Львівський Драматург: Життя Якуба Ґаватовича та Його Роль у Долі Міста

22. 05. 2018 2347 FacebookXPinterestWhatsAppTelegram

Історія Львова багата на події, пов’язані з тривалими та виснажливими облогами. Особливо значущими були дві з них: у 1655 та 1672 роках. Ці події стали справжнім випробуванням для мешканців східного форпосту Річі Посполитої. Хоча Львів і вистояв в обох випадках, ціна перемоги була надзвичайно високою. Ми не будемо зосереджуватися на ролі “хижака” чи “здобичі”, а натомість заглибимося у історії людей, які дарували надію та світло в темні часи облоги, запалюючи іскру життя для своїх співгромадян, що опинилися в лещатах ворога. Один з таких діячів, Якуб Ґаватович, має настільки захопливу біографію, що заслуговує на значно більше уваги, ніж отримує нині.

У квітні 1598 року Франція переживала історичний момент: король Генріх IV видав Нантський едикт, який гарантував рівні права католикам і гугенотам, ознаменувавши завершення кровопролитних релігійних війн. Майже одночасно, у Львові, що тоді був осередком релігійної толерантності в межах Річі Посполитої, у вірменській родині з’явився на світ Якуб Ґаватович (або Ґават). У той час він був лише одним із представників скромної міщанської родини. Мине ще чимало часу, перш ніж його назвуть видатним письменником, культурним діячем, педагогом і священнослужителем.

Батьком майбутнього драматурга, ймовірно, був Каспар Ґаватович (Ґават), органіст, згаданий у міських записах Львова у 1612-1617 роках. Матір’ю, відповідно, могла бути Анна Вільгельмова. Родина володіла частиною кам’яниці на Галицькій вулиці, відомої як “Вільгельмовська”. Якуб здобув початкову освіту в львівських школах, але подальше навчання потребувало значних коштів, яких родина не мала. Це могло стати кінцем його освітнього шляху, якби не випадковість. На щастя, юний Ґаватович опинився під опікою Катажини Сенявської в Бережанах, де навчався у одного з домашніх вчителів.

Справжнім поворотом долі стало запрошення Ґаватовича до Кракова разом із дітьми Сенявських – Миколаєм, Олександром та Прокопом. Це надало йому можливість стати студентом Ягеллонської академії. Там він здобув ступінь бакалавра філософії та вільних мистецтв, чим, ймовірно, дуже пишався, адже часто підписував цим титулом свої праці. Згодом, можливо, за наполяганням Сенявських, Ґаватович повернувся і зайнявся викладацькою діяльністю в Бережанах, Вижнянах та Кам’янці-Струмиловій (нині Кам’янка-Бузька). У 1622 році його висвятили на латинського священика. Після цього, за словами Михайла Павлика, його життя “пішло гладко”. Ґаватович служив при замковій каплиці Сенявських у Бережанах, згодом при парафіяльному костелі, а в 1629 році отримав опікунство над громадою у Вижнянах. Його доходи були настільки значними, що “доброзичливі” сучасники навіть стверджували, ніби Ґаватович “полюбив мамону”.

Сьогодні Якуб Ґаватович цікавий нам з кількох причин. По-перше, його вважають першим русинським, а згодом і українським драматургом. Його найвидатніший твір – “Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого” (Львів, 1619). Сюжет драми базується на біблійній історії про життя Івана Хрестителя. До основного тексту автор додав інтермедії “Продав кота у мішку” та “Найкращий сон”. Ці інтермедії, хоч і набрані латинським шрифтом, написані давньоукраїнською мовою.

“Трагедію, або Образ” Якуба Ґаватовича надрукував відомий львівський видавець Ян Шеліга. Перші постановки за цим твором відбувалися ще в Кам’янці-Струмиловій, де викладав автор. Михайло Павлик висловив припущення, що Ґаватович не лише був режисером, але й сам виконував роль Івана Хрестителя, а інші ролі, ймовірно, грали його учні.

Якуб Ґаватович прожив довге для свого часу життя, часто змінюючи місця проживання. Останнім його домом стало рідне місто Львів. Після повернення у 1669 році він зробив успішну кар’єру при латинській катедрі, здобувши значний авторитет. Паралельно він займався перекладом богословської літератури та написанням власних творів: “Казання” (1629), “Школа терпіння” (1640), “Зеркало духовної любові” (1645). Значна частина його робіт була надрукована у друкарні Товариства Ісусового.

Ґаватович не лише писав драми, а й сам став учасником драматичних подій. У 1655 році, коли козацькі війська обложили Львів, він був у складі делегації, що вела переговори з Богданом Хмельницьким. Перше посольство не досягло успіху. Тоді Ґаватович зголосився до другого, яке, разом з православним єпископом Арсенієм Желиборським, доктором медицини Мартіном Анчевським та іншими видатними містянами, просило гетьмана зняти облогу. За відносно невелику плату та під впливом певних обставин, гетьман погодився. Хоча ключову роль у його рішенні відіграв єпископ Желиборський, а не Ґаватович.

Схожа ситуація повторилася у 1672 році. Якуб Ґаватович знову опинився у складі делегації, яка мала врятувати місто від облоги. Цього разу львів’яни вели переговори з турками та Петром Дорошенком, війська яких стояли під стінами міста. Ґаватович описав цю облогу в одному зі своїх листів до польського духовенства. Цей документ, за свідченнями, ліг в основу опису облоги Львова 1672 року у “Хроніці міста Львова” Яна Юзефовича. Під час кампанії Ґаватович знову брав участь у переговорах з турками щодо суми викупу. Переговори були складними, і, за словами, він “вернувся в сльозах” до львів’ян через величезну суму. Щоб врятувати рідне місто, він особисто пожертвував бочку срібла зі своїх власних заощаджень.

Життєвий шлях Якуба Ґаватовича – це яскравий приклад того, як непередбачувано може скластися доля. Сьогодні ти тримаєш перо, диктуючи життя своїм персонажам, а завтра сам стаєш учасником великої драми, керованої рукою долі. Куди закине стихія і якими будуть наступні кроки – невідомо.

Євген ГУЛЮК

Використана література:

1. Дзюба О. Гаватович Якуб // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
2. К. С. Кіт фестивалить. Найцікавіші події театрального фестивалю “Кіт Ґаватовича” у Львові // Zaxid.net, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/kit_festivalit_n1435147
3. Павлик М. Якуб Ґаватович (Ґават), автор перших руських інтермедій // Записки НТШ, 1900. – Т. 35 – 36. – С. 1 – 44.
4. Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури. – Київ: Аконіт, 2006. – Книга 1. – С. 676 – 722.
5. Якуб Ґаватович. Інтермедія про Климка і Стецька // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/old17/old17_26.htm

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця стаття занурює читача у захопливу історію Львова, представляючи постать Якуба Ґаватовича – видатного українського драматурга, священика та громадського діяча. Матеріал буде цікавим для тих, хто прагне глибше зрозуміти культурну та історичну спадщину України, зокрема Львова. Він показує, як творча людина може впливати на долю міста, поєднуючи мистецтво з активною громадянською позицією, особливо в складні історичні періоди. Стаття також нагадує про важливість збереження та вивчення внеску таких історичних постатей у формування національної ідентичності.

За матеріалами: photo-lviv.in.ua