Він не дожив півроку до повномасштабного вторгнення, і тепер немає сенсу розмірковувати, що б говорив 80-річний генерал армії про Велику війну українського народу у своєму житті. Однак, протягом перших 30 років незалежності України Марчук, безперечно, справив помітний вплив на процеси, що відбувалися, і, попри критику, це був реальний внесок у те, що навесні 2022-го Україна вистояла.
Фото: Horim / Wikipedia
Згадувати про це стосовно особи, чий життєвий і кар’єрний шлях розпочався в СРСР, та ще й як генерала КДБ, не тільки складно, але й відповідально. Втім, така доля спіткала багатьох українських діячів — перших депутатів, політичних журналістів, міністрів, президентів… Безгрішних серед них, звісно, було небагато. Отже, пам’ятаючи про це, не забуваймо і про те, що реально зробили ці люди, зокрема, Євген Марчук.
Він був, як то кажуть нині, «медійною персоною» з першої п’ятірки. А як інакше, зважаючи на такий послужний список? Генерал Марчук обіймав посади першого голови СБУ (1991-1994), міністра оборони України (2003-2004), двічі був прем’єр-міністром, народним депутатом від сумнозвісної партії СДПУ(о), з фракції якої, втім, вийшов, кандидатом у президенти (1999), секретарем РНБО (1999-2003)… Про ті роки можна згадати чимало. Наприклад, як президент Леонід Кучма усунув Євгена Марчука з посади прем’єр-міністра у травні 1996-го з унікальним обґрунтуванням: «за створення власного політичного іміджу»; або про захист півострова Тузла від російських посягань ще у 2003-му. Але хочеться зосередитися на чомусь одному, показовому, що вирізняло стиль і характер Марчука.
Авторові цього матеріалу довелося з журналістським завданням побувати в Криму навесні 1994 року. Сказати, що на українському півострові в ті дні панувала напруга – це нічого не сказати. Проросійський «президент» Юрій Мєшков робив усе можливе, щоб якнайшвидше відокремити Крим від України. Агресивно налаштовані жінки похилого віку, яких журналісти називали «мохеровими беретами», та фальшиві «козаки» безперервно мітингували під Верховною Радою Криму, де також базувався Мєшков. У Сімферополі, Севастополі, Ялті вже висаджувалися управлінські «десанти» з Москви. Уряд Криму очолив російський економіст Євгеній Сабуров…
Євген Марчук щойно обійняв тодішній уряд України. А далі — усе було «справою техніки». Посаду президента Криму було скасовано через її «невідповідність Конституції України». Повне спокій на півострові було забезпечено виваженими та спокійними діями українських спецслужб. Марчук тоді щойно залишив посаду голови СБУ — отже, діяли його кадри. Мєшков повернувся до Москви, не пробувши «президентом» і двох місяців; Сабуров зробив те саме. Ех, якби ж двадцять років потому, у березні 2014-го, Україна діяла так само рішуче й професійно, багато що могло б скластися інакше.
Фото: facebook.com/marchuk.yevgen
…Наприкінці свого політичного та життєвого шляху генерал Марчук представляв Україну на переговорах у Мінську (2018-2019). Про ті, здавалося б, нескінченні дипломатичні контакти з ворогом, вже чимало написано — головне, що вони були марними. Але це не зовсім так. Великої війни (як ми тепер це чудово розуміємо) уникнути було неможливо. І кому, як не генералові Марчуку, з усім його досвідом, було не розуміти цього і не робити відповідних кроків? Тому ми зосередимося на головному висновку: Україна в Мінську виграла час. Як саме цей час було використано — це вже інша розмова, але в лютому-березні 2022-го ЗСУ та загони тероборони не віддали ворогу столицю.
Таким чином, Євген Кирилович Марчук заслужив своє місце серед будівничих української держави. Україна його не забуде.
Ігор НОВИЧЕНКО, Київ
Фото з архіву Укрінформу
Оригінал статті: www.ukrinform.ua