Знайди дух Сократа у старому Львові: унікальна фотоподорож

Львівська Агора: Місто, де народжувалася думка

18. 12. 2015

Давньогрецькі мислителі, черпаючи натхнення з вина, розведеного водою, шукали істину в діалозі. Сократ майстерно ставив запитання, які спонукали співрозмовника до самосуперечності, ведучи його складними стежками думки, аби врешті-решт підвести до бажаного висновку. Він створював ілюзію, що істина народжується в самій людині. Арістотель, як свідчать джерела, цінував істину настільки високо, що ставив її вище за власного наставника Платона, стверджуючи: “Платон мені друг, але істина — понад усе”. Львівські оратори, хоч і не вдавалися до “наркотичного” ритуалу з вином, глибоко шанували Сократа та Арістотеля. З любов’ю до істини, за прикладом своїх кумирів, вони організовували в місті публічні дебати та обговорення.

Диспут між єврейськими та християнськими богословами, 1483 рік

Публічні дебати стали популярними у місті завдяки єзуїтам. Перші представники Товариства Ісуса (Societas Jesu) з’явилися у Львові ще 1583 року. Серед них був Якуб Вуєк, відомий перекладом Біблії (Вульгати) польською мовою. Його послідовники, Бенедикт Гербест та Каспер Ноґай, прибувши до міста, зіткнулися з ворожим прийомом – їх закидали камінням, вбачаючи в них конкурентів. Однак, представники ордену згодом не лише утвердилися у Львові, але й запропонували еліті того часу найцікавішу та найефективнішу систему освіти.

Герб єзуїтів на колишньому будинку капітули ордену, навпроти колишнього костелу єзуїтів

Восени 1608 року львівський єзуїтський колегіум отримав офіційний статус, а разом з тим і розпочав свою діяльність. Великий попит серед учнів спричинив появу окремих класів з риторики та логіки у 1611 році, а курсу філософії – у 1612 році. Заклад також надавав ґрунтовні знання латинської та давньогрецької мов, знайомив з основними досягненнями античної культури, що вважалося вершиною освіченості того часу.

Диспут за участю єзуїта Петра Скарги

Практична апробація знань була невід’ємною частиною єзуїтської освіти, яку здобували майбутні гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, а також чимало церковних діячів. Це досягалося через театральні вистави або публічні дебати. Саме тому єзуїти активно використовували дискусію як навчальний метод. Вміння обстоювати власну позицію та відстоювати її в публічній суперечці – це те, чого учні єзуїтських колегіумів навчалися з самого початку навчання. Крім того, учні мали змогу спостерігати за виступами провідних ораторів “наживо” під час навчання – як у стінах ордену, так і під час публічних дебатів з представниками інших орденів, конфесій чи релігій. Обговорювалися не нагальні теми, а глибокі питання віри та філософські аспекти світосприйняття.

Ляйпцігський диспут між Лютером та Екком

Єзуїти володіли ораторським мистецтвом настільки майстерно, що представники інших орденів та спільнот часто уникали публічних дебатів з ними, передбачаючи свою поразку. Проте, послідовники Ігнатія Лойоли знайшли вихід – вони почали влаштовувати внутрішні публічні дискусії. Це, зрештою, загострювало негативне ставлення до ордену. Можливо, саме тому серед опонентів єзуїтів поширилася фраза-каламбур: “Qui cum Jesu itis, non ite cum jesuitis”, що означає: “Ті, хто йде з Ісусом, не йдіть з єзуїтами”.

Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси Йосиф Вельямин (Рутський), учасник дискусій з єзуїтами

З реальних прикладів успішних та неуспішних спроб провести “словесну баталію” у Львові варто згадати такі. 4 листопада 1629 року єзуїти “викликали на поєдинок” уніатського митрополита Йосифа Вельямина Рутського (термін “греко-католик” тоді ще не вживався). Предметом обговорення були Святі Таїнства. Митрополит перебував у Львові, адже на 1629 рік було заплановано спільний собор з представниками православної церкви.

Перов В. Микита Пустосвят. Суперечка про віру, 1880 – 1881 рр.

Також планувалася грандіозна дискусія між представниками уніатського та римо-католицького духовенства щодо унії 1694 року. Початковою локацією було обрано Успенську церкву. Однак, львівське Успенське братство, якому належала церква, відмовило у проведенні заходу, посилаючись на його агітаційний характер. За посередництва короля Яна ІІІ Собеського, місце проведення дебатів було змінено на храм Святого Юра.

Карпаччо. Диспут св. Стефана

Львів у пізньому середньовіччі та ранньому модерному часі був не лише центром християнських дебатів. У вересні 1759 року поціновувачі гострого слова та глибоких істин могли спостерігати за незвичною дискусією в львівській римо-католицькій катедрі. На одній стороні поля битви слів стояли єврейські талмудисти на чолі з львівським ребе Хаїмом Раппопортом. На іншій – послідовники Якова Франка, очолювані ним самим. “Суддівську колегію” складали представники римо-католицького духовенства. Наприкінці диспуту перевагу було віддано франкістам. Однак, той факт, що вони згодом перейшли в християнство, викликає питання щодо справедливості рішення та можливого підкупу арбітрів.

Петро Вельмишановний веде дискусію з євреями. Ілюстрація до рукопису твору “Проти євреїв”, Франція ХІІ століття

Кількість дискусійних майданчиків Львова у пізньосередньовічний та ранньомодерний періоди не обмежується наведеними прикладами. Лише серед єзуїтів їх було значно більше. Дискусії мали як навчально-виховне, так і культурно-просвітницьке значення. Для одних це була “гонитва” за істиною, для інших – спосіб похизуватися своїми знаннями та навичками перед публікою. Дебати також виконували функцію “запобіжного клапана” в суспільстві: через пошук публічного вирішення проблем, сторони, що конфліктували, могли знайти тимчасовий чи відносно стабільний компроміс.

Євген Гулюк

Кметь В. Єзуїти // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. – Львів: Літопис, 2008. – Т. 2. – С. 272 – 279; Козицький А. Релігійні диспути // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. – Львів: Літопис, 2008. – Т. 2. – С. 78.

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття детально розкриває історичну роль Львова як центру інтелектуальних дискусій та формування критичного мислення. Вона демонструє, як давні філософські традиції знайшли своє продовження у міському середовищі, зокрема завдяки діяльності єзуїтів. Читач дізнається про різні формати та контексти публічних дебатів, їхнє значення для освіти, культури та суспільного життя. Особливо цінним є історичний екскурс, який показує еволюцію інтелектуального життя міста протягом століть. Ця інформація буде корисною для всіх, хто цікавиться історією України, філософією та розвитком освітніх практик.

Подробиці можна знайти на сайті: photo-lviv.in.ua