Відкрий для себе перший повнометражний фільм Галичини: історія, що надихає

Львів, 1938 рік: Як народився перший український повнометражний фільм на Галичині

27. 02. 2016

19 листопада 1938 року, у переповненій «Малиновій залі» Будинку Української кооперації, зібралися представники львівських ЗМІ. Після вітальних слів від Івана Филиповича, директора Ревізійного союзу українських кооператив, та Василя Софроніва-Левицького, редактора «Господарсько-Кооперативного Часопису», розпочався перегляд. Повна тиша панувала під час показу сцен з життя українського села, влучних вплетень у сюжет побуту селян та мальовничих краєвидів Городенщини. Дві години промайнули непомітно, завершившись шквалом овацій та привітань. Так стартував тріумф першої української повнометражної ігрової стрічки Галичини під назвою «До добра і краси».

Кадри з фільму «До добра і краси»: картини зі жнив та сцени в хаті справника кооперативи

Зйомки стрічки стартували у 1936 році, за них взялася українська компанія «Фотофільм». Реалізація проєкту відбувалася за активної участі та фінансової підтримки Ревізійного союзу українських кооператив, а також завдяки допомозі Українських кооперативних централей («Центросоюз», «Маслосоюз», «Центробанк», «Народна Торгівля»). Авторами сценарію виступили Роман Купчинський та Василь Софронів-Левицький. Головною метою фільму було популяризувати український кооперативний рух, проте не у форматі сухого звіту, а через захопливий сюжет з побутовими елементами та етнографічними деталями.

Василь Софронів-Левицький, співавтор сценарію «До добра і краси» (джерело: http://esu.com.ua)

Роман Купчинський, поет, журналіст, співавтор сценарію «До добра і краси» (джерело: http://www.memory.gov.ua)

Сюжет розгортається навколо історії молодого чоловіка з заможної родини, чиє життя було сповнене розваг. Однак, після нападу батярів, він опиняється в домі дочки сільського кооператора. Під впливом дівчини та через щирі почуття, герой починає переосмислювати своє життя, цікавиться проблемами української кооперації, багато читає і морально трансформується. Події фільму розгортаються на тлі мальовничих пейзажів над Дністром та традицій Покуття.

В. Софронів-Левицький дає вказівки артистам, праворуч – режисер Ю. Дорош

Режисером та оператором стрічки став Юліан Дорош – відомий галицький фотограф і кіноаматор, автор низки етнографічних та краєзнавчих фільмів, таких як «Свято молоді» (1929), «Раковець» (1931), «Гуцульщина» (1933). Фільм знімали камерою «Кодак «Спеціаль» на плівку фірм «Kodak» та «Agfa», а деякі сцени були відзняті з використанням новітньої на той час кольорової техніки. Натурні зйомки відбувалися в селі Семенівка Городенківського повіту, а інтер’єрні – в Копичинцях, де було налагоджено електропостачання. Це вимагало вивезення всього обладнання, однак обмежений бюджет не дозволяв частих поїздок, тому багато сцен доводилося знімати з першої спроби. Ю. Дорош був справжнім ентузіастом, взявшись за створення фільму з бюджетом близько 10 000 злотих, тоді як середньої якості польські стрічки коштували близько 150 000 злотих. Для відтворення всіх сезонів року, згідно зі сценарієм, довелося чекати снігової зими, адже зима 1936/1937 року була безсніжною.

Ю. Дорош, 1920-ті роки (джерело: http://www.geroi.if.ua)

Ю. Дорош, друга половина 1920-х років (джерело: http://esu.com.ua)

Головні ролі Романа та Марійки виконали молодий соліст Львівського оперного театру Андрій Поліщук та учасниця аматорського колективу Марійка Сафіян. В епізодичних ролях знялася студентка Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка Оксана Радзівіл. Інші персонажі – це жителі села Семенівка, рідного села режисера. Знімальна група мешкала в домі батьків оператора. Гонорар за знімальний день становив символічні п’ять злотих. Андрій Поліщук згадував, як доводилося «навіть зимою в мороз і заметіль лежати й валятись на полі в снігу, в одній сорочці, поки не були зроблені потрібні кадри до фільму».

Марічка Сафіян у ролі Марійки

Андрій Поліщук у ролі Романа

Незважаючи на те, що фільм був німим, без синхронізованого звуку, він мав приголомшливий успіх у Галичині. Квитки на покази розліталися блискавично. Юліан Дорош подорожував з власним кінопроектором «Siemens» та демонстрував стрічку у кооперативних осередках. Лише за один грудень 1938 року відбулося 26 показів у містах і містечках Галичини, які переглянуло 5320 глядачів. Цікаво, що селяни приїжджали на покази здалеку, долаючи 20–25 кілометрів, а дехто навіть пішки.

Кінопроектор (16 мм) «Siemens» виробництва Німеччини, 1933–1950 рр. (джерело: http://www.kinotehnik.net)

Фрагмент газети «Господарсько-Кооперативний Часопис» (1938, № 50) з графіком показів фільму «До добра і краси»

У січні 1939 року у львівському кінотеатрі «Стильний» («Stylowy»), що розташовувався у залі Музичного інституту ім. М. Лисенка, відбувся другий показ стрічки у Львові, який також мав великий резонанс.

Будинок на пл. Шашкевича, 5: у 1928–1939 рр. тут діяв кінотеатр «Стильний» («Stylowy»), нині – приміщення Львівського державного музичного училища ім. Ст. Людкевича

Будинок на пл. Шашкевича, 5: у 1928–1939 рр. тут діяв кінотеатр «Стильний» («Stylowy»), нині – приміщення Львівського державного музичного училища ім. Ст. Людкевича

Українська преса високо оцінила фільм, називаючи його «цінною краєзнавчою стрічкою», яка «наповнює глядача вірою у світле майбутнє нашої нації!». Особливо відзначили режисерську та операторську роботу. Навіть критичні відгуки польської преси не змогли затьмарити позитивного враження. «Господарсько-Кооперативний Часопис» підсумував: «Мабуть, жоден театр чи фільма з найкращою апаратурою не створювали з глядачами такого єдиного, нерозривного цілого, як наша перша фільма».

Сцена весілля з фільму «До добра і краси»

Кадр із фільму «До добра і краси». Марічка накриває стіл на Святвечір

Щемливим моментом стало те, що українським кооперативним колам вдалося перевершити очікування скептиків. Фільм виявився не лише культурним, але й комерційним успіхом, покривши всі витрати на його створення. Це стало поштовхом до заснування акціонерного товариства «Добро і краса».

Останній кадр із фільму «До добра і краси»

Натхненні успіхом, українські кіномитці розпочали роботу над новим ігровим кольоровим фільмом «Крилос». Це історична драма, що занурює глядача в атмосферу України-Русі ХІІ століття, натхненна розкопками храму в Галичі під керівництвом Ярослава Пастернака. Фільм знімався Ю. Дорошем на замовлення акціонерного товариства «Добро і краса», а меценатом виступив Митрополит Андрей Шептицький. Сценарій написав В. Софронів-Левицький, а костюми розробила мистецтвознавець Ірина Гургула. Кінопроби відбувалися влітку 1939 року. На жаль, восени роботи були припинені. Варто сподіватися, що Львів мав потенціал стати потужним центром українського кіновиробництва європейського рівня. Однак, Друга світова війна зруйнувала ці амбітні плани галичан.

Дзвінка ВОРОБКАЛО

Джерела:

• Бучко Р. Перше століття кінематографу у Львові: здобутки і втрати // Галицька брама. – 1996. – № 24.
• Вас. Л. [Софронів-Левицький В.]. «Для добра і краси»: перша українська кооперативна фільма // Господарсько-Кооперативний Часопис. – 1938. – Ч. 17/18.
• Дорош А. Юліан Дорош – 100 років від дня народження // Галицька брама. – 2009. – № 6.
• Дорош А., Полотнюк Я. Декілька слів про другий український фільм у Галичині – «Крилос» // Галицька брама. – 1996. – № 24.
• Мельник Л. «Перша фільма» та її соліст // Львівська газета. – 2006. – 9 лют.
• Показ фільми «До добра і краси» для представників преси // Господарсько-Кооперативний Часопис. – 1938. – Ч. 50.
• Щурат С. «До добра і краси» : Перша українська 16мм довгометражева фільма // Світло й Тінь. – 1939. – Ч. 1.

• Господарсько-Кооперативний Часопис. – 1938. – Ч. 17/18.
• Нова Хата. – 1939. – Ч. 1/2.

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття є справжньою знахідкою для шанувальників українського кіно та історії. Вона детально розкриває маловідомі сторінки створення першого повнометражного ігрового фільму «До добра і краси» на Галичині. Читачі дізнаються про труднощі виробництва, ентузіазм творців, їхні досягнення та несподіваний комерційний успіх. Матеріал чудово ілюструє, як, попри обмежені ресурси, українські митці змогли створити значущий культурний продукт, що мав великий вплив на тогочасне суспільство. Ця публікація є цінним внеском у відродження історії українського кінематографа.

Подробиці можна знайти на сайті: photo-lviv.in.ua