Занурення в Минуле: Історія Кав’ярень та Закладів Стрия – Від Корчем до “Віденської”
18. 08. 2024 10858
Торги на площі Ринок у Стрию. Листівка 1918 року.
Сьогодні, у межах нашої недільної кавової рубрики, разом із шанованим партнером, Торговою Маркою “Кава Старого Львова”, запрошуємо вас у подорож до сусіднього Стрия. Ми пройдемося його старовинними кав’ярнями та дослідимо, яким бурхливим було життя міста у минулі епохи.
У давнину знайомство з містом розпочиналося та завершувалося біля міської застави, де подорожніх зустрічали корчми. Вони пропонували прихисток на ніч, частування, а іноді й сутички. З архівних документів 1573 року відомо про відкриття корчми на костьольному ґрунті. До 1662 року у місті діяло вже 17 таких закладів. Біля чарки “паленки” чи наливки ухвалювалися фінансові рішення, укладалися угоди, а також вирішувалися особисті конфлікти. У шинках відзначали успішний торговий день або шукали втіхи у скруті. Яскравий опис залишивши німецький мандрівник Йоган Георг Коль (1808–1872), який, подорожуючи Галичиною, відвідав Стрий у 1838 році.
«Ми нарешті прибули, досить тверезі, на каву до цісарсько-королівського вільного міста Стрий. Перед брамою містечка висить напис «Тут епідемія худоби». Вулиці вимощені виключно каменем. Ринкова площа оживає завдяки євреям, які продають горілку, та німцям, що пропонують хліб… Нам було цікаво вивчати представлені різноманітні та незвичайні форми м’яса і хліба. Маленькі шматочки смаженого сала коштували гривень (3–4 крейцери), розтертий сир — грами (2 крейцери), кров’янка — блутвурст, пресована ковбаса — пресвурст». Коль також згадав про місцевий делікатес — «стрийські кубики».
Стрий. Кав’ярня «Європейська».
Ресторан та кав’ярню S. H. Keinera з винним погребом на Підзамчі, за тогочасною адресою Шевська, 43, заснували у 1869 році. Заклад пропонував імпортні угорські вина. Навіть посуд для вина мав особливі австрійські назви: Seidel – кухоль і Pfiff – склянка, що відрізнялися від німецьких.
У 1875 році в Стрию діяло 84 шинки. Коли через два десятиліття сюди прибув Євген Олесницький, він побачив те, про що згадував у своїх спогадах: «У дні торгів люди валялися по шинках, і мало хто повертався додому тверезим».
У 1894 році місцева газета описала нічні дебоші п’яних мешканців передмістя, тоді як черговий поліцейський сидів у шинку на розі вулиці Тягорової. Коли постраждалі звернулися до начальника поліції, той відповів, що не бачить у цьому нічого надзвичайного. Ціни на алкогольні напої того часу завжди викликають інтерес. У червні 1893 року літр вина коштував від 55 до 75 сотих (приблизно ₴0.30-0.40), пиво — від 16 до 24 сотих (приблизно ₴0.08-0.13), горілка — 70 сотих (приблизно ₴0.38). Для порівняння, літр молока коштував 6 сотих (приблизно ₴0.03), яйце — 2 сотих (приблизно ₴0.01), а кілограм цукру — 44 сотих (приблизно ₴0.24). Пересічний стрийський робітник за день, без урахування обіду, заробляв 50 сотих (приблизно ₴0.27).
Стрий. “Віденська кав’ярня”.
З 1886 року зберігся план однієї з найперших стрийських кав’ярень — “Віденської кав’ярні” Йозефа Розенберга. Заклад здобув неабияку популярність серед стрийської “сметанки”: тут збиралися судові радники, адвокати, гімназійні професори та військові. На початку ХХ століття місцями зустрічей місцевої публіки стали ресторани Якоба Браутбарда, Станіслава Дінстля, Лейби Горовіца, Хаїма Штерна, Я. Дуката, Я. Кордасевича, С. Льова та Василя Пиця.
Місцевий колорит часто змінювався. У путівнику по Галичині за 1914 рік згадано ресторани Дінстля, Розенберга, Вольфінгера, Чопковського, Коля; кав’ярні «Віденська», «Європа», «Брістоль»; кондитерські Маркефки та Роха, а також “закусочні” Васовича, Каспровича, Левковича. З початком Першої світової війни вони не припинили своєї діяльності, а тимчасова російська адміністрація мусила видати розпорядження щодо часу їх роботи. Так, “Обов’язкове постановлення” першого коменданта міста, осавула Шимкевича, від 10 вересня 1914 року дозволяло ресторанам і кав’ярням Розенберга, Чопковського, Катарницького, “Європейській” та кондитерським Маркефки і Роха працювати до 1-ї години ночі, а іншим шинкам — до 8-ї вечора. Заборонялося обслуговувати рядових козаків та унтер-офіцерів.
Стрий. Офіцерське Касино на місці, де сьогодні кафе «Марсель».
У щоденнику стрийського адвоката Ієроніма Калитовського зберігся опис подій, коли солдати вдерлися до пивниці ресторану Катарницького в пошуках алкоголю. Водночас у “Віденській кав’ярні” грали єврейські музиканти, а за столами сиділи десятки російських офіцерів, які пили вино та пиво. Аналогічне розпорядження видав другий військовий комендант, штабс-капітан Лаптєв, 9 (22) жовтня 1914 року. У часи затишшя, щоб почитати газети, збиралися у Розенберга чи перукарнях “залишки стрийської інтелігенції… якихось 27 осіб”.
Українсько-польська війна також залишила свій слід в історії стрийських кав’ярень. Після невдалого нападу на залізницю Львів – Перемишль, старшини почали з’являтися в тилу. “Особливо відзначилися Стрий та Станіслав, де не надто працювали, зате добре бавилися та висиджували по кав’ярнях”. Андрій Чайковський у своїх спогадах про Станіслав писав:
«Кав’ярня велика… Дзеркала блищать на стінах, і всього тут достатньо. Повно людей, а найбільше українських старшин. Стільки в одному місці я не бачив ані в австрійців, ані в німців, ані в москалів. Відразу пригадав собі, як цісар Карло одного разу у Відні наказав оточити всі виходи з однієї кав’ярні й влаштував облаву на старшин».
Стрий. Цукерня «Корзо».
Щось подібне сталося у Стрию однієї квітневої неділі 1919 року. Михайло Омелянович-Павленко згадував: «Я також відвідав старшинську «їдальню». Все виглядало цілком пристойно, але надто… людно. Я звернув увагу відповідальних осіб на велику кількість старшин. Це не було таємницею: саме перед тим комендант бронепотягу, який довго чекав на старшинські поповнення зі Стрия, з’явився до цієї «їдальні», вибрав потрібну кількість старшин і… від’їхав. Я і полковник Курманович просто не знали, як поводитися з таким «переможцем». У військовій справі бувають моменти, коли, з одного боку, доводиться карати, а з іншого — дякувати, скажімо, за «дезертирство» із запасу в бойову частину. Приблизно така ситуація була й цього разу». Дещо іншу версію події виклав Іван Карпинець. За його словами, згаданий комендант панцерника Теодор Швець потрапив під арешт за наказом генерала Володимира Гембачева, був відпущений, але повернувся без старшин.
Після війни кав’ярні та ресторанчики нікуди не зникли, їх стало навіть більше. Ось показовий список 1930 року, час розпалу економічної кризи:
- Ресторан Бізанца (Гоша, 3)
- Ресторан Бродмана (Потоцького, 4)
- Ресторан Бухсбаума (3 Травня, 43)
- Ресторан Бернарда Діаманда (Міцкевича, 38)
- Ресторан Г. Фішера (Ринок, 58)
- Ресторан Й. Фішера (Ринок, 32)
- Ресторан Й. Фрая (Кохановського, 7)
- Ресторан Н. Гюнфельда (Міцкевича, 29)
- Пиварня Гаусманна (Казимира, 3)
- Кондитерська А. Хая (3 Травня, 20)
- Ресторан Я. Гелвіга (Голуховського, 11)
- Ресторан Я. Каркурта (Міцкевича, 30)
- Ресторан Г. Коля (Ринок, 36)
- Ресторан Е. Шонфельда (Церковна)
- Ресторан Котербіцкого (3 Травня, 23)
- Кондитерська «Гданськ» М. Котовського (Міцкевича, 24)
- Бар «Варшавський» (3 Травня)
- Пиварня С. Крісса (Тягарова, 40)
- Ресторан Курцбарда (Болехівська)
- Ресторан З. Мареніна (Грабовецька)
- Кондитерська Казимира Маркефки (Івашкевича, 1)
- Ресторан С. Нуссенблата (Міцкевича, 25)
- Ресторан Я. Пацагана (Торгова, 17)
- Кондитерська Ф. Поллака (Голуховського, 1)
- Пиварня Редлера (Замкова, 18)
- Ресторан Райнхарца (Міцкевича, 30)
- Пиварня Розенберга (Люблінської Унії, 65)
- Кав’ярня Йозефа Розенберга (3 Травня, 21)
- Ресторан Зігмана (Львівська, 4)
- Ресторан Шпінрада (Дрогобицька, 53)
- Шинок Штерна (Ринок)
- Пиварня Велкера (3 Травня)
- Пиварня Вільфа (Ринок)
- Пиварня Вольфа (Замкова, 4)
- Ресторан Натана Вольфа (Міцкевича, 32)
У переліку закладів середини 1930-х років залишилися ресторани «Grota Okocimska» Рудольфа Бізанца у Народному домі (Гоша, 3), «Асторія» Рудольфа Дитріха (3 Травня, 27), Вільгельма Келлера (Міцкевича, 40), Гедале Ріндера по вулиці Колійовій, Левицького (Собеського, 8), «Оаза» на розі Легіонів (Івашкевича) та Міцкевича; кондитерські Казимира Маркефки та «Корзо» Заплатинського, і єдина кав’ярня «Віденська» з баром та дансингом (3 Травня, 23). Останній передвоєнний рік приніс нам назви лише кількох закладів громадського відпочинку, що збереглися: кондитерські «Корзо» Маркефки та Заплатинського, ресторани Рудольфа Бізанца, Натана Вольфа, Гедале Ріндера, Михайла Левицького, Вільгельма Келлера та Рудольфа Дитріха.
Мешканці нашого міста мали змогу та місця для відпочинку, забуваючи хоча б на мить про буденні негаразди та нагальні проблеми. Повоєнне соціальне життя містян варте окремого есе. Прагнення до розваг стрияни не втратили й донині.
Микола ЗАКУСОВ та Олег КРАВЕЦЬ
Підсумок від Вісті в Україні:
Ця стаття дозволяє глибше зрозуміти культурне та соціальне життя Стрия минулих століть, зосереджуючись на історії закладів громадського харчування. Вона буде цікава краєзнавцям, історикам, а також мешканцям та гостям міста, які прагнуть дізнатися більше про його минуле. Детальний опис цін та звичаїв дає можливість порівняти минуле з сучасністю та усвідомити зміни, що відбулися.
Дізнатися більше на: photo-lviv.in.ua