Розкрито таємницю прокрастинації: мозок підлітка та генетика вирішують, чи будете ви відкладати справи
Група китайських науковців з Академії наук представила результати багаторічного дослідження, яке виявило фізіологічні причини, чому одні люди легко беруться до виконання завдань, тоді як інші роками відтягують реалізацію важливих проєктів. З’ясувалося, що ця відмінність закладається в архітектурі мозку ще в підлітковому віці і значною мірою залежить від генетичних факторів.
Від мотивації до результату: як працює мозок
Протягом восьми років дослідники спостерігали за 71 парою братів та сестер-близнюків. На початковому етапі підліткам проводили магнітно-резонансну томографію (МРТ) головного мозку, детально фіксуючи особливості функціонування нейронних мереж. Згодом вчені терпляче чекали, поки учасники досягнуть зрілого віку та сформують сталі моделі поведінки. Коли молодим людям виповнилося понад двадцять років, їх попросили відверто розповісти про свої звички: як часто вони переносять терміни, уникають неприємних справ або виконують роботу в останній момент перед дедлайном. Була виявлена цікава закономірність: у тих, хто став хронічно відкладати завдання, в юності особливим чином функціонувала невелика ділянка в глибині мозку – прилежне ядро. Ця зона відповідає за бажання діяти заради винагороди: саме тут приймається рішення, чи варто докладати зусиль зараз, щоб отримати результат у майбутньому.
Дофамін, серотонін та біологічний механізм прокрастинації
Науковці виявили збої в роботі хімічних сигнальних систем – дофаміну та серотоніну. Перший стимулює активність, створює передчуття нагороди, тоді як другий регулює настрій, спокій та загальне відчуття задоволення життям. Коли рецептори, що відповідають за виділення цих речовин, функціонують інакше, мозок просто не бачить сенсу докладати зусиль безпосередньо зараз. Диван видається логічнішим вибором, ніж звіт, серіал – важливішим за тренування, а перегляд соціальних мереж – пріоритетнішим за підготовку до іспиту. При цьому людина чудово усвідомлює абсурдність ситуації та навіть страждає від неї.
Така звичка відкладати справи пов’язана не зі слабкою волею чи лінощами у загальноприйнятому розумінні. Йдеться про конкретний біологічний механізм. У людей з такою особливістю центр мотивації буквально налаштований на іншу хвилю. Їм потрібен більш яскравий стимул, щоб розпочати діяти. Звичайна перспектива «зроблю сьогодні – завтра буде легше» на них не діє, оскільки їхня дофамінова система слабко реагує на відкладені винагороди.
Спадковість та зв’язок з іншими розладами
Дослідження з близнюками дозволило визначити частку спадковості. Схильність відтягувати справи передається від батьків до дітей у 47% випадків. Якщо обидва батьки схильні до відкладання завдань, ймовірність успадкування цієї риси дитиною є доволі високою.
Науковці наголошують на зв’язку між хронічною прокрастинацією та іншими станами. Часто вона співіснує з синдромом дефіциту уваги, тривожними розладами, депресією. Усі ці стани зачіпають одні й ті ж ділянки мозку та системи нейромедіаторів. Тому людина, яка постійно відкладає справи, нерідко бореться одразу з кількома проблемами, а не просто «не вміє себе організувати». Раннє виявлення особливостей у роботі мотиваційних центрів допоможе коригувати поведінку ще до того, як звичка відкладати перетвориться на хронічну проблему, що шкодить кар’єрі та особистому життю.
Порада від Вісті в Україні:
Ця наукова новина дає цінне розуміння того, що прокрастинація може мати біологічні корені, а не бути просто питанням слабкої волі. Це допомагає позбутися самозвинувачень та шукати ефективніші шляхи подолання цієї звички, фокусуючись на розумінні роботи власного мозку.
Оригінал статті: dvorec.ru