Як Ганна Барвінок вшанувала видатного українця Івана Пулюя

30. 01. 2026 1906 FacebookXPinterestWhatsAppTelegram

Вишиті шедеври: рушники, що пов’язують Пулюя, Барвінок та Куліша

У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького зберігається вражаюча колекція народного мистецтва, що налічує близько 27 тисяч експонатів. Серед них особливе місце займає невелика, але надзвичайно цінна група творів, прикрашених авторськими написами, присвятами та вишуканими цитатами. Ці предмети, що містять поезії Тараса Шевченка, народні прислів’я та молитви, часто пов’язані з іменами видатних українців.

Особливу увагу привертають два вишиті рушники, подаровані музеєві видатним вченим Іваном Пулюєм у 1914 році. Один з них, оздоблений червоними та блакитними нитками, містить по три пари лебедів із зображенням Дерева життя на обох кінцях. У центрі вишито напис: «Доктору Пулюєви вишила Ганна Барвінок». Другий рушник вражає складним орнаментом з геометричних мотивів – зубчастих, хрестоподібних, трикутних, ромбоподібних елементів та мережок. Окрім візерунків, на ньому вишито рядки з поезії Пантелеймона Куліша:

«Кобзарю! Не дивись ні на хвалу темноти,
Ні на письменницьку огуду за пісні,
І ласки не шукай ні в духів, ні в голоти
Дзвени собі, співай в святій самотині»

А також напис: «Дарунок Пулюєви від Александри Куліш».

Ці два, здавалося б, скромні, але надзвичайно значущі предмети, передані музею видатним вченим за чотири роки до його відходу у вічність, об’єднують три видатні постаті української історії: Івана Пулюя – піонера у дослідженні рентгенівських променів, Пантелеймона Куліша – класика української літератури, та його дружину, Олександру Білозерську-Куліш, відому під псевдонімом Ганна Барвінок.

Окрім цих унікальних виробів, музейний архів містить цінні матеріали, що ілюструють життя та діяльність Івана Пулюя. Серед них – фотографії його лабораторії, катодної лампи, сконструйованої у 1913 році, та приладу для вимірювання механічного еквівалента тепла. Також представлені його портрети, зображення живописного полотна з альпійською віллою родини Пулюїв, фотокопії наукових праць, опублікованих у Відні у 1910 році, та лист-відповідь вченого на запрошення взяти участь в урочистому відкритті та передачі Національного музею українському народові митрополитом Андреєм Шептицьким.

Іван Пулюй (02.02.1845 – 31.01.1918) – це ім’я, відоме завдяки його неоціненному внеску у вивчення рентгенівських променів. Він був не лише видатним вченим, але й талановитим педагогом, який заснував першу в Європі кафедру електротехніки. Пулюй обіймав посаду професора Віденського університету, ректора Празької політехніки та був першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету. Він також проявив себе як письменник-перекладач і активний громадсько-політичний діяч, будучи одним із 32 дійсних членів Наукового товариства ім. Шевченка у Львові з 1899 року.

У всіх сферах своєї діяльності Пулюй демонстрував високий професіоналізм і глибокі переконання: «…нема більшого гонору для інтеліґентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому красшу долю». Ще у 1863 році, будучи гімназистом у Тернополі, він організував таємний гурток «Громада», учасники якого тричі на тиждень збиралися для вивчення української мови.

Зустрічі гуртка мали чіткий тематичний розподіл: середа була присвячена історії України та світу, субота – літературі, а неділя – читанню та декламації Святого Письма.

Окрім наукової діяльності, Іван Пулюй активно займався перекладом духовної літератури українською мовою. Саме ця діяльність стала мостом, що поєднав вченого з письменником Пантелеймоном Кулішем та його дружиною Олександрою.

Пантелеймон Куліш (1819–1897) – визначна постать української культури, автор першого історичного роману «Чорна рада» та реформатор українського правопису («кулішівка»). Знайомство Пулюя та Куліша відбулося у Відні у 1869 році. Вчений згадував цю зустріч як «вельми сердечну», відзначаючи «надзвичайно широкий погляд» та «велику щирість» Куліша щодо української літератури. Вони обговорювали національні відносини, видавничу справу, а також переклад Святого Письма та потребу в народному молитовнику. Спільна праця над перекладом Біблії розпочалася у лютому 1871 року. Пулюй, який досконало знав 15 мов, включно з грецькою, латинською та німецькою, прагнув впливати на духовне життя українців.

За основу перекладу вони взяли грецьке видання Лондонського біблійного товариства. Пантелеймон Куліш, повернувшись до свого родинного маєтку Мотронівка, продовжив роботу разом із дружиною. Результатом їхньої співпраці стало видання Нового Завіту спочатку у Відні (1871, 5000 примірників), а згодом – у друкарні НТШ у Львові (1880).

Влітку 1880 року Іван Пулюй відвідав Наддніпрянську Україну, побувавши у Києві та Харкові. За запрошенням подружжя Кулішів він також завітав до їхньої оселі на хуторі Мотронівка. Вчений тепло згадував цю подорож, описуючи «щиру і дружню розмову, що перемінялась часто з народними піснями». Саме під впливом захопливих розмов про космос, Пантелеймон Куліш написав свою «молитву»:

«Всевишній! Я Тобі молюся,
Молекул космоса Твого…
Де Ти, хто Ти, — даремно б’юся,
Ні, не збагну повік цього!»

Пантелеймон Куліш активно підтримував Пулюя морально та матеріально. У листі до вченого від 18 червня 1881 року він висловлював захоплення його знанням мови: «Не хочу печатати Шекспіра, не перечитавши з Вами. Певно, не одне слово Ви мені додасьте з галицької мови, та й сам я вкупі з Вами зроблюсь поправнішим». У відповідь Пулюй присвятив Кулішеві науково-популярне видання «Нові і перемінні зьвізди» (Відень, 1881), доповнене та перевидане у 1905 році. У цій праці він виділив окремий розділ «Кілька споминів про Куліша та його дружину Ганну Барвінок».

Після виходу Нового Завіту Куліш розпочав роботу над Старим Завітом, але не встиг завершити її до своєї смерті у 1897 році.

Олександра Куліш, яка після смерті чоловіка взяла на себе відповідальність за видання його творчої спадщини, неодноразово підкреслювала неоціненне значення праці Івана Пулюя над українським перекладом Біблії. В одному з листів вона зазначила: «Да якби не д. Пулюй, то все вагали б ся не друкували б. Так усе і захололо б. А якби на Вкраїні був наслідник Куліша такий, як д. Пулюй, то і тут би постарались самостійно зробити. А то, чи що, то все на инших треба кивати».

У 1903 році у Відні світ побачив повний переклад Біблії під назвою «Святе Письмо Старого і Нового Завіту мовою русько-українською», здійснений П. Кулішем, І. Пулюєм та І. Нечуєм-Левицьким. Перший примірник цього видання Пулюй надіслав вдові Куліша, Ганні, подбавши також про її фінансове винагородження з боку Британського біблійного товариства.

У листі до Пулюя від 9 червня 1904 року письменниця висловила глибоку вдячність: «Бо нема слова, щоб виразно було тому чуттю, що моє серце почувало, побачивши в руках Старий і Новий Завіт, да ще у Кулішівці, у його власній хаті… Чого доля така неласкава, що не дала єму змоги самому так подержати сей дорогоцінний труд, де саме багате жерело нашої мови… Научіть же мене, дорогий Добродію, як Вас дякувати за ті хвилини щастя, за Ваші високі праці і любов до рідної України. Казав дуже один освічений чоловік науковий: «Не було б Куліша, не було б Біблії». А я тепер скажу: не було б Пулюя, не було б Біблії. Такі у нас рідкі блюстителі добра і честі другого. Тисячу раз Вам спасибі… Дай, Бог Вам сина свого наставити на свою дорогу».

За роки спілкування між подружжям Кулішів та Іваном Пулюєм зав’язалися міцні дружні стосунки. Пулюй називав Олександру Куліш «наша Беатріче». Варто зазначити, що вона була сестрою Василя Білозерського, відомого культурного діяча та члена Кирило-Мефодіївського братства, до якого належав і Тарас Шевченко.

Олександра Куліш, безсумнівно, знала про глибоку повагу Івана Пулюя до творчості Тараса Шевченка. Ще студентом Віденської духовної семінарії у 1866 році, Пулюй організував вечір пам’яті Кобзаря, який зібрав близько 600 присутніх. Ймовірно, саме в пам’ять про спільну працю над перекладом Біблії, Ганна Барвінок вишила ці два рушники, які й донині зберігають пам’ять про цих видатних українців.

Надія БУРА
молодша наукова співробітниця НМЛ імені Андрея Шептицького

Використані джерела:

• Гайда Р., Пляцко Р. Іван Пулюй життя і творчість: Монографія. Львів. – 1991. – 220 с., 55 іл.
• Сорбей В. Видатний галичанин // Курєр Кривбасу. – 1995. – №30
• Пулюй І. Нові і перемінні зьвізди. Третє доповнене виданнє. Відень. – 1905. – 121с.
• Студинський К. До історії зв’язків Куліша з галичанами в рр. 1869–1870 / К. Студинський // Україна. – 1927 – Кн. 1–2 (21). – С. 76–93
• Студинський К. Листування і зв’язки П. Куліша з І. Пулюєм. Збірник праць філологічної секції НТШ. Львів – 1930, т.22

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Подробиці можна знайти на сайті: photo-lviv.in.ua