Розкриваємо таємниці енергетики львівських трамваїв та тролейбусів

01.07.2022 3706 FacebookXPinterestWhatsAppTelegram

Ангар трамвайного депо та міська електростанція постійного струму. 1894 рік.

Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс» має ключовий структурний підрозділ – службу енергогосподарства. Працівники цієї служби несуть відповідальність за підтримку в належному стані та ремонт контактних і кабельних мереж, а також за ефективну експлуатацію тягових підстанцій. Історія служби енергогосподарства розпочалася паралельно із заснуванням міської електростанції та запуском електричного трамваю у Львові.

На сьогоднішній день фахівці служби енергогосподарства опікуються мережею, що включає понад 80 км. контактних ліній трамвая, понад 130 км. контактних ліній тролейбуса, 20 тягових підстанцій та майже 250 кілометрів підземних кабельних мереж. Детальніше про еволюцію служби енергогосподарства дізнаємося з архівних матеріалів «Фотографій старого Львова».

– Міська електростанція постійного струму. 1894 р.

Історично першими джерелами електричного струму були хімічні (гальванічні) елементи. Їх винахід приписують Алессандро Вольта, який у 1799 році створив перший гальванічний елемент. Однак, археологічні знахідки свідчать, що подібні пристрої використовувалися мешканцями Месопотамії ще 5 тисяч років тому. Це були глиняні глечики з мідними вкладеннями та залізними стрижнями всередині, покриті шаром оксиду. З використанням кислот, таких як лимонна або оцтова, ці примітивні елементи могли генерувати струм напругою до 0,5 В.

Початкова потужність таких джерел була мізерною, тому вони використовувалися переважно для наукових експериментів. Лише через півстоліття гальванічні елементи знайшли практичне застосування в телеграфії.

Градирня охолодження генераторів міської електростанції постійного струму. 1908 р. Фото з колекції ПрАТ «Львівобленерго»

Перший електромеханічний генератор струму був створений Іполитом Піксі у 1832 році, а в 1834 році Борис Якобі розробив перший електродвигун постійного струму. Однак, для промислового використання електричного струму знадобилося ще три десятиліття. У 1856 році німецький електротехнік Вернер фон Сіменс запропонував конструкцію ротора з пазами для магнітоелектричної машини, а в 1866 році він створив потужний генератор постійного струму. Англійський фізик Джеймс Клерк Максвелл у 1867 році відкрив принцип самозбудження, що дозволило Сіменсу вдосконалити свій генератор, відмовившись від постійних магнітів. У 1870 році бельгійський інженер Зеноб Грамм також розробив ефективний генератор постійного струму. Томас Едісон у 1880 році впровадив у конструкцію електричних машин листову сталь, а його компанія налагодила масове виробництво генераторних установок потужністю до 50 кВт. У 1882 році Едісон збудував першу загальноміську електростанцію в США, що поклало край потребі в численних малопотужних локальних електростанціях.

Будівля адміністрації Міських закладів електричних (МЗЕ), де нині розташовано керівництво ЛКП «Львівелектротранс» та Управління транспорту ЛМР. Початок 1900-х рр.

У Львові першопрохідцем у сфері електропостачання був видатний інженер, винахідник та фотограф Францішек Рихновський (1850–1929). У 1881 році він розробив систему електропостачання та освітлення для будівлі Галицького сейму (нині головний корпус Львівського національного університету ім. І. Франка).

У 1893 році міська влада Львова уклала угоду з компанією «Siemens & Halske» щодо будівництва міської електростанції, трамвайного депо та ліній електричного трамвая. Будівництво електростанції постійного струму розпочалося у вересні 1893 року. Її розташували поряд із трамвайним депо, біля Вулецької дороги (нині – вул. Сахарова). Потужність першої міської електростанції Львова становила лише 400 кінських сил (близько 300 кВт). Перший пароелектричний агрегат потужністю 200 кінських сил був змонтований 22 лютого 1894 року. Електростанція мала два таких генератори, які забезпечували рух 16 трамвайних вагонів. Електростанція генерувала постійний струм напругою близько 500 В.

Парогенератор потужністю 200 кінських сил міської електростанції постійного струму, змонтований у 1894 р. Фото з колекції ПрАТ «Львівобленерго»

12 травня 1894 року розпочалися тестові поїздки електричного трамвая, а вже 31 травня 1894 року електричний трамвай почав перевозити пасажирів на лінії від вокзалу до школи Св. Софії, довжина якої становила 5650 метрів. У серпні 1894 року розпочалося будівництво другої трамвайної лінії – від Віденської кав’ярні (на розі сучасних просп. Свободи та вул. П. Беринди) до вул. Личаківської. У 1895 році кількість електричних трамваїв зросла з 16 до 22. Ще два моторні трамваї було придбано у 1899 році, того ж року у Львові почали використовувати причіпні трамвайні вагони – спочатку їх було лише два.

Акумуляторна батарея, сконструйована інженером МЗЕ Зигмунтом Станецьким. 1903 р. Фото з колекції ПрАТ «Львівобленерго»

Окрім живлення трамвайної контактної мережі, від цієї електростанції також постачався струм до міської електричної мережі постійного струму. Зокрема, мережа Львівської Опери була заживлена саме від цієї електростанції. У 1903 році до мережі постійного струму було підключено Крайовий загальний шпиталь (нині – Львівська обласна клінічна лікарня). На початку 1900-х років потужність міської електростанції було збільшено шляхом встановлення додаткового парового блоку потужністю 500 кінських сил та турбіни Парсонса аналогічної потужності. Це дозволило збільшити кількість трамваїв на лініях та забезпечити живлення до 6 тисяч електричних ламп по 50 Вт. Для забезпечення стабільної напруги в мережах було встановлено потужні акумулятори. Проєкт цих акумуляторів розробив інженер З. Станецький, працівник Міських закладів електричних.

Кабінет директора МЗЕ Йозефа Томицького. 1900-ті рр. Фото з колекції ПрАТ «Львівобленерго»

Ресурси міської електростанції постійного струму вичерпалися на початку ХХ століття. У 1905 році споживачі, підключені до електростанції, мали сумарну потужність 316 кВт, а у 1908 році цей показник зріс до 490 кВт, що значно перевищувало оптимальне навантаження. Після рішення про викуп кінного трамвая у комунальну власність Львова, навесні 1906 року керівник Міських закладів електричних (МЗЕ) Йозеф Томицький представив план розвитку мережі електричного трамвая. Передбачалося, що до кінця 1908 року довжина трамвайних ліній сягне 22 кілометрів, а в перспективі – 50 кілометрів. Це зумовило потребу в будівництві нової потужної електростанції змінного струму. Спочатку її планували звести в районі Левандівки-Білогорщі, але згодом проєкт перенесли на Персенківку.

Машинний зал «трамвайної» електростанції. 1907 р. Фото з колекції ПрАТ «Львівобленерго»

Значною проблемою системи енергопостачання постійного струму були високі втрати потужності в мережах, особливо при передачі на великі відстані. Ця проблема ефективно вирішувалася шляхом переходу до систем енергопостачання змінного струму. У таких системах, за рахунок підвищення напруги (і, відповідно, зменшення струму), втрати потужності в мережі суттєво знижувалися. У 1884 році Говард представив на виставці в Турині перший трансформатор – пристрій для зміни напруги змінного струму. У 1895 році Нікола Тесла, вчений сербського походження, розробив та запатентував систему генератора, трансформатора та двигуна для двофазного змінного струму. У 1889 році М. Доліво-Добровольський створив трифазний генератор змінного струму та асинхронний трифазний електродвигун, а через два роки – трифазний трансформатор. У 1891 році на Всесвітній електротехнічній виставці у Франкфурті-на-Майні Доліво-Добровольський збудував трифазну лінію електропередач довжиною 175 км з напругою 16 кВ, яка передавала струм від гідроелектростанції в Лауфені до Франкфурта. Це стало початком витіснення постійного струму змінним.

Трамвайне депо після розширення та електростанція постійного струму. 1908 р. Фото з колекції ПрАТ «Львівобленерго»

У 1896 році Нікола Тесла спільно з компанією Джорджа Вестінгауза побудував гідроелектростанцію двофазного змінного струму на річці Ніагара в США. Лінія електропередачі напругою 11 і 22 кВ забезпечувала постачання електроенергії до міста Чикаго, розташованого за 40 км від електростанції. Це стало початком процесу заміни систем постійного струму на змінні.

Варто зазначити, що впровадження змінного струму зустрічало значний опір. Томас Едісон був одним із головних противників цієї технології, а в тогочасній пресі поширювалися необґрунтовані заяви про шкідливість змінного струму для людини.

Будівля, де розташовувалася перша міська електростанція, нині тут – тягова підстанція № 1 та центральна диспетчерська СЕГ ЛКП «Львівелектротранс». 2019 р. Фото Ярослава Тимчишина

Проєкт міської електростанції змінного струму було розроблено у 1907 році. Згідно з проєктом, до споживачів мав надходити електричний струм напругою 127 В, а напруга в лініях електропередачі мала становити 5,2 кВ. Будівництво електростанції змінного струму потужністю 4500 кВт на Персенківці тривало з 1908 по 1910 роки. Перші два генератори потужністю по 1500 кВт надійшли до Львова з заводу «Шкода» (Пльзень) у листопаді 1908 року. Офіційне освячення електростанції відбулося 18 лютого 1909 року. Витрати на будівництво склали 4,7 мільйона корон. У 1909–1913 роках львівська електростанція працювала на мазуті, а з 1914 року її перевели на кам’яне вугілля, яке завозилося з Сілезії. Наприкінці 1920-х років, після будівництва газогону Дашава – Львів, електростанцію перевели на газ.

Будівлі, де розташовувалася перша міська електростанція. 2019 р. Фото Ярослава Тимчишина

Паралельно з будівництвом електростанції, у 1907–1908 роках, по Львову було прокладено 170 кілометрів кабельних ліній змінного струму напругою 5,2 кВ та 127 В. Було споруджено три розподільчі пункти 5,2 кВ, до яких підключили 80 трансформаторних підстанцій. Вартість будівництва електромережі становила 3,7 мільйона корон.

Після введення в експлуатацію електростанції змінного струму, на базі старої електростанції постійного струму було встановлено три електромашинні випрямлячі потужністю по 500 кВт кожен для потреб електричного трамвая, що фактично створило першу в місті тягову підстанцію. Для її живлення у 1907 році проклали дві кабельні лінії (основну та резервну) напругою 5,2 кВ від нової міської електростанції на Персенківці. Переріз мідних кабелів становив 95 мм². Ці кабельні лінії використовувалися до початку 2000-х років. У 1908 році прокладено низку кабельних ліній напругою 600 В для живлення окремих ділянок трамвайних контактних мереж, їхня загальна довжина сягала близько 40 км. Цікаво, що деякі кабельні лінії, прокладені на початку ХХ століття, експлуатуються й донині. Станом на кінець 1913 року загальна довжина контактної мережі трамвая у Львові сягнула 61,4 км.

Електричний трамвай на сучасній площі Соборній. Початок 1910-х рр.

Після введення в експлуатацію електростанції змінного струму розпочався поступовий демонтаж мережі постійного струму. У 1916 році електростанція постійного струму остаточно припинила свою роботу, проте її приміщення дотепер використовується як тягова підстанція № 1 «Львівелектротрансу». Під час Першої світової війни було демонтовано акумуляторні батареї, що дозволило отримати 92 тонни свинцю. Демонтаж кабельної мережі постійного струму дав ще 71 тонну міді. Мідний контактний дріт по місту також частково замінили на сталевий. Ці кольорові метали були реквізовані для потреб австро-угорської армії.

Нова міська електростанція змінного струму на Персенківці. Нині – Львівська ТЕЦ № 1. 1910 р.

1 листопада 1918 року у Львові було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Практично одночасно розпочався польсько-український конфлікт. Під час бойових дій у Львові та його околицях міська електростанція на Персенківці зазнала значних пошкоджень, що призвело до припинення руху трамваїв через відсутність електроенергії.

Роботу електростанції та рух трамваїв було відновлено у травні 1919 року. Повна відбудова міської електростанції тривала до 1921 року. У 1926–1927 роках на міській електростанції було встановлено новий турбогенератор потужністю 7000 кВт. Станом на 1930 рік загальна потужність міської електростанції Львова сягнула 26000 кВт.

Електростанція на Персенківці. Фото першої пол. XX ст.

На початку 1920-х років обладнання тягової підстанції трамвая було доволі примітивним. Для перетворення змінного струму на постійний використовували обертові електромеханічні перетворювачі (умформери): змінний трифазний струм подавався на потужний асинхронний електродвигун, який обертав якір генератора постійного струму. Умформери були громіздкими, важкими та мали відносно низький коефіцієнт корисної дії. Для захисту від перевантаження використовували плавкі запобіжники, а високовольтні рубильники вмикали та вимикали вручну. Це вимагало значної кількості обслуговуючого персоналу.

Машинний зал електростанції змінного струму на Персенківці. Початок 1910-х рр. Фото Марека Мюнца

У середині 1920-х років було ухвалено рішення про будівництво нової тягової підстанції для трамвая. Її розмістили на розі вулиць Під Дубом та Замарстинівською, біля залізниці Львів – Красне. На новій тяговій підстанції встановили сучасне на той час обладнання – два ртутні випрямлячі (інгітрони) виробництва швейцарської компанії «Brown, Boveri & Cie» (пізніше ця компанія стала частиною ABB) потужністю по 1100 кВт кожен. Для зниження напруги з 5,2 кВ до 600 В використовували потужні масляні трансформатори. Тягова підстанція № 2 була офіційно введена в експлуатацію у 1927 році.

Котельний зал електростанції змінного струму на Персенківці. Початок 1910-х рр. Фото Марека Мюнца

Ртутний випрямляч (інгітрон) – це герметична посудина, в якій підтримується розрідження, близьке до технічного вакууму. Усередині розташовані аноди та ртутний катод. Випрямлення струму відбувається завдяки електричній дузі, яка виникає між анодом і катодом лише при певній полярності напруги. Якщо потенціал анода додатний, а катода – від’ємний, через розріджені пари ртуті проходить дуга. При зворотній полярності дуга не виникає. Саме цей ефект «перемінної» дуги забезпечував випрямлення струму.

Працівники МЗЕ разом із керівником підприємства Йозефом Томицьким. 1910-ті рр. Фото з колекції Львівського історичного музею

Ранні моделі ртутних випрямлячів вимагали постійного відкачування повітря та парів ртуті. Згодом були розроблені повністю герметичні випрямлячі, де вакуум створювався ще на заводі. Деякі з них були оснащені керуючими сітками для регулювання напруги. Однак, незважаючи на вдосконалення, ртутні випрямлячі залишалися доволі небезпечним обладнанням. Їх використовували до початку 1970-х років, коли почали впроваджувати напівпровідникові кремнієві випрямлячі.

Руйнування міської електростанції під час бойових дій 1918–1919 рр. між польськими військами та військами ЗУНР. 1919 р.

У 1934 році єдине муніципальне підприємство «Міські заклади електричні» (МЗЕ) було реорганізовано у дві окремі структури: оператора електростанції та міських електричних мереж, а також підприємство міського електричного трамвая. Перша компанія зберегла назву «Міські заклади електричні» (МЗЕ), а трамвайне підприємство отримало назву «Міські колії електричні» (МКЕ). Офіс МКЕ розмістили в будівлі по вул. Вулецькій (Сахарова, 2), де з 1894 року знаходилася адміністрація МЗЕ. Для МЗЕ було збудовано нову будівлю біля вул. Пелчинської (Вітовського) за проєктом архітекторів Тадеуша Врубеля та Леопольда Карасинського. Будівлю освятили в березні 1937 року. Наразі в ній розташоване обласне управління Служби безпеки України.

Електромеханічний випрямляч (умформер) на тяговій підстанції № 1 львівського трамвая. Початок 1920-х рр.

У 1938 році було проведено модернізацію тягової підстанції № 1. Тут встановили потужний масляний трансформатор та ртутний випрямляч (інгітрон) виробництва компанії «Siemens» потужністю 2040 кВт.

На початку 1940 року загальна потужність двох тягових підстанцій львівського трамвая становила 6620 кВт. Більш потужною (4540 кВт) була тягова підстанція № 1 по вул. Вулецькій (Сахарова). Тут було встановлено: два одноякірні перетворювачі потужністю по 1000 кВт; три мотор-генератори загальною потужністю 1500 кВт та ртутний випрямляч потужністю 2040 кВт. Тягова підстанція № 2 була оснащена двома ртутними випрямлячами загальною потужністю 2080 кВт. Довжина контактної мережі трамвая на кінець 1939 року становила 71,6 км.

Машинний перетворювач (умформер) для перетворення змінного струму в постійний. 1922 р. Фото з колекції ЛКП «Львівелектротранс»

Під час Другої світової війни, в період нацистської окупації Львова (липень 1941 – липень 1944 рр.), трамваї продовжували курсувати містом. При відступі німецькі війська завдали значних збитків трамвайному господарству. Зокрема, було знищено 86 опор контактної мережі та вивезено 32 кілометри мідного контактного дроту. Обладнання з тягової підстанції № 2 було демонтоване та вивезене до Тарнува (сучасна Польща). Значних пошкоджень зазнала львівська електростанція. Через це рух трамваїв у Львові вдалося відновити лише 1 березня 1945 року: на маршрути вийшли 22 моторні та 2 причіпні вагони. Більший випуск рухомого складу був неможливий через недостатню потужність.

Ртутний випрямляч (інгітрон) виробництва швейцарської компанії «Браун і Бовері». Рисунок 1920-х рр.

Відновлення контактних та кабельних мереж трамвая по місту тривало до 1 травня 1949 року – останньою було відновлено трамвайну лінію маршруту № 12 на Високий Замок. У 1951 році на центральному проспекті та вул. Ватутіна (Князя Романа) демонтували трамвайні рейки, натомість проклали трамвайну колію по вул. Підвальній та І. Гонти – від вул. Руської до вул. Б. Хмельницького. Це було підготовкою до запуску першого тролейбусного маршруту. Будівництво тролейбусної лінії тривало з червня по жовтень 1952 року, а 27 листопада 1952 року було відкрито тролейбусний рух.

Будівля «Міських закладів електричних» на сучасній вулиці Вітовського, 55. 1938 р.

У цей період фахівці служби енергогосподарства проводили переобладнання тягових підстанцій, оскільки львівська енергосистема на початку 1950-х років перейшла від нестандартної напруги 5,2 кВ до 6,3 кВ. Реконструкцію тягових підстанцій № 1 та № 2 здійснювали вночі, без зупинки руху електротранспорту. У 1951 році на цих підстанціях встановили нові ртутні випрямлячі потужністю по 600 кВт.

У 1952 році на території трамвайного депо № 1 (вул. Городоцька, 185) тривало будівництво нової тягової підстанції № 3. Її зводили передусім для потреб розбудови тролейбусної лінії в напрямку Скнилова. На момент введення в експлуатацію у 1953 році потужність тягової підстанції № 3 становила 1080 кВт. Наразі тут встановлено три перетворювачі загальною потужністю 4155 кВ×А.

На тяговій електропідстанції із ртутними випрямлячами. Справа – герметичний ртутний випрямляч РВ-5

Наступні дві тягові підстанції – №№ 4 та 5 – були введені в експлуатацію у 1964 році. Одна з них, розташована на Верхньому Личакові, живить частину трас трамвайних маршрутів № 2 та 7 (вул. Личаківська та Мечникова), а також тролейбусну лінію на вул. Зеленій (відкрита 17 вересня 1964 р.). Тягова підстанція № 5 знаходиться на території тролейбусного депо, яке було введено в експлуатацію у серпні 1964 року. Ці підстанції оснастили сучасною апаратурою, зокрема швидкодіючими вимикачами для захисту від перевантаження.

У 1967 році були введені в експлуатацію ще дві тягові підстанції: № 6 та № 7. Підстанція № 6, розташована біля вул. Івана Франка, забезпечує живлення контактних мереж трамвая в районі вул. Івана Франка та Підвальної, а також контактних мереж тролейбуса. Її потужність становить 4155 кВт. Тягова підстанція № 7 була збудована для живлення нової тролейбусної лінії до аеропорту (введена в експлуатацію у 1967 році), а також для лінії від вул. Любінської до вул. Ряшівської (введена у 1970 році). Потужність цієї підстанції – 2055 кВт.

Експериментальний напівпровідниковий випрямляч. Кінець 1960-х років. Фото з колекції ЛКП «Львівелектротранс»

Тягові підстанції № 6 та № 7 були обладнані вже не ртутними, а сучаснішими напівпровідниковими кремнієвими випрямлячами (КВ). Такі випрямлячі є більш надійними та екологічно безпечними. Їхнє впровадження дозволило розробити типові проєкти з напівпровідниковими агрегатами, за якими будувалися всі нові тягові підстанції Львова.

У 1970 році було проведено модернізацію найпотужнішої в місті тягової підстанції № 1. Застарілі та екологічно небезпечні ртутні випрямлячі замінили на сучасні напівпровідникові кремнієві випрямлячі (КВ). Загалом на цій підстанції встановили п’ять перетворювальних агрегатів по 1385 кВ×А кожен. З боку низької напруги (600 В) ця підстанція має 17 кабельних виводів (фідерів), які живлять не лише контактну мережу електротранспорту в центрі міста, але й трамвайну лінію по вул. Шевченка. На початку 1970-х років ртутні випрямлячі на старих тягових підстанціях Львова поступово замінювали на кремнієві.

Сучасний випрямний агрегат В-ТПЕД для тягових підстанцій міського електротранспорту українського виробництва

Виробництвом напівпровідникових випрямлячів для міського електротранспорту займався Запорізький електроапаратний завод. Тут освоїли виробництво випрямних агрегатів типів ВАК-2000 і ВАКЛЕ (з природним охолодженням), а з 1976 року – керованих випрямних агрегатів на базі потужних тиристорів моделей АТДЕ-1000/600, а через 10 років – ТПЕ-1250/600. Серійні моделі випрямних агрегатів Запорізького електроапаратного заводу випробовували в Києві.

Наприкінці 1970 року було введено в експлуатацію нову тролейбусну лінію по вул. Зеленій до станції Сихів, відповідно почала роботу тягова підстанція № 8 з трьома агрегатами по 685 кВ×А в районі перехрестя вул. Луганської та Зеленої. У 1997 році від тягової підстанції № 8 проклали кабельну лінію до вул. Сихівської, яка заживила нову тролейбусну лінію по вул. Сихівській до просп. Червоної Калини, відкриту 23 серпня 1997 року.

Центральний пункт системи телекерування 12-ма тяговими підстанціями ТМ-320. 1989 р. Фото з архіву ЛКП «Львівелектротранс»

На початку 1970-х років було побудовано «хордову» тролейбусну лінію від вул. Любінської до вул. Стрийської. Для її живлення у 1974 році введено в експлуатацію тягову підстанцію № 9.

У 1976 році для покращення енергопостачання тролейбусних ліній в районі вул. Городоцької та Ряшівської введено в експлуатацію тягову підстанцію № 14.

Наприкінці 1977 року енергогосподарство Львівського трамвайно-тролейбусного управління (ЛТТУ) налічувало 10 підстанцій загальною потужністю 25 тис. кВт.

Модернізовані розподільчі шафи фідерів на тяговій підстанції № 1. 2017 р. Фото авторів

Будівництво тягових підстанцій № 10 та № 11 пов’язане зі спорудженням тролейбусної лінії по вул. 700-річчя Львова (нині просп. Чорновола), вул. Варшавській, вул. міста Печ (Гетьмана Мазепи) до вул. Грінченка, а також із запуском Львівського трамвайно-тролейбусного ремонтного заводу. Ці тягові підстанції введені в експлуатацію у 1979 році. Кожна з них має по два випрямні агрегати.

У 1979 році також введено в експлуатацію тягову підстанцію № 15, призначену для розвантаження тягових підстанцій № 1 та № 3. Вона живить трамвайні лінії в районі вул. Степана Бандери, а також тролейбусні лінії по вул. Героїв УПА та Антоновича. Потужність цієї підстанції – три випрямні агрегати загальною потужністю 4155 кВ×А.

Тягова підстанція № 39 була введена в експлуатацію 5 червня 1981 року одночасно із запуском тролейбусного маршруту № 16, який сполучив станцію Сихів із Сихівським кладовищем та туберкульозною лікарнею.

Сучасне обладнання на тяговій підстанції № 2 «Львівелектротрансу»

Наприкінці 1982 року було введено в експлуатацію тягову підстанцію № 23 – вона живить тролейбусну лінію по вул. Стрийській, продовжену до Автовокзалу. У 2012 році від неї було заживлено тролейбусну лінію по вул. Науковій, споруджену у 2011 році.

У 1985 році в експлуатацію введено тягову підстанцію № 13 в районі вул. Мушака. Від цієї підстанції живиться частина трамвайної лінії по вул. І. Франка та тролейбусна лінія на Новий Львів. З 2015 року ця підстанція забезпечує живлення трамвайної лінії на Сихів.

У листопаді 1987 року введено в експлуатацію дві нові тягові підстанції №№ 22 та 26 – вони живлять струмом трамвайну лінію маршруту № 3 по вул. Сахарова та Княгині Ольги. Обидві підстанції мають по три агрегати, їх потужність становить 4155 кВ×А та 2055 кВ×А відповідно.

Модульна тягова підстанція № 17, яка живить лінію сихівського трамвая

В радянський період останньою в експлуатацію була введена тягова підстанція № 12, від якої живиться тролейбусна лінія по вул. Сяйво, вул. Широкій та вул. Суботівській. Ця підстанція з трьома агрегатами почала роботу разом із тролейбусним маршрутом № 6 20 липня 1989 року.

На початку 1990-х років планувалося спорудження ще однієї тягової підстанції – № 16, яка мала забезпечувати живлення трамвайної лінії маршруту № 7 по вул. Шевченка. Однак ці плани так і не були реалізовані.

У 1980-х роках відбулася чергова модернізація тягових підстанцій ЛТТУ. Зокрема, було впроваджено систему телекерування тяговими підстанціями та електронно-обчислювальні машини (ЕОМ). Завдяки телекеруванню відпала потреба у постійній присутності операторів на підстанціях. Станом на кінець 1993 року на телекерування було переведено 12 із 19 тягових підстанцій ЛКП «Львівелектротранс». Керування здійснювалося з центрального пункту управління на тяговій підстанції № 1. В штаті служби енергогосподарства працювало 20 диспетчерів.

Розподільчий пристрій середньої напруги 6,3 (10) кВ сучасної модульної тягової підстанції. Фото – компанія «Плутон»

Станом на кінець 1993 року енергогосподарство ЛКП «Львівелектротранс» характеризувалося такими показниками: загальна довжина контактних мереж (в однопровідному вимірі) становила 321,03 км, зокрема трамвайної – 76,43 км, тролейбусної – 244,6 км. У місті функціонувало 19 тягових підстанцій із загальною встановленою потужністю 52,8 тис. кВ×А. Довжина кабельних мереж становила 219,77 км. За рік електротранспорт Львова споживав 41458,4 тис. кВт-год електричної енергії. На початку 1994 року у складі служби енергогосподарства працювало майже 200 осіб.

На початку 2010-х років постала нагальна потреба в модернізації обладнання тягових підстанцій, оскільки на деяких з них все ще використовувалося застаріле обладнання. Для фінансування цієї програми було вирішено використати кошти кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Після проведення міжнародного тендеру перемогу здобула українська компанія «Плутон» (Запоріжжя). Загальна вартість модернізації 19 тягових підстанцій Львова (за цінами на початок 2014 року) становила 56,689 млн. грн. Внаслідок модернізації ЛКП «Львівелектротранс» змогло досягти економії близько 20% електроенергії, а завдяки централізованому керуванню всіма підстанціями вдалося скоротити штат на 40 працівників.

Вікно програми телекерування підстанціями

Роботи з модернізації тягових підстанцій проводилися без зупинки руху електротранспорту. Станом на липень 2014 року було модернізовано тягову підстанцію № 1, тривали роботи на підстанціях № 2 та № 4. Проєкт «Модернізація тягових підстанцій для електропостачання мережі електротранспорту м. Львова» був завершений у березні 2016 року. В його рамках модернізовано 19 тягових підстанцій та центральний диспетчерський пункт. На підстанціях встановлено сучасну систему SCADA (диспетчерське управління та збір даних), системи пожежної та охоронної сигналізації. Для всіх підстанцій впроваджено систему телемеханіки та телеуправління, яка використовує дротовий та резервний бездротовий GSM-канали зв’язку.

У рамках будівництва нової трамвайної лінії до Сихівського мікрорайону фахівці служби енергогосподарства ЛКП «Львівелектротранс» змонтували 11 км контактних мереж. Замовником будівництва виступало ЛКП «Львівавтодор», фінансування здійснювалося за рахунок кредиту ЄБРР, грантової допомоги уряду Німеччини та коштів міського бюджету. ЛКП «Львівелектротранс» за кошти ЄБРР профінансувало спорудження тягової підстанції № 17, яка живить трамвайні та тролейбусні лінії на Сихові. Підрядником виступила запорізька компанія «Плутон». Нова підстанція – модульного типу, з сучасним обладнанням українського та зарубіжного виробництва. Тягову підстанцію № 17 введено в експлуатацію у листопаді 2016 року. У 2020 році від неї було заживлено нову тролейбусну лінію по вул. Хуторівці.

Вікно програми керування тяговою підстанцією № 1

На сьогоднішній день «ахілесовою п’ятою» системи енергозабезпечення львівського електротранспорту є стан контактних та кабельних мереж. Хоча контактні мережі трамвая в основному замінено під час реконструкцій вулиць і площ у 2000–2019 роках, тролейбусні контактні мережі здебільшого зведені ще за радянських часів, а деяким ділянкам понад 40 років. Аналогічна ситуація з більшістю кабельних мереж міського електротранспорту: багато з них прокладено ще у 1908–1939 роках. Отже, чимало кабельних ліній перебувають в аварійному стані та відключені від мережі. У серпні 2021 року незадовільний стан кабельних мереж спричинив аварію на тягових підстанціях № 3 та № 7, що призвело до знеструмлення трамвайного депо № 1 та значної частини тролейбусних контактних мереж. Протягом 2021 року було реконструйовано контактну мережу по вул. Кульпарківській, використовуючи арматуру та спецчастини чеського виробництва.

Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ

Перелік використаних джерел інформації

1. Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. – Львів, Фенікс Лтд, 1994 – 128 с.;
2. Крижанівський А. Історія електрифікації Львівщини. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2006 – 224 с.;
3. Марчук Л.П., Шипова В.С. Їде трамваї, їде… – Дрогобич: Дрогобицька міська друкарня, 1994. – 56 с.;
4. Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Łódź: Księży Młyn, 2020. – 509 s.

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття є цінним історичним дослідженням, яке детально розкриває еволюцію енергетичної інфраструктури Львівського електротранспорту. Вона буде цікава інженерам-енергетикам, історикам транспорту, краєзнавцям та всім, хто прагне глибше зрозуміти розвиток міської інфраструктури Львова. Особливо актуальною є інформація про модернізацію тягових підстанцій, що демонструє поступове вдосконалення системи та її адаптацію до сучасних вимог.

За даними порталу: photo-lviv.in.ua