Гумор – це не талант від народження, а майстерність, яку здобуваєш протягом життя!

Психологи з Університету Аберистуїта провели перше комплексне дослідження, присвячене спадковості почуття гумору, і дійшли несподіваного висновку: здатність жартувати – це не вроджений дар, а навичка, яку ми формуємо під впливом оточення.
Дослідження близнюків: як вивчали спадковість гумору
Науковці проаналізували дані понад 1300 дорослих близнюків з британського реєстру TwinsUK. У вибірці були як однояйцеві (ідентичні), так і різнояйцеві (братні) пари. Дослідження ґрунтувалося на класичній методології поведінкової генетики: якщо ідентичні близнюки демонструють більшу схожість у певній рисі, ніж братні, це свідчить про генетичну схильність. Якщо ж значущих відмінностей не виявлено, ймовірно, вплив має навколишнє середовище.
Суб’єктивне сприйняття проти об’єктивної оцінки
Оцінювалося як власне сприйняття почуття гумору учасниками, так і їхня об’єктивна здатність викликати сміх у інших. Для цього учасників просили не лише оцінити себе та свого близнюка за шкалою “наскільки я смішний”, але й запропонувати підписи до двох гумористичних карикатур без тексту – це стандартний прийом у психологічних тестах. Ступінь дотепності створених підписів пізніше оцінювали незалежні експерти.
Результати, що ламають стереотипи
Виявилося, що уявлення людини про власне почуття гумору справді частково успадковується – ідентичні близнюки частіше давали схожі самооцінки. Однак, коли справа дійшла до об’єктивних оцінок дотепності підписів, жодної різниці між однояйцевими та різнояйцевими близнюками виявлено не було. Гени не відігравали жодної ролі у тому, наскільки вдало учасники жартували. Це означає, що сама здатність жартувати є виключно результатом життєвого досвіду, оточення, культурного контексту та соціальних взаємодій, а не сприятливим чи несприятливим поєднанням генів.
Чому юмор не є спадковим?
Цей несподіваний результат суперечить загальноприйнятим уявленням. Багато когнітивних здібностей, включаючи інтелект та креативність, за результатами численних досліджень, дійсно мають високий ступінь успадкованості – від 40% до 80%. Гумор тісно пов’язаний з цими якостями, тому науковці очікували аналогічних висновків. Проте на практиці все виявилося зовсім інакше.
Яка ж причина такої розбіжності? Можливо, гумор – це особлива форма мислення, яка надзвичайно залежить від контексту. Щоб вдало пожартувати, необхідно розуміти культурні відсилання, відчувати аудиторію, вловлювати настрій. Усе це рідко передається спадково, натомість чудово засвоюється з оточення – в родині, у компанії друзів, у школі, в інтернеті. Крім того, дослідження використовувало формат письмових жартів, тоді як більшість гумору в житті є спонтанним, живим, побудованим на інтонації та взаємодії.
Чоловіки та завищені очікування
Цікаво, що учасники часто переоцінювали власні здібності. Багато хто вважав себе смішним, але їхні підписи не викликали особливого захоплення у суддів. Цей ефект особливо виражений у чоловіків – згідно з попередніми дослідженнями, понад 90% представників сильної статі впевнені, що мають не гірше почуття гумору, ніж оточуючі.
Порада від Вісті в Україні:
Ця інформація допоможе вам зрозуміти, що розвиток почуття гумору – це цілком реальна і досяжна мета. Не чекайте “генетичного подарунка”, а активно працюйте над своєю здатністю жартувати: спостерігайте за оточуючими, вивчайте гумористичні жанри, практикуйтеся у спілкуванні та створенні дотепних висловлювань. Це не тільки зробить ваше життя яскравішим, але й допоможе краще розуміти інших.
Подробиці можна знайти на сайті: dvorec.ru
