80 років тому: Львів святкував по-особливому – дивіться фото

«Свято» чи «Фест»: Як одне слово захопило український лексикон

15. 07. 2019

Аналіз застарілої публікації

У виданні «Фотографії Старого Львова» віднайшли цікаву публікацію, що вийшла в газеті «Українські вісти» 21 та 22 липня 1936 року. Стаття під заголовком «Своєрідна пошесть» досліджує вживання слова «свято» у тогочасних львівських реаліях. Авторка зауважує, що тоді, як і нині, багато подій називали «святом», тоді як зараз це «фест» чи «фестиваль». Оригінальний текст статті відтворюється зі збереженням стилістики та орфографії, а сучасні ілюстрації доповнюють матеріал.

Роздуми про “свято” у 1936 році

«Від деякого часу втерлося між нами слово, яке одних, не без слушности, обурює, других — спонукує до легковажної підсмішки, а то й до глузування. Це слово немов пошесть, прийнялося серед безкритичного загалу, його вживається скрізь, при різних нагодах, зовсім не призадумуючись над його значінням. А це слово — „свято“.

«Свято Просвіти», «Кооперативне Свято», «Лугове», «Сокільське», «Свято Селянки», «Сільського Господаря» та безліч інших афіш і наліпок, що рясніли на кожному кроці, викликали обурення. Авторка іронізує над «святом лісу», «святом коня» та іншими подібними заходами, зазначаючи, що для такого «свята» українцям на Західних Землях (ЗУЗ) не потрібно багато. Це контрастувало з обрядами африканських племен чи людожерів, які мали більш вагомі приводи для святкування.

Стаття розглядає походження цього слова як запозичення з матеріалістично орієнтованого Заходу, де обмаль святкових днів, а час – гроші. Через економічні труднощі та високий рівень безробіття, уряди та суспільні організації вдавалися до організації масових заходів, щоб відвернути увагу населення від проблем. Авторка припускає, що певний вплив на популяризацію «свят» могли мати соціалістично-масонські течії, які протиставляли їх релігійним святам.

З точки зору авторки, це призвело до того, що українці бездумно переймають усе західне. Наслідком цього стало домінування «свят» над іншими формами культурних подій, такими як покази, вечори чи дні. Зменшилася цінність справжніх релігійних та національних свят, які мають глибоке значення і потребують особливого ставлення.

Стаття наголошує на справжньому значенні поняття «свято». Релігійне свято є обов’язковим для всіх вірян, незалежно від конфесії. Національне свято, у свою чергу, має значення для всієї нації, але його масштаб і урочистість залежать від рівня національної свідомості. У статті критикується ситуація, коли дрібні, часто локальні події, називаються «святами», що знецінює справжні національні та релігійні свята. Особливо гостро авторка критикує центральні органи культурно-освітніх товариств, які, на її думку, є головними винуватцями цієї «психози» влаштовувати «свята».

Стаття критикує тенденцію перетворення значущих подій, як-от роковини Шевченка, на формальність. Раніше підготовка до таких заходів здійснювалася з глибокою повагою, тоді як зараз це стало «лихою конечністю». Це призводить до того, що урочисті відзначення переносяться на будь-який зручний час, втрачаючи свою урочистість та національне значення. Авторка зазначає, що ця тенденція охопила й інші важливі історичні дати, поступаючись місцем модним «святам».

Автор статті звернула увагу на те, що численні звідомлення про «свята» в часописах стали шаблонними та нудними. Часто такі події, навіть якщо вони мали претензійну назву, насправді не збирали значної частини населення, а більшість мешканців продовжували свої буденні справи. Це ставить під сумнів доцільність називати подібні заходи «святами».

Виникає логічне запитання: чому «свято», а не показ, вечір чи день? Автор підкреслює, що організатори самі розуміють, що на подібні заходи приходить лише частина громади, а решта продовжує виконувати свої щоденні обов’язки. Це підкреслює невідповідність назви заходу його фактичному масштабу та впливу.

Авторка також зазначає, що іноді «свята» співпадають з іншими важливими подіями, що призводить до фрагментарної присутності людей. Це свідчить про відсутність належного планування та поваги до часу учасників.

Стаття закликає розмежувати справжні свята від «свят» і називати кожну подію її власним ім’ям. Це допоможе повернути справжнє значення урочистим датам та уникнути знецінення культурних заходів.

Стаття підписана “вуд”

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця історична стаття, незважаючи на свій вік, залишається актуальною. Вона змушує задуматися над тим, як ми використовуємо слова та як це впливає на сприйняття подій. Для сучасного українця ця публікація є закликом до критичного осмислення тенденції «фестивалізації» всього, що відбувається, і до збереження глибинного значення справжніх свят – як релігійних, так і національних. Вона нагадує про важливість збереження культурної самобутності та уникання сліпого наслідування запозичених трендів.

Інформація підготовлена на основі матеріалів: photo-lviv.in.ua