Високий Замок: облога, кохання та трагедія Гальшки Острозької – ожилі легенди старого Львова

27. 09. 2025 1347 FacebookTwitterPinterestWhatsAppTelegram

Історична драма у Львові: Битва за спадкоємицю мільйонів

У 1559 році Львів та його легендарний Високий Замок стали ареною подій, які за своєю драматичністю та масштабом можна порівняти хіба що з Троянською війною. Місто переживало справжню боротьбу за руку та серце найзаможнішої спадкоємиці Речі Посполитої – княжни Гальшки Острозької, доньки князя Іллі Острозького. Чимало найвпливовіших магнатів держави прагнули отримати її руку, проте найбільшого успіху в цій справі досягнув фаворит короля Сигізмунда II, Лукаш Ґурка, який фактично силою змусив Гальшку стати його дружиною.

Проте мати дівчини, Беата з Костелецьких, за підтримки матері короля, італійки Бони, тривалий час не допускала небажаного зятя до своєї доньки. Ситуація змінилася, коли королева Бона покинула країну. Гальшка з матір’ю, тікаючи від законного чоловіка, знайшли притулок у львівському Домініканському монастирі, оточивши себе надійною охороною. Лукаш Ґурка, прибувши до Львова з військом, не досягши успіху в переговорах, розпочав потужну артилерійську облогу монастиря. Життя міста завмерло, торгівля фактично припинилася на кілька тижнів. Саме в розпал цих подій до монастиря під виглядом жебрака пробрався Сімеон Слуцький, князь, якого кохала Гальшка. Закохані обвінчалися в монастирі, вважаючи попередній шлюб недійсним.

Високий Замок у Львові. Фото Мандрівка старим кордоном / Facebook

Королівська влада була невдоволена ситуацією. Львівський староста Петро Барзий отримав наказ сприяти Лукашеві Ґурці у захопленні монастиря. Після того, як львівська міська влада перекрила водогін, становище обложених стало критичним.

Інтерпретація подій у Високому Замку

Далі подаємо уривок з книги Ілька Лемка «Львів – місто кохання», де автор представляє власне бачення подальшого розвитку подій, зберігаючи історичний кон

«Королівський староста Барзий, використовуючи весь свій дар переконання, намагався схилити матір Гальшки, княгиню Беату Костелецьку, до виконання волі короля:

• Княгине, давайте поглянемо правді в очі: водогін до монастиря перерізано, і за день-два ваші оборонці не матимуть чим вгамувати спрагу. Ґурка вчора підсилив свої війська і навіть привіз гармати для штурму воріт. Він от-от візьме монастир. Прорвати облогу та втекти у вас немає жодних шансів, бо сили нерівні. І не сподівайтеся на таємний вихід, бо один з мешканців міста, Петро Косткович, повідомив мені про це, і ви можете дякувати мені, що Ґурка про це ще не знає. Зрозумійте, княгине, король проти вас, його терпіння вичерпується. Місто не може бути паралізоване через це, страждає міжнародна торгівля – головне джерело прибутку Львова. Сигізмунду набридла ця дивна війна, схожа на комедію, адже він має чимало інших важливих справ. Якщо нічого не зміниться, дії короля можуть стати вельми рішучими, і тоді вже буде не до розмов… Моя дорога княгине, благаю вас, довірте мені Гальшку. Слово честі шляхтича, я не видам її Ґурці до остаточного рішення короля та королівського суду. За вами стоять впливові сили в державі, тож за цей час ви зможете знайти способи вплинути на короля та вирішити питання на вашу користь. Обіцяю взяти Гальшку під свою опіку (секвестр) у Високому Замку, де вона перебуватиме разом із моєю сестрою. Ви зможете відвідувати її, коли забажаєте… А князя Слуцького я пообіцяю таємно вислати з міста, як він сюди й прибув. Слово честі, про це не дізнаються ані Ґурка, ані королівський посланець Ґурніцький.

Через годину після цієї розмови з брами Домініканського монастиря виїхала карета, запряжена шістьма кіньми, і попрямувала до Високого Замку. У кареті сиділа Гальшка Острозька, а на сходинках стояв львівський староста Петро Барзий, віддаючи шану вельможній полонянці. Звивиста дорога до Високого Замку вела від міських мурів на схід, повз Галюсівське узгір’я та плавні схили личаківських виноградників. Минувши виноградники, карета в’їхала на підйомний міст, що вів до першої замкової брами. Це була потужна чотирикутна вежа з дахом і подвійними дубовими воротами, оббитими залізними скобами. За першою брамою дорога різко здіймалася вгору. Підйом був настільки стрімким, що здавалося, коні ось-ось впадуть від перевтоми, а карета скотиться назад. Та врешті-решт могутні коні подолали найкрутішу ділянку підйому і в’їхали на міст перед другою замковою брамою.

Гальшка визирнула з карети й побачила величний старовинний замок із могутніми круглими вежами, що височіли на стрімкій білій скелі, майже під самим небом. Здавалося, звідти, зверху, неможливо було повірити, що коні змогли видертися на цю майже прямовисну скелю, і який би ворог міг підкорити цю твердиню?

Високий Замок, розташований на горі дивовижної форми, нагадував своєю будовою лютню. З давніх-давен замок був надійним стражем, оборонним щитом міста разом із досвідченою залогою, озброєною гарматами, гаківницями та рушницями. Старий, величний і похмурий замок, стогнучи під натиском вітрів, ховаючи у своїх мурах і льохах власні таємниці, століттями споглядав на принишкле біля його підніжжя місто, на його життя, клопоти – з погордою, пихою, але водночас з любов’ю та турботою надійного охоронця й безстрашністю лицаря, якому довірено спокій та щастя прекрасної дами.

Гальшка кинула погляд униз і завмерла в захопленні: в долині відкривався неймовірно красивий і величний львівський краєвид. Місто лежало у глибокій і доволі широкій гірській котловині, зручно розташоване, наче курка в гнізді. Лісисті схили семи пагорбів, ніби стіни, оточували долину з усіх боків, залишаючи в ній рівно стільки простору, скільки потрібно для розвитку міста. У променях сонця виблискували шпилі Ратуші, Катедрального костелу, монастиря Францисканців, а найближче до підніжжя замку – вежі Домініканського монастиря та Успенської церкви. Далі на захід, за міськими укріпленнями, в багнистій долині, скільки сягало око, блищала річка Полтва. За монастирем Святого Станіслава вона огинала кут міських мурів і зникала за горою Будельницею, несучи свої води до Балтійського моря. Краєвид, хоч і був прекрасним, не міг розрадити Гальшку, яка перебувала у вкрай пригніченому стані. Барзий, помітивши найменші зміни в її майже зневіреному обличчі, посміхнувся і промовив:

• Який чудовий краєвид, скільки разів сюди піднімаюся і ніколи не можу ним натішитися… Мила моя княгине, ви ще дуже, дуже молода, не втрачайте надії на краще. Як би далі не складалося ваше життя, завжди потрібно вміти знаходити світлі, радісні моменти та сподіватися на милість Всевишнього…

Прибувши до замку, Барзий познайомив Гальшку зі своєю молодшою сестрою Софією та розмістив полонянку в будинку управителя замку, бургграфа. Гальшка оселилася в одній із найкращих зал із чудовим видом на місто з так званого Королівського вікна. У замку збереглися згадки про те, що саме з цього вікна милувалися краєвидами королі Владислав Яґелло та Сигізмунд Старий. Староста був у чудовому настрої, адже місто, завдяки його красномовству, повернулося до звичного ритму життя. Великий шанувальник античної літератури, особливо Гомера, Барзий пообіді вирішив розважити обох жінок своїми розповідями:

• Як би там не було, ви, моя прекрасна княгине, залишитеся для нащадків сарматською (поляки називали Русь Сарматією) Єленою. Адже цю доньку Зевса і Леди ще в юності викрав Тесей, але вона, визволена братами, повертається на батьківщину до Спарти. Згодом вона стає дружиною Менелая, проте невдовзі її викрадає Паріс, і вона живе з ним у Трої. Менелай закликає своїх воїнів у похід і облягає Трою, вимагаючи видати йому законну дружину. Зрештою, греки хитрістю здобувають Трою, і Менелай повертає собі дружину.

• Це ваша власна інтерпретація Гомера, пане старосто, — похмуро промовила Гальшка, а Барзий аж просвітлів, вперше почувши її голос. — То ви таким чином натякаєте, що я все одно дістануся Ґурці?

• Ну що ви, княгине, я лише мав на увазі, що коли чоловіки воюють за таку незрівнянно прекрасну молоду жінку, як ви, то наш час скидається на давні героїчні античні часи…

Гальшка, перебуваючи у твердині Високого Замку в очікуванні вердикту долі, була охоплена постійною журбою і страхом. Вона не могла позбутися гнітючої атмосфери, яка, окрім оборонної функції, надавала замку аури в’язниці. Адже з шести веж замку, у двох утримували злочинців: в одній, Шляхетській, – злодіїв-шляхтичів, а в іншій, Гультяйській, – розбійників та грабіжників нешляхетського стану.

Перебуваючи тут, Гальшка повністю втратила сон і вночі постійно чула якісь стогони. Софія розповіла їй, що це стогони душ лицарів Тевтонського ордену, які перебували тут в ув’язненні майже півтора століття тому, після поразки у Грюнвальдській битві 1410 року. Цілими днями Гальшка сиділа біля вікна, дивлячись удалину. Вона майже нічого не їла, окрім того, що приносила чи передавала їй мати.

За час перебування у Високому Замку Гальшка надіслала кілька листів до короля з проханням не поневолювати її і не віддавати Лукашеві Ґурці. Беата ж сподівалася на справедливе рішення у цій справі королівського суду. У цьому нестерпному очікуванні Гальшка провела у Високому Замку дванадцять днів.

На жаль, усі надії – і матері, і доньки – виявилися марними. Король Сигізмунд II виявився невблаганним і, навіть не вдаючись до суду, своїм указом остаточно віддав Гальшку Лукашеві Ґурці. Зрадівши, Ґурка з указом, який його слуги, загнавши багато коней, привезли до Львова з королівського палацу в Кракові, з урочистим і щасливим виглядом вирушив до Високого Замку. Після переговорів зі старостою Барзим, майже так само, як і під час його насильницького шлюбу з нею, він забрав напівнепритомну Гальшку і повіз її до свого замку в Шамотулах, що на Малопольщі.

На цьому львівська історія Гальшки Острозької завершується. Через кілька років, переживши свого нелюбого чоловіка, вона повертається на батьківщину. Не знайшовши сімейного щастя, вона присвячує себе благодійній діяльності, допомагає бідним дівчатам вийти заміж, забезпечуючи їм посаг. Найважливіше – вона стає фундаторкою Острозької академії, заснованої у 1576 році.

*
• *

За розповідями сучасних студентів Острозької академії, ночами Гальшка часто виходить із підвалу монастиря Капуцинів у білому вбранні і ходить аудиторіями старого корпусу академії, де ледь чутно шелестить її сукня. Студенти, які випадково чи навмисно залишаються там на ніч, кажуть, що в цей час зникає інтернет і не працюють мобільні телефони. Зрозуміло, що вчити екзаменаційні білети стає неможливо, проте під опікою Гальшки створюється надзвичайно таємнича і романтична атмосфера, яка сприяє коханню – тому коханню, якого вона сама не зазнала в житті. Нині ж, в образі привида, вона прагне дарувати його всім романтичним закоханим…

Ілько ЛЕМКО

Джерело: ZAXID.NET

Поширити це:

• Tweet
• Telegram
• WhatsApp

Підсумок від Вісті в Україні:

Ця історична розповідь про Гальшку Острозьку – це захопливий екскурс у минуле Львова, що розкриває драматичну долю видатної постаті, боротьбу за її руку та вплив на хід історії. Історичні паралелі, яскраві описи та елементи містики роблять матеріал не лише пізнавальним, але й надзвичайно цікавим для широкого кола читачів, які цікавляться історією України та культурою.

За даними порталу: photo-lviv.in.ua