Як король львівських сиріт врятував місто від глибинної жадібності

22. 09. 2026 261 Facebook X Pinterest WhatsApp Telegram

У рік, що запам’ятався потрійною шісткою, чинний правитель Речі Посполитої, Ян Казимир, який також очолював Львів, виявив глибоку стурбованість долею місцевих дітей-сиріт. Відповідно до тогочасних традицій, він видав розпорядження міським райцям та магістрату, покладаючи на них обов’язок та право обирати опікунів для сиріт і здійснювати контроль за їхньою діяльністю. Таким чином, монарх, демонструючи батьківську турботу, прагнув вирішити важливе, на його думку, питання повсякденного життя стародавнього Львова.

Ян Казимир. Фото з https://uk.wikipedia.org

Суть проблеми

13 листопада 1666 року у Варшаві король Речі Посполитої підписав важливий документ, що стосувався Львова та його мешканців, а саме – питання опіки над дітьми-сиротами. Аналізуючи скарги міського магістрату та матеріали судових справ, монарх дійшов висновку, що чимало опікунів несумлінно ставляться до своїх обов’язків. Це проявлялося не лише у ставленні до самих сиріт, але й у маніпуляціях з їхнім майном. Навіть ті, хто мав законне право опіки, нерідко поводилися неналежним чином.

Панорама Львова Гогенберга/Пассаротті. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Король висловив глибоке занепокоєння щодо нехтування опікунами виховними та освітніми аспектами життя сиріт. Він зазначав, що вони не приділяють належної уваги навчанню дітей добрим звичаям та здобуттю знань, а також не дбають про їхнє майно, залишаючи їх часто наодинці з численними небезпеками для фізичного та духовного здоров’я. Відсутність належного виховання та нагляду у дитинстві, на думку монарха, призводила до того, що сироти у юності ставали некерованими, некультурними, піддавалися негативним впливам, що зрештою формувало небезпечних для суспільства особистостей.

Мешканці Львова XVI столітя: Жінки, патрицій, вчений, міщанин.

Крім того, король наголосив на матеріальному аспекті проблеми, викриваючи випадки, коли опікуни хитрощами заволодівали майном сиріт, обманюючи та обкрадаючи їх.

“…для кардинального вирішення проблеми…”

Описавши складну ситуацію, в якій опинялися сироти у Львові, король проголосив себе головним опікуном цієї вразливої категорії дітей, які потребували негайної уваги дорослих. Він чітко заявив, що подібні зловживання з боку опікунів є неприпустимими в його володіннях, і кожна дитина має отримати шанс на щасливе та забезпечене майбутнє.

Печатка львівського магістрату. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Саме тому монарх звернувся до львівського магістрату з чіткими вимогами. Згідно з королівським указом, щорічно, в день виборів міських урядників, магістрат повинен був обирати двох райців, які б виконували функції патронів міських сиріт, а також інспекторів та цензорів для опікунів. Це нововведення мало на меті “кардинально вирішити” проблему сирітства у місті, усунути недбалість та зловживання опікунів, забезпечивши потребуючих дітей “вічною турботою”.

Райці-цензори: нова роль у захисті сиріт

Для того, щоб зусилля короля не були марними, новостворена посада мала бути наділена належним імунітетом та самостійністю. У документі, підписаному Яном Казимиром, було чітко прописано механізми дій, засоби впливу, санкції за недбалість і зловживання опікунів, а також процедури їх притягнення до відповідальності.

Король Речі Посполитої Ян Казимир. Фото з https://uk.wikipedia.org

Монарх надав райцям-інспекторам повноваження представляти інтереси сиріт перед магістратом, незалежно від соціального статусу, походження, віри чи національності опікунів. Інспектори мали право перевіряти обставини призначення опіки та контроль за виконанням обов’язків. Вони могли вимагати від опікунів належного християнського виховання та освіти для сиріт відповідно до їхнього становища.

Львівська ратуша в 1620 році (джерело ілюстрації – Лозинський В. «Патриціат і львівське міщанство XVI – XVII ст.»)

Право райців-цензорів поширювалося й на майнові справи, пов’язані з родиною сироти. Вони могли запитувати звіти про інвентаризацію майна, контролювати законність угод купівлі-продажу, забезпечуючи, щоб сирота отримувала належну частку від таких операцій. Будь-яка фінансова діяльність, що стосувалася майна сиріт, вимагала звіту від опікуна перед райцями-інспекторами.

Печатка львівських райців. Фото з https://uk.wikipedia.org/

За результатами розгляду справи магістратом, райці-інструктори могли клопотати про відсторонення недобросовісного опікуна та призначення нового, більш відповідального. Магістрат, усвідомлюючи пріоритетність захисту сиріт, міг розглядати такі справи позачергово, надаючи їм найвищого значення.

Привілей Яна Казимира на відкриття академії у Львові, 1661 рік (латинь)

Таким чином, у Львові, колись “прикрасі й твердині всієї Русі”, сотні років тому підійшли до вирішення питання захисту сиріт. Про це було офіційно оголошено відповідною королівською грамотою, що підтверджує серйозне ставлення короля та його канцелярії до цієї проблеми, яке було задокументовано у Варшаві 1666 року.

Євген ГУЛЮК

Джерела:

• Гулюк Є. 1626 рік, або як львів’яни збіднили королівський стіл // Фотографії старого Львова, 2026 [Електронний ресурс]. Доступно за адресою: https://photo-lviv.in.ua/1626-rik-abo-iak-lviv-iany-zbidnyly-korolivskyy-stil/
• Михайловський В. Королі та династії в українській історії // Тиждень, 2019 [Електронний ресурс]. Доступно за адресою: https://tyzhden.ua/koroli-ta-dynastii-v-ukrainskij-istorii-4/
• Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / упорядник М. Капраль. – Львів, 2010. – С. 478-481.

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця історична розвідка дозволяє зрозуміти, як у минулому ставилися до захисту прав та інтересів дітей-сиріт у Львові. Вона демонструє, що питання опіки та належного виховання дітей було актуальним і тоді, і що для його вирішення залучалися найвищі державні інституції. Ця інформація буде корисною для всіх, хто цікавиться історією міста, соціальною політикою та правовою системою минулих століть.

Оригінал статті: photo-lviv.in.ua