив до складу делегації від міста. Саме йому довелося пережити одну з найдраматичніших сторінок в історії Львова, що підкреслює не завжди приємну та безпечну природу дипломатичної роботи.

Представляючи Місто: Дипломатичні Місії Львова

У 1648 році статки львівського купця Павла Лаврисевича оцінювалися приблизно у 20 000 злотих. Він був однією з найзаможніших постатей серед русинської громади міста та відігравав ключову роль у її житті. Саме це дало йому можливість стати членом делегації для переговорів з гетьманом Богданом Хмельницьким. Разом з регентом сорока мужів Андрієм Чеховичем, ерудованим Андрієм Вахловичем та Христофором Захновичем від вірменської громади, Павло Лаврисевич вів діалог з гетьманом та представниками татар від імені “роксоланів”, тобто українців. Тоді переговори завершилися успішно, місто було викуплено, і козацько-татарські війська відійшли.

Однак, мир був тимчасовим. У 1655 році гетьман Хмельницький знову привів свої сили під Львів. Цього разу, разом із міським писарем та доктором права Самуїлом Кушевичем, вірменином Христофором Захновичем, Павло Лаврисевич знову представляв львівську громаду на переговорах із Богданом Хмельницьким та його московськими союзниками. Штаб Хмельницького знаходився поблизу собору Святого Юра, тоді як ставка московського боярина Бутурліна розташувалася при Янівській дорозі. Гарнізон Львова налічував лише кілька тисяч оборонців, що значно поступалися чисельності противника. Додатково, жодної зовнішньої допомоги місту не очікувалося. Незважаючи на це, мешканці чинили впертий опір, а делегація міських переговорників демонструвала непохитну позицію.

Богдан Хмельницький першим запропонував львів’янам розпочати перемовини. Протягом приблизно двох тижнів тривав діалог між сторонами. Згідно з “Хронікою міста Львова” Дениса Зубрицького, львівські делегати відмовилися присягати на вірність московському цареві. Самуїл Кушевич, за свідченнями, відповів: “…Здоров’я нас, котрі тут є, в руках вельможного пана…, але ми ніколи не зробимо того, щоби скласти присягу на ім’я московського царя і віддати місто. Ми вже присягали нашому милостивому королеві … Янові Казимирові і хочемо, як би не склалася його фортуна, дотримати свого слова…”. Цю позицію підтримали й інші представники міста. Позиції сторін значно відрізнялися. Наприклад, вимогу Богдана Хмельницького “Жидів, оскільки вони є ворогами Христа і всіх християн, видати з усіма маєтками і з дітьми і з жінками” львівські переговорники також відхилили. Однак, сторонам вдалося досягти домовленості щодо викупу за зняття облоги. При цьому, сума викупу була суттєво зменшена порівняно з початковими вимогами нападників, а значна частина оплати здійснювалася товарами.

Родинна Спадщина: Лаврисевичі та Оборони Львова

Родина Лаврисевичів фактично успадкувала складну місію представлення міста під час переговорів з ворожими силами. У вересні-жовтні 1672 року, коли під стінами Львова стояли козацькі війська Петра Дорошенка, а також турецькі та татарські загони султана Мехмеда IV, делегацію для переговорів очолив Степан Лаврисевич. Як і його батько, він був шанованою особою у Львові та активним членом Львівського братства. На відміну від свого батька, доля Степана Лаврисевича виявилася менш щасливою. У 1672 році Львів мав украй слабкий гарнізон, який нараховував лише 500 вояків під командуванням Еліаша Лонського. Нападники ж мали значну перевагу в силах. Під потужним вогнем, представники міста досить швидко звернулися до гетьмана Петра Дорошенка з проханням про перемир’я та можливість викупити місто. Апетити нападників були величезними. Восени 1672 року мешканцям Львова не вдалося зібрати необхідну суму для викупу. У найгіршому випадку, Степан Лаврисевич, разом з іншими представниками міста, був змушений піти до османського табору заручником. Цей період тривав довго – цілих 8 років.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

• Гронський Й. Львів: історичні студії / упоряд. Н. Лоштин. – Львів, 2022. – С. 100.
• Мельник І. Облога Львова 1655 року // Zbru , 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/43547
• Степанков В. Львівські облоги 1648, 1655, 1672 // Енциклопедія історії України, 2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
• Jaworski F. Obrona Lwowa, 1655 r.: wspomniena… – Lwόw, 1905. – S. 14 – 54.

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття розкриває маловідомі, але надзвичайно важливі сторінки історії Львова, показуючи, як містяни, зокрема представники роду Лаврисевичів, реагували на численні облоги та виклики. Знання про історичні перипетії оборони міста може бути цікавим для тих, хто прагне глибше зрозуміти формування української ідентичності та стійкості.

Джерело новини: photo-lviv.in.ua