Чи стають великі сім’ї новою модою? Погляд з Австралії та України

Несподівано отримав листа від австралійського знайомого. Наше знайомство, загалом, було поверхневим: він виступав нашим гідом під час поїздки групи журналістів до Австралії і на прощання роздав візитівки. Після повернення я десь загубила ту візитівку, але згодом знайшла її і чомусь вирішила написати листа на вказаний на ній e-mail. Повідомлення було звичайним – подяка за екскурсії та розповіді, трохи ностальгії та ввічливе запитання про справи. Відповідь надійшла через деякий час, також цілком байдуже-ввічлива: все гаразд, молодша донька (про яку гід розповідав, і, відповідно, про яку я запитала) повернулася до батьківського дому – криза позбавила її хорошої роботи, і стало нічим платити за оренду житла. Зате тепер є молода помічниця, і не нудно, відповіла я. І несподівано, через доволі тривалий проміжок часу, отримала відповідь. А точніше, австралієць вилив душу – схоже, більше не було кому.

Нічого доброго у поверненні доньки немає, написав він. По-перше, у нас з дружиною одні інтереси, звички та ритм життя, а у доньки – інші. По-друге, нам не подобається її спосіб життя та її принципи (це я коротко і тактовно переформулювала розширений список претензій, наведений у листі). По-третє, у нас не такий вже й великий будинок, лише три спальні: у двох спимо ми з дружиною, а третя, гостьова, тепер зайнята донькою, і приймати гостей стало неможливо. По-четверте, повернення доньки означає, що вона не досягла успіху, і тепер усі сусіди це бачать. Втім, зауважив автор наприкінці листа, багато знайомих сьогодні змушені жити з дорослими дітьми.

Не встигла я перетравити ці несподівані та дивно звучачі для російського слуху скарги, як інші мої знайомі мимохідь обмовилися, що їхні батьки, які давно живуть в Америці, змушені тепер ділити будинок зі старшим сином, який емігрував з України. І також мучаться “притиранням”.

Можливо, в Росії це малопомітно – все ж таки у нас ще доволі патріархальна країна, до того ж з житловими проблемами. Тому багато хто досі живе або з батьками, або по сусідству з ними. Тенденцію повернення до великих сімей, у яких живуть кілька поколінь, помічають хіба що москвичі першого покоління. Ще десяток років тому вони раділи появі власного житла – але не на батьківщині, у провінції, а у столиці! А сьогодні я знаю вже досить багато випадків, коли у цю так важко придбану квартиру колишні провінціали перевозять постарілих батьків. Є й зворотні випадки – коли залишають таку колись бажану Москву чи Пітер і їдуть до батьківського дому.

Причини повернення до великих сімей

Винен у цьому не лише криза. Він, скоріше, послужив тригером. Справа в інших факторах. Наприклад, у величезному розриві якості медицини у провінції та у Москві. У збільшенні тривалості життя старшого покоління. Причому активного життя, коли бабуся чи дідусь і в 70-80 років може і вечерю приготувати, і онуків зводити на традиційні “музику, гімнастику, малювання”. У жахливих чергах до дитячих садків та деградації “групи подовженого дня” у школі, які супроводжуються десятигодинною відсутністю батьків. У розумінні, що дитсадок, куди записувалися з народження, не дає дитині жодної “соціалізації” – якщо не вважати за неї науку лаятися матом і вічні соплі. У бажанні дати дитині кращу освіту, тому що вона в Росії знову є чи не єдиною можливістю сісти у соціальний ліфт, – і у неможливості нормально заробляючим подружжям оплатити школу, яка дасть таку освіту без залучення гуртків, секцій та репетиторів. Ну і, звичайно, допомагає певне полегшення квартирного питання – все ж таки у Москві середня площа житла на душу наближається до європейських норм. Навіть за винятком багатокімнатних апартаментів олігархів та чиновників, є куди поставити батьківське ліжко.

Нова мода: великі сім’ї

Загалом, ризикну припустити, що, з огляду на загальносвітові тенденції, великі сім’ї – це нова мода. А раз так, час потихеньку не просто звикати до неї, але й змінювати звички. Наприклад, звичку вечеряти після роботи в кафе або проводити вихідні поза домом. Час купувати великі холодильники, об’ємні пральні машини та посудомийки. Доведеться повчитися контактувати зі старшим поколінням: вислуховувати їхні розповіді про телепередачі, не кривитися, коли вони дають добрі поради, і не обурюватися, якщо дитина у суперечці з вами висуне аргумент “бабуся сказала”.

А муніципальним владам невдовзі, можливо, доведеться замислитися про соціальну інфраструктуру для пенсіонерів. І йдеться не лише про поліклініки, в які багато хто на старості років любить ходити. Йдеться про ті ж зручні сходи та спуски, неважкі двері в метро – коротше, програму безбар’єрного середовища скоро доведеться доповнювати пристосуваннями для здорових, але слабких від старості людей. А ще є сенс замислитися про створення клубів для пенсіонерів, де вони могли б спілкуватися зі своїми однолітками – адже в ті ж поліклініки їх часто жене дефіцит спілкування, а не хвороби. І фітнес-центри зможуть заробити, ввівши програми для літніх людей. До речі, у тому, куди ходжу я, така вже з’явилася – і користується попитом.

Загалом, з кожним днем у мегаполісах, особливо у столиці, додаватиметься людей похилого віку – активних, матеріально забезпечених (принаймні дітьми) і… відчайдушно нудьгуючих. Діти на роботі, онуки в школі, прибирає квартиру домробітниця з Середньої Азії – робити майже нічого і поговорити теж нема з ким. Нескінченний перегляд телевізора набридає, а Інтернет для нинішнього покоління старих людей – дивина. Зайняти їх – в інтересах не тільки дітей, на яких перевезені до міста батьки вечорами виплескують усі накопичені за день емоції. Але й в інтересах бізнесу, який може отримати з цього прибуток, і місцевої влади, яка натомість отримає вдячний електорат на муніципальних виборах.

Порада від Вісті в Україні:

Ця інформація актуальна для українців, які планують повернення до великих сімей або вже живуть так. Вона допоможе зрозуміти причини, які спонукають до цього, і підготуватися до можливих викликів, адаптуючи свій побут та звички. Крім того, стаття дає підказки для муніципальних органів щодо розвитку інфраструктури для старшого покоління, що може бути корисно для місцевих громад.

Джерело новини: dvorec.ru