Смерть Дмитра Вітовського: як минуловину описували ЗМІ

Символ Безстрашності та Створення Державності: Життя та Загибель Полковника Дмитра Вітовського

4 серпня 1919 року обірвалося життя одного з найвизначніших діячів галицько-українського стрілецтва, полковника Дмитра Вітовського. Його трагічна загибель сталася внаслідок падіння з пошкодженого літака поблизу Ратибора, на території прусської Сілезії.

Хоча смерть у бурхливі революційні часи є звичним явищем, жертва, принесена українським народом в особі полковника Вітовського, є надзвичайно вагомою. Він, як ніхто інший з молодшого покоління, невпинно працював над визволенням українського народу від чужого ярма. Особливо вагомим був його внесок у розбудову військової організації в Галицькій Україні, де він заклав основи для державного будівництва, демонструючи при цьому виняткову особисту відвагу та самовідданість.

Дмитро Вітовський: Шлях від Гімназиста до Полковника

Дмитро Вітовський народився у 1887 році в селі Медуха, що на Станиславівщині, у родині небагатого селянина. Навчався у польській гімназії в Станиславові, проживаючи спочатку в бурсі отця Миколая. Однак, усвідомивши її москвофільську спрямованість, він, як і інші свідомі українські гімназисти, залишив її, самостійно заробляючи на навчання репетиторством. Ще в гімназійні роки він виділявся серед однолітків поетичним хистом, енергійністю та лідерськими якостями. Був незмінним головою та натхненником таємного просвітницько-артистичного гуртка гімназистів, учасники якого активно проводили освітню та культурну роботу в навколишніх селах.

Після отримання атестату зрілості, Дмитро Вітовський вступив на юридичний факультет Львівського університету. Однак, він продовжував активно брати участь у громадській роботі, особливо в Станиславові та на Покутті, де організаційно підтримував товариства “Січ”, що стало поштовхом до формування ідеї стрілецтва. Його активна громадянська позиція проявилася під час участі у відомій студентській демонстрації 1 липня 1910 року у Львові, де загинув Адам Коцко. За участь у тих подіях Вітовський був заарештований та виключений з Львівського університету, проте юридичну освіту він здобув у Краківському університеті.

Ще однією визначною подією, пов’язаною з ім’ям Вітовського, стала його участь в організації втечі Мирослава Січинського з переповненої станиславівської в’язниці восени 1911 року. Січинський був тим, хто у квітні 1908 року у Львові вчинив акт помсти проти намісника Андрія Потоцького, якого вважали гнобителем українського народу.

Вітовський на Чолі Українських Стрільців

Після проходження однорічної військової служби та складання іспитів, Вітовський розпочав адвокатську практику. Він продовжував активно боротися проти перешкод, які чинили представники духовенства та австрійської адміністрації українській молоді. За публічне висловлення непокори впливовому церковному діячеві, австрійський військовий суд понизив його у званні. З початком Першої світової війни Вітовський зголосився до Українського легіону, де швидко проявив себе як командир сотні. Він брав участь у Карпатській кампанії 1914-1915 років, завжди перебуваючи на передовій. Його незвичайна відвага та самовідданість завоювали йому глибоку повагу.

У червні 1915 року, під час відступу російських військ, Вітовський очолив невеликий стрілецький підрозділ і першим переправився через Дністер. Він зайняв давній український центр – Галич, і на міській ратуші підняв український прапор. Цей вчинок, що нагадував про майбутнє визволення міста, викликав невдоволення австрійського командування, яке навіть розглядало можливість позбавлення його офіцерського звання.

Після поранення Вітовський тимчасово відійшов від фронтових дій. Після одужання, на початку 1916 року, він очолив вербувальне бюро у Ковелі, де заклав основи української народної освіти на Волині, долаючи численні перешкоди з боку польської сторони та австрійської військової адміністрації. Одруження з молодою вчителькою не принесло йому довготривалого родинного щастя, оскільки він повернувся до лав стрільців. Саме там його застала звістка про розпад Австро-Угорщини.

Львівський Переворот та Державне Будівництво

З вересня 1918 року Львівський комітет готував державний переворот. Вітовський, який був ухвалений до участі в цьому процесі, отримав завдання очолити збройне повстання у Львові. У кінці жовтня він прибув до міста, брав активну участь у засіданнях Української Національної Ради. Коли 31 жовтня 1918 року переговори з намісником Гайном про передачу влади Українській Національній Раді зазнали краху, Вітовський віддав накази про збройне захоплення Львова українськими військами в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року. Він також зумів забезпечити нейтралітет німецького та угорського штурмових батальйонів.

Зранку 1 листопада 1918 року Вітовський вже командував українським Львовом, який був зайнятий завдяки його зусиллям та за участі невеликої кількості січових стрільців та близько 1200 вояків української самооборони.

Після сутичок у Львові, які призвели до збройного протистояння з поляками, Вітовський склав командування. Під час формування першого українського уряду – Державного секретаріату – під проводом доктора Костя Левицького, 10 листопада 1918 року, він обійняв посаду Державного секретаря військових справ. У цій ролі Вітовський став ключовою фігурою в організації першої української армії в Галичині. Згодом він передав цю посаду полковнику Курмановичу. Вітовський був палким прихильником об’єднання Західної України з Наддніпрянщиною в єдину народну республіку, відігравши важливу роль у проголошенні цього об’єднання 3 січня 1919 року.

Коли виникла потреба в укладенні перемир’я з Польщею, Вітовський разом із доктором Мироном Лозинським наприкінці квітня того ж року вирушив до Парижа для переговорів. Однак, польська сторона відкинула пропозиції генерала Боти, і переговори зазнали краху. У середині травня поляки розпочали наступ на Східну Галичину.

Після завершення своєї місії у Парижі, Вітовський повернувся до Відня. Прагнучи долучитися до активних бойових дій та визволення України, він вирушив до Кам’янця-Подільського. Саме там, прямуючи до своїх, він знайшов свою трагічну смерть.

Його життя обірвалося як героя, на чужій землі, але українська історія назавжди впише його ім’я золотими літерами поряд з іменами славетних козацьких гетьманів. Похорони полковника Вітовського відбулися у Берліні разом з іншим молодим героєм, четарем Чучманом. Настане час, коли останки обох героїв будуть перепоховані на рідній, вільній українській землі.

Джерело: Український прапор, ч.3, Відень, 20.08.1919, с.2

Публікація: Збруч

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття є надзвичайно цінним нагадуванням про ключові постаті української історії. Вона розповідає про життя та подвиги полковника Дмитра Вітовського, одного з засновників української державності, чий внесок у створення ЗУНР та Січових Стрільців важко переоцінити. Для сучасного українця ця інформація є важливим джерелом знань про героїчне минуле, що надихає та зміцнює національну свідомість. Розуміння таких постатей допомагає краще усвідомити шлях, пройдений Україною, та ціну її незалежності.

Оригінал статті: photo-lviv.in.ua