10 неочікуваних фактів про Степана Бандеру, що відкриють Львів по-новому

01.01.2019 82893 FacebookTwitterPinterestWhatsAppTelegram

10 Несподіваних Фактів про Провідника Степана Бандеру

Лідер Організації українських націоналістів, Степан Бандера, народився 1 січня 1909 року в мальовничому селі Старий Угринів, що на території сучасної Івано-Франківської області. До Вашої уваги представляємо 10 маловідомих сторінок його життя.

1. Бандера ніколи не відвідував школу.

Дитинство майбутнього провідника ОУН збіглося з Першою світовою війною, під час якої шкільне життя в селах було призупинено. Додатковою перешкодою стала хвороба хлопчика — ревматизм суглобів, що обмежував його рухову активність.

У своїй автобіографії Бандера зазначає: “Освіту, що відповідає програмі народної школи, я здобув у родинному колі, навчаючись разом із сестрами та братами, за несистематичної допомоги домашніх вчительок”. Незважаючи на це, у десятирічному віці він успішно вступив до Стрийської гімназії. Більше того, на четвертому році навчання вже читав лекції для гімназистів.

Ревматичні прояви турбували його й надалі. Через хворобу він тривалий час не міг долучитися до скаутської організації “Пласт”, куди його прийняли лише з третьої спроби.

2. Його перші псевдоніми — “Сірий”, “Лис”, “Баба”.

Газета “Батьківщина” під час судового процесу 1934 року описувала його так: “Низького, маленького зросту, худорлявий, з обличчям молодого хлопчика, темноволосий, акуратно пострижений, одягнений у чорний костюм”. Згідно з поліційною анкетою, у 19 років його зріст становив 159 см, а в дорослому віці — 162 см.

3. До першого арешту у 1934 році, поліція затримувала Бандеру близько десятка разів.

Його акторські здібності нерідко допомагали уникати покарання. Його співмешканець Григір Мельник згадує літо 1931 року, коли члени ОУН застрелили у центрі Львова Євгена Бережницького, поліційного донощика. Влада затримала сотні українських студентів, серед яких був і Бандера.

Мельник описує випадок: “Під час першого допиту його запитали, чи знає він, за що його заарештували. Степан лише знизав плечима: мовляв, звідки йому знати, але якщо треба, то треба. Тоді йому повідомили, що українці вбили порядну людину Бережницького. Степан удавано радісно сплеснув у долоні й з усмішкою висловив свою думку: “То мусили бути міцні хлопці! Ви знаєте, що то був за крутій?” Перепитувачі перезирнулися, знизали плечима і після короткої тихої розмови відпустили Степана, як такого, що не має до справи жодного стосунку. Натомість багатьох переляканих “маменькіних синків” допитували цілими тижнями”.

4. У 27-річному віці поляки засудили Бандеру до двох довічних ув’язнень.

Результатом підпільної діяльності стали два резонансні судові процеси, що відбулися у Варшаві та Львові у 1935–1936 роках. Вони увійшли в історію як “справа Бандери та його соратників”. У Варшаві Бандеру було засуджено до смертної кари, яку пізніше замінили на довічне ув’язнення. У Львові він отримав ще один довічний вирок.

Коли Бандеру, тодішнього крайового провідника ОУН на Західній Україні, ввели до зали суду, підсудні встали і привітали його традиційним вигуком “Слава Україні!”. Спантеличені оборонці, судді та присяжні також підвелися.

“Тримається вільно і починає давати свідчення спокійним голосом, — описує його виступ у суді газета “Батьківщина”. — Його думки висловлені чітко, свідчачи про його інтелігентність. Його свідчення справляють сильне враження. Увесь зал із зацікавленням стежить за його словами. Відчувається, що ця людина суттєво відрізняється від більшості підсудних. На запитання Бандера відповідає: “Я не визнаю себе винним. Свою революційну діяльність я розглядав виключно як виконання свого обов’язку”.

5. Під час сповіді у в’язниці він передавав таємні повідомлення.

“Я перебував у в’язницях “Свенти Кшиж” біля Кельців, у Вронках біля Познані та в Бересті над Бугом до середини вересня 1939 року, — пише Бандера у своїй автобіографії. — П’ять з чвертю років я провів у найсуворіших в’язницях Польщі, з них значну частину — в повній ізоляції. За цей час я тричі оголошував голодування — по 9, 13 та 16 днів. Одне з них я проводив разом з іншими українськими політичними в’язнями, а два — самостійно, у Львові та Бересті”.

Інформацію від керівництва ОУН він отримував під час сповіді від в’язничного капелана, отця Йосифа Кладочного. Той також передавав олівці, всередині яких замість графіту ховалися мініатюрні записки – “ґрипси”.

“Від нього виходив потужний дух волі та прагнення досягти свого. Якщо існує “надлюдина”, то це, ймовірно, була саме така рідкісна порода. І він був тим, хто ставив Україну понад усе”, – згадував Кладочний.

6. Фінансування для втечі з тюрми надійшло від американської діаспори.

У травні 1938 року в Роттердамі радянський агент убив лідера ОУН Євгена Коновальця. Бандера, будучи харизматичним лідером, розглядався як найбільш підходяща кандидатура на його посаду. У цей час він перебував у в’язниці міста Вронки, розташованого за 9 км від польсько-німецького кордону. Роман Шухевич організував втечу майбутнього провідника. Кошти на цю операцію – 50 тисяч злотих – були надані українською діаспорою в США.

Наглядачам в’язниці було обіцяно аванс у розмірі 500 злотих. Однак, в останній момент операцію було скасовано. Ключник в’язниці, розчарований втратою значної суми, почав вживати алкоголь. Під час розмов він проговорився про плани втечі. У результаті поліція заарештувала понад 80 осіб.

7. Брати Бандери загинули від рук нацистів, а сестри відбували терміни в радянських таборах.

Під час радянської окупації Бандера двічі намагався вивезти свого батька-священика та трьох сестер з України. Проте отець Андрій через зв’язкового передав: “Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу”. Більшовики розстріляли його в Києві 10 липня 1941 року. Сестер було ув’язнено.

Двоє братів, Василь та Олекса, загинули в концтаборі Аушвіц у липні 1942 року. Василя жорстоко побили, а потім ввели смертельну ін’єкцію в табірній лікарні. “Його облили вапном, били до втрати свідомості та кидали в бочку з водою, щоб він прийшов до тями, а потім це повторювали кілька разів”, – описує свідок Василь Пасічняк. Через кілька днів до Аушвіцу привезли третього брата – Олексу. “Два дні безперервно його катували капо та форарбайтери, доки непритомного не відвезли на тачці до кранкенбау – лікарні”, – свідчить Петро Мірчук.

Молодший брат Богдан, який приєднався до Похідних груп ОУН, вирушив на південь України. Ймовірно, він загинув від рук гестапо в Херсоні у 1943 році.

8. У нацистських концтаборах він підтримував своїх опонентів – “мельниківців”.

У лютому 1940 року відбувся розкол ОУН. Більш радикальна фракція націоналістів підтримала Степана Бандеру, тоді як помірковані – Андрія Мельника. Згодом гестапо ув’язнило обох лідерів.

Один з “мельниківців”, Дмитро Андрієвський, згадує, що саме Бандера повідомив йому про загибель іншого члена ОУН(м) – поета Олега Ольжича. При цьому він запропонував вшанувати пам’ять загиблого товариша хвилиною мовчання: “Бандера одразу виявив до мене товариськість. Він запитав про моє здоров’я, чи отримую пакунки, чи маю достатньо їжі та чи не бракує грошей. Ініціатива підтримання зв’язку з Бандерою мала залишатися в його руках”.

9. Наталя Бандера до 13 років не знала, що її батько є провідником ОУН.

Після війни радянські спецслужби розпочали полювання на Бандеру. До 1948 року сім’я шість разів змінювала місце проживання. Вони мешкали, зокрема, в ізольованій хатині без води та електрики на краю лісу. Згодом переїхали до Мюнхена під вигаданим прізвищем Попель.

Наталя Бандера випадково дізналася про справжню особу батька: “У 13 років я почала читати українські газети і багато там читала про Степана Бандеру. З часом, на основі різних спостережень, постійної зміни прізвища, а також через той факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, у мене з’явилися певні здогадки. Коли один знайомий одного разу проговорився, я остаточно переконалася, що Степан Бандера – це мій батько”.

“Мені довелося двічі випадково побачити його в Мюнхені в дещо незвичному вигляді, – згадує публіцист Василь Гришко. – Одного разу він виглядав як типовий баварець – у коротких шкіряних штанях, зеленій куртці та капелюсі з пір’їною. Іншого разу – як типовий польський єврей з табірних нетрів (в’язнів концтаборів), яких тоді було багато в Мюнхені, в кепці та характерному старомодному плащі”.

10. Про свій смертний вирок він дізнався напередодні.

“Дякую! Смертний вирок приймаю”, – заявив Степан Бандера у 1950-х роках, після чергового обрання провідником ОУН. До того часу радянські спецслужби здійснили кілька невдалих замахів на його життя.

“Мені повідомили зі служби безпеки, що буде замах, але це не вперше, – цитує його слова від 14 жовтня 1959 року охоронець Василь Шушко. – Мене застерігають, як малу дитину, знову і знову. Але коли, хто, де і як – все залишається невідомим. Цього разу попередження були надзвичайно серйозними, і я вчора зробив несподіванку: скликав усіх працівників друкарні на вулицю, щоб показати свою присутність”.

Бандера відмовився від супроводу охорони. Наступного дня агент КДБ Богдан Сташинський убив його з пістолета, наповненого отруйним газом.

Ігор ДУБОВИЙ

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття надає глибоке занурення в маловідомі факти з життя Степана Бандери, розкриваючи його особистість з несподіваних ракурсів. Для тих, хто цікавиться історією України та постатями, що формували її визвольний рух, ця інформація буде надзвичайно цінною. Вона допомагає краще зрозуміти мотиви, випробування та людські риси одного з найвизначніших українських національних героїв, руйнуючи стереотипи та надаючи більш повну картину його біографії.

Джерело: photo-lviv.in.ua