Програма спеціальних показів Одеського кінофестивалю представлена

За інформацією Укрінформу, про це йдеться у повідомленні Державного агентства України з питань кіно на сторінці у Фейсбуці.

Програма спецпоказів XVII кінофестивалю включає 12 стрічок, що пропонують різноманітні погляди на людську природу, культуру та історичний час. У цій добірці представлено як історію польської родини, так і теми минулого, київської міфології, життя Сергія Лифаря, творчості Еріка Ромера, а також досвід людей, які опинилися в епіцентрі конфлікту.

Перелік стрічок програми:

ігровий фільм Анджея Вайди “Забава” (Польща, 1972). Екранізація класичного твору польської літератури, представлена до ювілею режисера. Сюжет зосереджений на весіллі представника краківської інтелігенції та дівчини з селянського середовища, що стає приводом для зібрання представників обох верств суспільства у заміському маєтку. Гості насолоджуються спільним часом, до якого долучаються й несподівані гості – привиди;

документальний фільм Паскаля Буеніка та Ноеля Ерпе “Ерік Ромер: дух юності” (Франція, 2025). Видатний діяч “Нової хвилі” Ерік Ромер не вважав себе генієм. Від свого дебюту “Знак Лева” (1962) до “Роману про Астрею та Селадона” (2007) він розробив унікальні методи роботи, що надавали його стрічкам особливої, здавалося б, крихкої якості: використання аудіозаписів діалогів з акторами, ретельний пошук локацій та таємні зйомки, поєднання ігрового та документального кінематографу. Цей інтимний фільм розкриває “ромерівську” магію через кадри з його робіт, рідкісні інтерв’ю та раніше невідомі проби акторів;

ігровий фільм Ґжеґожа Яжини “У нас усе добре” (Польща, 2014). Кіноверсія знаменитої театральної постановки. Використовуючи анімацію та зелені екрани, творці створили, за словами однієї з актрис, “віртуальну трагікомедію про польську дійсність”. Події відбуваються у Варшаві, у скромному помешканні, де мешкає родина жінок: літня пані (згадує про початок війни), її донька Галина, яка працює в супермаркеті, та онука – “Маленька металева дівчинка”. Цей показ приурочено до прем’єри вистави Яжини “КΑΣΣ_ΑΝΔΡΑ” у Києві;

документальний фільм Мирона Латика “Головний герой” (Україна, 2025). П’ятеро акторів. Про війну. Про загибель. Про життя. Документальна стрічка про українських артистів, які, розпочавши повномасштабне вторгнення, залишили сцену заради служби в ЗСУ. Фільм досліджує процес адаптації представників творчих професій до умов, де кожне рішення має незворотні наслідки;

документальний фільм Марини Ткачук та Анни Паленчук “ЄвроКривбас” (Україна, Канада, Бельгія, 2026). Продовжуючи тему документального фільму “ЄвроДонбас”, ця стрічка розглядає європейський спадок Дніпропетровської області. Вона розповідає про внесок бельгійських, французьких, британських, німецьких та польських підприємців і інженерів у розвиток Дніпра, Кривого Рогу та Кам’янського. Зйомки проводилися в Україні, Польщі та Канаді, поєднуючи архівні матеріали, інтерв’ю з українськими та міжнародними фахівцями, а також нащадками європейських мігрантів. Стрічка повертає до суспільного дискурсу маловідомі аспекти історії регіону та сприяє новому осмисленню його європейського зв’язку в умовах війни;

документальний фільм “За кулісами війни” (Колумбія, Україна, документальний, реж. Каталіна Ґомес Анхель, 2025). Колишні колумбійські військовослужбовці приєднуються до Збройних сил України після початку повномасштабного вторгнення Росії. Завдяки безпрецедентному доступу до лінії фронту, стрічка показує їхню трансформацію від іноземних добровольців до учасників одного з найскладніших конфліктів сучасності. Водночас фільм документує формування іспаномовного підрозділу “Guajiro”, який став основою міжнародного батальйону бригади “Хартія”;

ігровий фільм Йоанни Застружної “Ліс” (Польща, 2025). Шукаючи вихід з Лісу, змучений життям Мрук залишає звичний світ і опиняється у царстві сновидінь. Його супутницею стає дівчина – чи є вона провідницею, чи втіленням його прагнень? У світі, де коні пожирають жінок, а равлик задає темп, кожен вибір стає граничним;

документальний фільм Марії Головацької “Справа Артиста. Сергій Лифар” (Україна, 2025). Життєпис Сергія Лифаря, видатного київського балетмейстера, оповитий таємницями, зокрема щодо можливої співпраці з нацистами під час окупації Парижа. Документальна стрічка аналізує його політичні рішення, вплив революційних подій, українське походження та здобуту освіту, розкриваючи мотивацію та вчинки митця;

ігровий фільм Паскаля Боніцера “Віктор, як усі (Гюґо)” (Франція, 2026). Натхненний творчістю Віктора Гюґо, актор Робер Цуккіні намагається знайти баланс між сценою та реальністю. Щовечора він збирає повні зали, ділячись своєю любов’ю до слова. Однак у його житті з’являється донька, дорослішання якої він пропустив;

документальний фільм Закері Ірвінга “Вистояти перед небуттям” (США, 2026). Протягом трьох з половиною років зйомок на лінії фронту в Україні, фільм розповідає про сімох українців, які добровільно стали на захист своєї країни після початку повномасштабного вторгнення РФ. Завдяки постійному доступу до бойових дій, стрічка створює портрет психологічних та емоційних реалій сучасної війни, а також демонструє стійкість тих, хто її переживає;

документальний фільм Сяргея Марчика “Повернення додому” (Польща, 2026). З початком війни в Україні, Саша, батько та цивільна особа, змушений за одну ніч переосмислити свою роль. Те, що починалося як місія з захисту родини, швидко перетворюється на невідмовне зобов’язання. Перебуваючи між домом та передовою, між турботою про близьких та участю у бойових діях, Саша опиняється перед вибором, де відповідальність та виживання стають все більш суперечливими. “Повернення додому” – це глибоко особистий портрет чоловіка, який стикається з неможливим вибором, коли саме поняття “дім” втрачає свою визначеність;

ігровий фільм Дмитра Авдєєва “Хрещатик 48/2” (Україна, 2026). Підліток Юрко знаходить таємний прохід до київського Офісу Потойбіччя, що існує з 482 року, і потрапляє у вир неймовірних пригод. Разом з магічними істотами столиці він має зупинити давню богиню смерті з Півночі, аби запобігти поглинанню світу темрявою.

Укрінформ повідомляв, що до Національної конкурсної програми XVII Одеського міжнародного кінофестивалю увійшли 14 сучасних українських повнометражних фільмів та копродукційних проєктів, які досліджують досвід війни, пам’ять та людську стійкість.

Фото: Держкіно