Красуні Львівського Опілля: архівні фотографії, що захоплюють дух

21. 09. 2026

318

• Facebook
• X
• Pinterest
• WhatsApp
• Telegram

Незламний дух минулого: Особлива фотографія з Львівського Опілля

Архівні світлини володіють унікальною здатністю переносити нас крізь час, відкриваючи завісу над життям тих, хто жив до нас. Вони оживляють образи предків, показують їхній одяг, культурні звичаї та повсякденні деталі, що сьогодні набувають статусу безцінних свідчень історії. Ми прагнемо поділитися з вами справжніми скарбами з родинних альбомів українців.

Перед вашими очима — рідкісна фотографія двох чарівних дівчат із Львівського Опілля, уродженок села Новий Став. Вони вбрані в традиційні українські вишиванки. Цей кадр, зроблений у проміжку між 1948 та 1950 роками, не лише закарбовує їхню юність та красу, але й демонструє особливості народного вбрання того періоду.

Ця фотографія є дорогоцінною реліквією пані Христини Кішик — психологині, письменниці та дослідниці етнопсихології. Вона люб’язно надала її для публікації у виданні «Фотографії старого Львова».

На знімку зображено двох близьких подруг. Одна з них — бабуся пані Христини, зображена юною дівчиною понад сім десятиліть тому. Інша — її вірна подруга. Їхні погляди, вираз обличчя та деталі вишитого вбрання здатні миттєво перенести нас у минуле, дозволяючи зазирнути в життя молодих жінок повоєнного краю.

«Моя бабуся — та, що ліворуч. Тут вона ще зовсім юна. Погляд у неї серйозний, яким вона завжди і була. Праворуч — її подруга. Це символічно, що подруга поклала руку їй на плече.

У ті часи таке було незвично для фотографування.

Моя бабуся ніколи не любила, коли ми, онуки, називали її «бабцею» чи «бабусею». Вона завжди наполягала на слові «баба».

Для неї «бабця» асоціювалося з крихітною жінкою, а вона відчувала себе сильною, немов гора. І це відчуття залишалося з нею до останніх днів.

Бабуся втратила батьків у дев’ять років і залишилася круглою сиротою. Після цього вона самостійно виховувала своїх молодших сестер», — ділиться спогадами Христина Кішик.

Христина також розповіла, що вишиванки, які дівчата мають на фото, вони виготовили власноруч:

«Вони надзвичайно цінували народні традиції. Бабуся казала, що вишивання надавало їм життєвих сил. Вони збиралися разом, вишивали, співали, і це полегшувало їхні душі. Це була їхня відрада. З дванадцяти років бабусі довелося працювати в колгоспі, хоча вона мріяла стати артисткою, адже мала чудовий голос».

Ця світлина зберегла не лише пам’ять про юність двох дівчат у вишуканих вишиванках, а й частину їхнього життя — непростого, наповненого важкою працею, втратами, здійсненими мріями та глибокою любов’ю до рідної культури.

Сьогодні, через стільки років, родинні фотографії допомагають нам не лише вивчати минуле за датами та подіями, але й бачити його крізь призму облич звичайних людей. З усмішками, серйозні, юні — такими, якими вони були колись.

Можливо, саме тому старі світлини мають таку цінність: вони повертають нам голоси та історії тих, кого вже немає поруч, але чия пам’ять продовжує жити у родинах.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття є чудовою можливістю зазирнути в минуле українського села Львівщини крізь призму особистої історії. Вона показує цінність родинних фотографій як джерела знань про побут, традиції та емоції наших предків. Матеріал буде цікавий тим, хто досліджує історію України, етнографію, або просто цінує теплі родинні історії та красу української вишивки.

За даними порталу: photo-lviv.in.ua